Постанова КЦС ВС № 522/17560/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 року м. Київ справа № 522/17560/23 провадження № 61-7231св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2026 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Коновалової В. А., Лозко Ю. П. Зміст заявлених вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересована особа - ГУ ДМС України в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона постійно проживала на території України з літа 1985 року по 1993 рік. Частину з цього періоду вона була зареєстрована в м. Макіївка Донецької області. Далі вона поїхала до Грузії і зареєструвала там своє місце проживання до 1992 року, але навчалась та проживала в Україні.

3. Посилалася на те, що встановлення факту постійного проживання на території України їй необхідно для отримання паспорта громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні.

4. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт постійного проживання на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції

5. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 14 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України залишено без розгляду.

6. Суд першої інстанції вважав, що звернення до суду із зазначеною заявою є передчасним, оскільки заявниця не довела, що у позасудовому порядку не змогла набути громадянство України.

7. Постановою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Гараєв Є. Ш., задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 14 березня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Направляючи справу для продовження розгляду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду. Зазначено, що обрання певного способу правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, це право використовує Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

9. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

10. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з наданих суду доказів вбачається, що заявниця постійно проживала на території України в період з 17 липня 1985 року (із моменту прописки на території України) по 05 квітня 1988 року (із моменту виписки із місця проживання на території України). З огляду на те, що встановлення факту постійного проживання заявниці на території України необхідне для реалізація права на отримання дозволу на імміграцію в Україну, суд вважав, що наявні підстави для задоволення заяви.

12. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2026 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 . Зазначено, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Водночас заявниця позбавлена можливості отримати актуальні довідки про її проживання на території України у спірний період, з огляду на окупацію міста Макіївки. Узагальнені доводи касаційної скарги 14. 25 травня 2026року ГУ ДМСУкраїни в Одеській області засобами поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДМС України в Одеській областізазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували того, що ОСОБА_1 не зверталася до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із заявою встановленого зразка, не надала жодних документів. Зазначених у Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року (далі - Порядок), а тому не використала всі можливі способи для отримання статусу громадянина. Звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.

17. Акцентує увагу на тому, що встановлення заявленого ОСОБА_1 факту прямо впливає на набуття нею громадянства України. Оскільки ГУ ДМС України в Одеській області заперечувало проти задоволення заяви про встановлення факту постійного проживання на території України, у справі наявний спір про право.

18. Також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій сумнівів в легітимності наданих заявницею документів (паспортного документа, трудової книжки зразка СРСР, проставлених у них штампів та рукописних записів, диплому Макіївського інженерно-будівельного інституту). Вважає, що зазначені документи викликають сумніви щодо їх походження та справжності. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

20. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2026 року поновлено ГУ ДМС України в Одеській області строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, відкрито касаційне провадження у справі № 522/17560/23, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції. 21. 29 червня 2026 року матеріали цивільної справи № 522/17560/23 надійшли до Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. У паспорті СРСР серії та номер НОМЕР_1 , виданим Відділом внутрішніх справ Зугдідського міського виконкому 23 травня 1984 року на сторінці 16 паспорту наявний штамп про прописку з 17 липня 1985 року за адресою: АДРЕСА_1 . З штампу вбачається, що 05 квітня 1988 року ОСОБА_1 була виписана з цього житла.

23. Відповідно до відповіді Генерального консульства Грузії в Україні в Одесі органами внутрішніх справ Грузії видався на ім`я ОСОБА_1 громадянський паспорт СРСР.

24. Згідно з трудовою книжкою серії та номер НОМЕР_2 від 10 вересня 1984 року ОСОБА_1 працювала в м. Макіївка. На сторінці 2 є відмітка - «готель «Турист» м. Донецьк», 10 серпня 1984 року прийнята на посаду маляра 3 розряду техгрупу готелю (наказ № 145 від 10 серпня 1984 року). 17 грудня 1985 року звільнена за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП УССР (наказ № 66К від 16 грудня 1985 року). 07 січня 1986 року заявниця прийнята в цех деревообробки як маляр 2 розряду на завод «Буддеталь» тресту «Донецькжилбуд» № 2 (наказ № 232к від 23 грудня 1985 року). 01 лютого 1987 року заявниця була звільнена за пунктом 4 статті 40 КЗпП УССР як така, що самовільно залишила виробництво (наказ № 47к від 20 березня 1987 року).

25. Відповідно до диплому спеціаліста серії та номеру НОМЕР_3 від 28 червня 1993 року № 612 заявниця закінчила Макіївський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю промислове та цивільне будівництво. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

27. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу

28. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

29. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

30. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

31. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

32. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

33. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

34. Звертаючись до суду ОСОБА_1 просила суд встановити факт постійного проживання на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року. Встановлення зазначеного факту їй необхідне для отримання паспорта громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні.

35. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), Кримської Народної Республіки, Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, а також її діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

36. Згідно з пунктом 25 Порядку, у редакції, яка була чинною на час розгляду справи, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

37. У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

38. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

39. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

40. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

41. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

42. У цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

43. Суди попередніх інстанцій надали належну обґрунтовану оцінку поданим доказам постійного проживання заявниці на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року у їх сукупності, урахували мету встановлення зазначеного юридичного факту, а також неможливість його підтвердження іншим чином, у зв'язку з чим дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту, що має юридичне значення, у судовому порядку.

44. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, яким як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, надав обґрунтовану правову оцінку у їх сукупності.

45. Посилання ГУ ДМС України в Одеській області про наявність сумнівів у справжності поданих заявницею документів були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на відсутність відповідних клопотань про проведення судових експертиз. Заяв про витребування оригіналів таких доказів (паспортного документа, трудової книжки зразка СРСР та диплому Макіївського інженерно-будівельного інституту) в порядку частини шостої статті 95 ЦПК України заявлено не було. На підставі клопотання ГУ ДМС України в Одеській області судом було витребувано інформацію з Донбаської національної академії будівництва та архітектури та Генерального консульства Грузії в Україні (ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2023 року), а отримані відповіді враховані при оцінці доказів у їх сукупності та з урахуванням принципу балансу вірогідностей.

46. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

47. Посилання ГУ ДМС України в Одеській області на відсутність підстав для встановлення заявленого факту в порядку окремого провадження у зв'язку з невикористанням заявницею досудового порядку оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а також наявності спору про право, з огляду на заперечення суб`єкта владних повноважень щодо наявності у заявниці такого права, є необґрунтованими.

48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявниця позбавлена можливості надати передбачений зазначеним вище Порядком документ, що підтверджує факт її постійного проживання на території України, оскільки м. Макіївка перебуває в окупації. Частина з витребуваних судом документів не була надана саме через недоступність архівів в населеному пункті м. Макіївка.

49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

50. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

51. Заперечення суб`єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, не свідчать про існування спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23).

52. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів ГУ ДМС України в Одеській області по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

53. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається ГУ ДМС України в Одеській області у касаційній скарзі.

54. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

55. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

56. З урахуванням доводів касаційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

2. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович