Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/6313/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Плеханова З.Б. 16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6313/25 пров. № А/857/696/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі № 260/6313/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 07.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №072250011282 від 25.07.2025р. - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ,до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1994р. на малому приватному підприємстві «Барс» та призначити пенсію по інвалідності з дати його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - з 17.07.2025р. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.11.2025р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №072250011282 від 25 липня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по віку. Водночас, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 липня 2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням даних трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 01.01.1994р. та висновків, викладених у судовому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою, в якій просив призначити пенсію по інвалідності. До заяви про призначення пенсії подано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, заяву про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, виписку з акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності, документи про місце проживання, трудову книжку. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду в Чернігівській області прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії від 25.07.2025р. №072250011282. В рішенні зазначено наступне: « Необхідний страховий стаж відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для осіб з інвалідністю II та III групи від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років. Відповідно до п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. № 110 (далі - Інструкція) зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я та по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Страховий стаж особи становить: 9 років 9 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 01.04.1994р., оскільки на титульній сторінці зміну прізвища, імені та по батькові внесено з порушенням п. 2.13 Інструкції. Відповідно до п. 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.». ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-ІV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. В ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, видно, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для осіб з інвалідністю II та III групи від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років. ч.1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Аналогічне визначення поняття "страховий стаж" міститься у ст.1 вказаного Закону, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше. З вищезазначеного слідує, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період. Наведене кореспондується з положеннями ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. №1566/11846; далі Порядок №22-1). В пп.2 п. 2.1 Порядку №22-1 видно, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 . п.4.1, 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати. ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). В п.1 та п.2 Порядку №637 (з наступними змінами та доповненнями) видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. п.3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Як видно з матеріалів справи, ГУ ПФУ в Чернігівській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, не взято до уваги відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 01.01.1994р., внаслідок чого до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно записів в даній трудовій книжці. Такі дії ГУ ПФУ в Чернігівській області обгрунтовані тим, що на титульній сторінці трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 01.01.1994р. зміну прізвища, імені та по батькові внесено з порушенням п.2.13 Інструкції. Судом на підставі запису на титульній сторінці трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 01.01.1994р. встановлено, що трудова книжка видана на прізвище, ім`я по-батькові « ОСОБА_1 ». Однак, в подальшому, відповідальною особою, внесено виправлення на « ОСОБА_1 ». Колегія суддів наголошує, що недолік заповнення трудової книжки, як не правильне виправлення зміни прізвища, імені та по батькові, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу, не є достатньою підставою для не взяття до уваги відомостей трудової книжки та не дослідження періодів роботи згідно записів у даній трудовій книжці при розрахунку страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії по віку. Відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Тому, порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на належну пенсію. Так, Верховний суд у постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018р. у справі №423/1881/17 сформував правовий висновок, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Наявність сумнівів у пенсійного органу, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нетрудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018р., справа №127/9055/17. Покликання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії за віком. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а, від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а, від 21.02.2018р. у справі №687/975/17. Отже, в даному випадку вірним є висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган протиправно не взяв до уваги відомості трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 01.01.1994р. при розрахунку страхового стажу позивача та, як наслідок, протиправно не врахував до страхового стажу позивача даних трудової книжки, яка відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Висновки пенсійного органу про те, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 09 років 09 місяців 17 днів є також протиправними. Щодо іншої частини позовних вимог в частині зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1994р. на малому приватному підприємстві «Барс» (код ЄДРПОУ 20431788) та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , пенсію по інвалідності з дати його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - з 17.07.2025р., суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке. п.4 ч. 2 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Аналогічна позиції, викладені в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008р., постанові ВАСУ від 28.07.2015р. справа № К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Враховуючи вищенаведене, оскільки при розгляді заяви ОСОБА_1 від 13.03.2025р. ГУ ПФУ в Чернігівській області взагалі не прийняв до уваги та не розглянув записи трудової книжки НОМЕР_1 від 01.01.1994р., а тому вірним є висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача про зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.01.1994 не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України. ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі № 260/6313/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель