Постанова 4850 № 200/5725/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2026 року справа №200/5725/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 200/5725/25 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12.06.2025 № 134650024431 про відмову в призначенні пенсії за віком за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 03.04.2025; зобов`язання зарахувати до пільгового стажу за списком № 2 періоду роботи з 24.07.1984 по 31.12.2003 та здійснити призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 03.04.2025. В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 04.06.2025 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV, проте відповідач рішенням від 12.06.2025 №134650024431 відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши до пільгового стажу період роботи з 24.07.1984 по 31.12.2003 року. Спірне рішення вважає протиправним, просила задовольнити позов. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 200/5725/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.06.2025 №134650024431 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2025 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком 2 періоду роботи з 24.07.1984 по 31.12.1993 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою (довідка від 13 листопада 2017 року №0000401807) та особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є суб`єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення. Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7, 8 пункту 4 Положення). 04 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою №3820 про призначення пенсії за віком за Списком №

2. Суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1985 року, що ОСОБА_1 працювала у Макіївській міській типографії у період з 24.07.1984 по 24.05.2004 року, а саме: - на підставі наказу № 37-к від 24.07.1984 року прийнято у набірну дільницю складачем вручну 4 розряду; - на підставі наказу №17 від 07.04.1988 року присвоєно 4 розряду складача вручну; - на підставі наказу №98 від 17.07.1998 року присвоєно 5 розряд складача вручну; - на підставі наказу №7-к від 24.05.2004 року звільнено за скороченням штату співробітників ст. 40 п. 1 КЗпП України. 12.06.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 № 134650024431. Рішення обґрунтоване тим, що страховий стаж становить 22 роки 05 місяців 19 днів. Пільговий стаж за Списком №2 відсутній. Право на пенсію за віком відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відсутнє, право на пенсію по статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування настане 04.04.2030 року. Суд встановив на підставі розрахунку стажу ОСОБА_1 , наданого відповідачем, що період з 24.07.1994 по 31.12.2003 року зарахований до страхового стажу, проте не зарахований до пільгового стажу за Списком №2. Спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через не зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 певного періоду роботи. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно до п. б ч. 1 статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII, далі Закон № 1788) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Судом встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (04.06.2025 року) позивачка досягла віку 60 років. Стосовно не зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 позивачки періоду роботи з 24.07.1984 по 31.12.2003 року, суд зазначає таке. Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N1566/11846. Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення пенсії, визначений Розділом 2 цього Порядку. Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу № 637). Згідно пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку). Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992. В період з 26.01.1991 по 11.03.1994 на підставі постанови Верховної Ради України 12.09.1991 №1545-XII Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР на території України застосовувався Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10. В період з 11.03.1994 по 16.01.2003 застосовувався Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №

162. З 16.01.2003 по 24.06.2016 застосовувався Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36. В період з 03.08.2016 року Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461. Як визначено пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації вимагається в двох випадках: 1) відсутність трудової книжки; 2) відсутність в трудовій книжці відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що визначені положеннями зазначеної статті, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією. Суд встановив, що насамперед відомостями трудової книжки позивачки підтверджується пільговий характер роботи у зазначений період. Водночас, згідно форми РС-право позивачки зазначений період роботи не обліковується як пільговий стаж. Враховуючи зазначене, відповідач протиправно не зарахував період з 24.07.1984 по 31.12.2003 року до пільгового стажу за Списком №2. Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача від 12.06.2025 № 134650024431 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним. На час звернення із заявою про призначення пенсії, 04.06.2025 року, позивачка досягла віку 60 років з необхідних 55 років, мала страховий стаж роботи 22 роки 05 місяців 19 днів з необхідних 25 років, з них не менше ніж 10 років на пільгових роботах за Списком №2. Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 03.04.2025, суд зазначає таке. На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Європейський суд з прав людини Рішенням у справі Круслена від 24 квітня 1990 року зазначив, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання. Відповідно до п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, визначено наступне поняття дискреційних повноважень. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду саме щодо призначення позивачу пенсії. Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 04.06.2025 року, зарахувавши до пільгового стажу позивачки за Списком 2 періоду роботи з 24.07.1984 по 31.12.1993 року. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів. Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, задовольнивши позовні вимоги частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.06.2025 № 134650024431 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 04.06.2025 року, зарахувавши до пільгового стажу позивачки за Списком 2 періоду роботи з 24.07.1984 по 31.12.1993 року. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 200/5725/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 200/5725/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Е.Г. Казначеєв І.В. Сіваченко