Постанова 4813 № 522/17560/23

Номер провадження: 22-ц/813/1880/26 Справа № 522/17560/23 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В., учасники справи: заявник ОСОБА_1 представник заявника ОСОБА_2 представник заявника ОСОБА_3 заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу за апеляційною скаргою Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,- установив: Короткий зміст заяви. Заявниця ОСОБА_1 06.09.2023 року звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року. В своїй заяві вказує, що заявниця постійно проживала на території України з літа 1985 року по 1993 рік. Частину з цього періоду вона була зареєстрована в місті Макіївка Донецької області. Це підтверджується наданими суду доказами. Потім, заявниця поїхала до Грузії і там прописалась до 1992 року. Але в дійсності приїхала раніше, оскільки навчалась та проживала в Україні. Встановлення факту постійного проживання на території України їй необхідно для отримання паспорта громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України - задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року. В обґрунтування судового рішення суд першої інстанції зазначив, що реалізація права отримання дозволу на імміграцію в Україну залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України особи, чи її родичів, який має юридичне значення, а тому суд вважав, що факт постійного проживання заявниці на території України у визначений період встановленим, а тому заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду, представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року скасувати ту ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року винесено з порушенням норм матеріального права, а саме Закону України «Про громадянство України», «Порядку провадження а заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України» та процесуального права, а саме Цивільного процесуального кодексу України. Вважали, що паспорт громадянки СРСР на ім`я ОСОБА_1 не може бути належним та допустимим доказом у справі, так як остання набула громадянство Грузії , під час набуття якого ОСОБА_1 повинна була його здати у відповідні органи влади. Крім того, зазначали, що написи на грузинській мові «України» не є характерними до паспортів виданих СРСР. Зазначали, що докази надані заявницею у вигляді трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 та диплому Макіївського інженерно-будівельного інституту на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.06.1993 р. також містять суперечливі відомості, у зв`язку з чим вважали їх недопустимими доказами у справі. Також зазначали, що визнана судом першої інстанції обов`язкова явка ОСОБА_4 до суду не була реалізована останньою та не надавала жодних пояснень. Крім того, зазначали, що ОСОБА_1 не зверталась до органів ГУ ДМС із заявою та доказами про встановлення факту громадянства, а тому вважали такі дії заявника передчасними, а тому вважали, що в даній ситуації наявний спір про право. Позиція учасників справи Не погоджуючись з вимогами та доводами апеляційної скарги адвокат Гареєв Є.Ш., який, діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву зазначав, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими належними та допустимими доказами. Докази долучені до позовної заяви є належними, яким судом першої інстанції відповідно оцінено та прийнято, натомість контрдоказів скаржником не надано. Також зазначав, що захист прав ОСОБА_4 в судовому порядку є належним, так як з цього приводу неодноразово викладено Верховним Судом правові позиції, а тому вважали, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Щодо явки сторін. Сторони та їх представники повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Гареєв Є.Ш. до судового засідання подав заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, яку апеляційним судом було задоволено та забезпечено належним чином, скаржник не з`явився , клопотань про відкладення не надходило, що не заважає апеляційному перегляду. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представника заявника, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Судовою колегія встановлено наступне. Згідно паспорта СРСР серії та номер НОМЕР_2 , виданого Відділом внутрішніх справ Зугдідського міського виконкому 23.05.1984 року, на сторінці 16 паспорту наявний штамп про прописку з 17 липня 1985 року за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, заявниця постійно проживала на території України з 17 липня 1985 року. Згідно іншого штампу вбачається, що 05 квітня 1988 року заявниця була виписана з цієї адреси. Ухвалою суду від 14.12.2023 року, було витребувано інформацію, зокрема, із Генерального консульства Грузії в Україні в Одесі наступну інформацію: чи видавався органами внутрішніх справ Грузії громадянський паспорт СРСР, серії на ім`я заявниці. Згідно відповіді Генерального консульства Грузії в Україні в Одесі такий паспорт був виданий на ім`я заявниці. Згідно трудової книжки серії та номер НОМЕР_3 від 10.09.1984 року заявниця працювала в місті Макіївка. На сторінці 2 є відмітка «готель «Турист» м. Донецьк», 10.08.1984 року прийнята на посаду маляра 3 розряду техгрупу готелю (наказ №145 від 10.08.1984 р.). 17.12.1985 року звільнена за власним бажанням у відповідності з ст. 38 КЗоТ УССР (наказ №66К від 16.12.1985 р.). У подальшому є запис від 07.01.1986 року, згідно з яким заявниця прийнята в цех деревообробки як маляр 2 розряду на завод «Буддеталь» тресту «Донецькжилбуд» №2 (наказ №232к від 23.12.195 р.). Далі на сторінках 4-5 є запис від 01.02.1987 року про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗоТ УССР як самовільно залишила виробництво (наказ №47к від 20.03.1987 р.). Згідно диплому спеціаліста серії та номеру НОМЕР_1 від 28.06.1993 року №612 заявниця закінчила Макіївський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю промислове та цивільне будівництво. Суд першої інстанції не приймав до уваги, зазначене заінтересованою особою, що у момент видачі заявниці диплому, Макіївський інженерно-будівельний інститут вже був перейменований на Донбаський інженерно-будівельний інститут, згідно інформації із сайту навчального закладу. З приводу цього, суд зазначав, що різниця між даними у дипломі заявці та даними сайту складає 5 днів. Тому, суд зазначає, що інформація із сайту щодо перейменування навчального закладу, надана заінтересованою особою не є належним та допустимим доказом у даній справі, а різниця у датах могла виникнути, через наявність ще старих бланків дипломів та невчасної заміни печатей. Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав, що з наданих доказів вбачається, що заявниця постійно проживала на території України в період з 17 липня 1985 року (із моменту прописки на території України) по 05 квітня 1988 року (із моменту виписки із місця проживання на території України). В ході судового розгляду судом першої інстанції, ухвалою суду від 05 грудня 2024 року, було визнано обов`язковою явку заявника для дачі особистих пояснень по справі та надання оригіналів документів. Судом першої інстанції було встановлено та оглянуто в судових засіданнях оригінали доказів заявниці, судом було оглянуто оригінал паспорту СРСР серії та номер НОМЕР_2 , оригінал трудової книжки серії та номер НОМЕР_3 від 10.09.1984 року заявниці та оригінал диплому спеціаліста серії та номеру НОМЕР_1 від 28.06.1993 року. Особа має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, в тому числі для встановлення факту проживання на території України. При цьому за умови наявності відповідних належних та допустимих доказів проживання на відповідній території, спірність такого факту виключається. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Згідно ст. 8 Закону України «Про громадянство» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення дозволу на імміграцію в Україну, за територіальним походженням, на підставі п.3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» в переліку документів значиться документ про постійне проживання особи, чи її родичів на території України. Такий документ у Заявниці відсутній. Згідно п. 11 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» для осіб, зазначених у пункті 3 частини третьої статті 4 цього Закону, - крім зазначених документів подаються документи, що підтверджують право особи на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України». У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Відповідно до ч 2. ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Листом Верховного суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Отже, реалізація права отримання дозволу на імміграцію в Україну залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України особи, чи її родичів, який має юридичне значення. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апелянтом не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаної заяви та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Судова колегія жодним чином не вважає що суд першої інстанції взяв на себе функцію державного органу уповноваженого на розгляд питання заявниці так як не вбачає можливостей для захисту прав заявниці крім судового захисту, тому що апелянт керується тільки нормативними актами а суд також доказами проживання наданими заявницєю які в повній мірі підтверджують її вимоги. Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги стосовно, паспорта громадянки СРСР на ім`я ОСОБА_1 трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 та диплому Макіївського інженерно-будівельного інституту на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.06.1993 р. , на думку судової колегія належними контрдоказами не спростовані. Крім того, ГУ ДМС в Одеській області ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи клопотань про проведення судових експертиз спрямованих на перевірку легітимності вищевказаних доказів не заявляли, а тому такі доводи є безпідставними та задоволенню не підлягають. Стосовно доводів, що визнана судом першої інстанції обов`язкова явка ОСОБА_4 до суду не була реалізована останньою та не надавала жодних пояснень, апеляційний суд вважає не слушними, адже необґрунтовано причинно-наслідковий зв`язок таких доводів із наявністю досліджених доказів у справі в сукупності, на підставі яких судом першої інстанції належним чином оцінено їх, а тому задоволенню такі доводи не підлягають Стосовно доводів, що ОСОБА_1 не зверталась до органів ГУ ДМС із заявою та доказами про встановлення факту громадянства, апеляційний суд вважає їх також не слушними, так як заявник реалізувала захист своїх прав в судовому порядку, що не заборонено чинним законодавством, а тому такі доводи задоволенню не підлягають. Судова колегія вважає що заявниця позбавлена можливості отримати актуальні довідки так як місто Макіївка окуповане на момент розгляду справи. Апелянти посилаються на не релівантну практику ВС 2020 року так як заявниця не встановлює громадянство України а просить встановити факт проживання на території України з 1985 по 1988 рік. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко