Постанова 4818 № 635/7173/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Харків справа № 635/7173/24 провадження № 22-ц/818/2223/26 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - судді: Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б. за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б. сторони справи: учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа Начальник Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області Горбачов Олександр Васильович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області 02 грудня 2025 року в складі судді Омельник М.М.,- ВСТАНОВИВ: В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа Начальник Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області Горбачов Олександр Васильович, в якому просить стягнути з Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 31.05.2024 року, поштою, ОСОБА_1 отримано лист від ОСОБА_2 . У листі ОСОБА_3 повідомляє його про те, що ВП З ХРУП № 1 ГУ НП В Харківській області, його повторну заяву, стосовно порушення чинного законодавства України, під час видачі гуманітарної допомоги було зареєстровано в ІТС ІПНІ № 4034 від 09.05.2024 року та була проведена перевірка. Під час розгляду заяви порушень чинного законодавства виявлено не було. В разі встановлення нових фактів буде прийнято відповідне рішення та додатково його повідомлено. ОСОБА_3 роз`яснює ОСОБА_1 право оскарження прийнятого ним рішення у тому числі у Полтавському районному суді на підставі 303 КПК України. Річ у тому, що позивач жодного разу не звертався щодо отримання гуманітарної допомоги, тому у нього не виникало будь яких конфліктів з цього приводу. Він жодного разу не був у Полтавському районі Полтавської області з будь яких питань. Тому йому не зрозуміло підстави направлення його вказаного листа ОСОБА_4 , але у позивача є враження, що у ОСОБА_2 на посаді є багато вільного часу і він щоб розважитись знайшов собі об`єкт у вигляді ОСОБА_1 ОСОБА_3 перекручує зміст його звернень, потім призначає перевірку цього звернення і пише йому відповідь, яка жодного відношення до змісту його звернення не має, з хибним порядком оскарження його дій, по розгляду цього звернення. Це така форма знущання з нього обрана ОСОБА_4 , на відчутті його повної безкарності. Такі дії ОСОБА_2 порушують його права гарантовані ст. 28, ст. 32 Конституції України стосовно втручання в його особисте життя та розповсюдження відносно нього недостовірної інформації. Щодо продуктів харчування виділених йому за постановою Кабінету Міністрів України № 328 від 20.03.2022 року, то це піклування держави відносно нього. Тому їх прийняття це таке ж прийняття як ним пенсії, яку призначено йому державою. І якщо ці продукти харчування не отримав то їх би привласнив нечистий на руку чиновник. Тому він і пішов ці продукти отримувати. Але виявилось марно, їх вже почали привласнювати розподільники продуктів. Тому це жодним чином не має відношення про надання гуманітарної допомоги. Визначаючи розмір завдання йому моральної шкоди, необхідно урахувати і те що він людина похилого віку (пенсіонер з 18.03.2010 року) та має хронічні захворювання, які загострюються від його негативного емоційного стану. За вказаних обставин позивач в порядку реалізації свого права на відшкодування йому моральної шкоди звернувся до суду. Рішенням Харківського районного суду Харківської області 02 грудня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача,оскільки подані ним докази не підтверджують обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, а також про наявність причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що незаконними діями посадових осіб відповідача було завдано моральної шкоди позивачу. 09.02.2026 року до суду надійшов відзив від відповідача в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначає що суд першої інстанції дослідивши матеріали справи, дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.ч.1, п.2 ч.2, 3, 5 та ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п. п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У пункті 5 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд,зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе,що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень ст. ст.16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Суд, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Оскільки для наявності зобов`язання з відшкодування шкоди відповідно до ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності посадової особи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст.ст. 12,81ЦПК України є обов`язком позивача. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно з ч.1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. За ч.1,ч.2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що листом від 23 травня 2024 року за вих № 6796/119-90/01/20-2024 за підписом начальника О. Горбачова, ОСОБА_1 повідомлено, що ВП №3 РУП №1 ГУНП в Харківський області його повторну заяву стосовно порушення чинного законодавства України під час видачі гуманітарної допомоги було зареєстровано в ІТС ІГНІ № 4034 від 09.05.2024 року та була проведена перевірка. Під час розгляду заяви в межах наділених повноважень та діючого законодавства України, порушень чинного законодавства виявлено не було. В разі встановлення нових фактів за заявою - буде прийнято відповідне рішення згідно чинного законодавства України та додатково повідомлено. Також здійснювались заходи на встановлення очевидців даної події або осіб, які можуть володіти інформацією за вказаною подією, проте таких осіб в межах наділених повноважень встановлено не було. Та роз`яснено, що у разі не згоди з прийнятим рішенням має право оскаржити його в порядку ст. 16 Закону України "Про звернення громадян". Також роз`яснено, що вказане рішення може бути оскаржене у Полтавському районному суді на підставі ст. 303 КПК України. (т.1 а.с.4) Відповідно до пояснень представника відповідача викладених у відзиві на позовну заяву вбачається що ОСОБА_1 звертався з заявою до ВП№3 ХРУП№1 ГУ НП в Харківській області 28.04.2022 року та вказана заява була зареєстрована в Журналі єдиного обліку за №3014 в якій заявник просив перевірити правомірність дій під час видачі гуманітарної допомоги в с. Високий 29.04.2022 році. За результатами перевірки за вказаною заявою було прийнято рішення про припинення подальшого розгляду звернення та списання матеріалів ЖЄО №3014 від 28.04.2022 року до справи відповідно до чинного законодавства.(т.1 а.с.45) 30.12.2023 року за заявою ОСОБА_1 щодо невидачі пільгових продуктів, слідчим ВП№3 ХРУП№1 ГУ НП було внесено відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення №42022222130000185 на підставі слідчого судді. 02.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Харківської окружної прокуратури, із заявою щодо можливого правопорушення законодавства під час видачі гуманітарної допомоги, яка в подальшому була скерована до ВП№3 ХРУП№1 ГУ НП в Харківській області та 09.05.2024 року зареєстрована в Журналі єдиного обліку за №4034. За результатами якої було встановлено що враховуючи те що гр.. ОСОБА_1 повторно звертається по вище викладеному факту та нових ознак складу злочину виявлено не було, було прийнято рішення про припинення подальшого розгляду та списання матеріалів ЄО №4043 від 09.05.2024 року до справи відповідно до чинного законодавства.(т.1 а.с.57-58) Отже колегія суддів приходить до висновку що твердження позивача щодо завдання йому моральної шкоди не підтверджується об`єктивними даними, а саме: відсутня протиправна поведінка відповідача та третьої особи. Колегія суддів зазначає що лише факт наявності незгоди заявника з прийнятим рішенням не свідчить про протиправну поведінку з боку Головного управління Національної поліції в Харківській області та начальника Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області Горбачова О.В. Крім того відсутній причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою ОСОБА_1 в даному випадку дії відповідача та третьої особи не можуть бути визнані протиправними, бо останніми не вчинено жодних дій, які спричинили негативні наслідки для позивача, з настанням яких останній звернувся з відповідною заявою до органів поліції. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Враховуючи викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача,оскільки подані ним докази не підтверджують обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, а також про наявність причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Відповідач неодноразово звертався до органів поліції із заявами щодо вчинення правопорушень, про що йому були надані відповіді щодо наслідку розгляду таких заяв, що в свою чергу не може свідчити про розповсюдження недостовірної інформації. Підстав вважати інформацію, зазначену у відповіді начальника Відділу поліції № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській Горбачова О.В. стосовно результату розгляду заяви гр.. ОСОБА_1 від 09.05.2024 року №4034 також немає, оскільки вказане спростовується матеріалами справи. Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області 02 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина