Постанова 4857 № 300/5035/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Панікар І.В. 04 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/5035/25 пров. № А/857/10773/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі № 300/5035/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 16.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, у якому просив суд: - визнати протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 08.05.2025р. про відмову у наданні вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: для реконструкції магазину з приміщенням громадського приміщення на вул. Надвірнянській у с. Черніїв (кадастрові номери земельних ділянок: 2625887801:01:002:1411, 2625887801:01:002:1410); - визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо неприйняття рішення стосовно надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: для реконструкції магазину з приміщенням громадського приміщення на вул. Надвірнянській у с. Черніїв (кадастрові номери земельних ділянок: 2625887801:01:002:1411, 2625887801:01:002:1410); - зобов`язати Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради прийняти рішення про надання - містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва: для реконструкції магазину з приміщенням громадського приміщення на вул. Надвірнянській у с. Черніїв (кадастрові номери земельних ділянок: 2625887801:01:002:1411, 2625887801:01:002:1410). Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026р. в позові відмовлено . Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Івано Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що з ОСОБА_1 упродовж 2024 2025 років неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування та органів містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради із заявами про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва, а саме реконструкції магазину з приміщеннями громадського призначення на вул. Надвірнянській у с. Черніїв Івано-Франківського району Івано-Франківської області, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 2625887801:01:002:1410 та 2625887801:01:002:1411. Так, Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради приймалися рішення про відмову у наданні вихідних даних, зокрема: рішенням від 08.11.2024р. № 1321 ОСОБА_1 відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для реконструкції магазину щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2625887801:01:002:1410, рішенням від 21.02.2025р. № 194 відмовлено у наданні вихідних даних щодо реконструкції зазначеного об`єкта стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 2625887801:01:002:1410 та 2625887801:01:002:1411(а.с.23-24, 29, 122, 123). Крім того, Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради також неодноразово приймав рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, зокрема, рішеннями: від 23.04.2024р. №А3352544136543602214, від 23.10.2024 № А3483616987458832054, від 17.12.2024р. №А3525014638368393041 та від 26.03.2025р. № А3596751377251960581 відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень з підстав, визначених ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з неподанням визначених законом документів, а також з урахуванням положень містобудівної документації на місцевому рівні (а.с.25, 124-125, 128-129, 130-131). 09.04.2025р. ОСОБА_1 повторно звернувся до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради з заявою на видачу містобудівних умов та обмежень щодо реконструкції магазину з приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 (а.с.21-22, 138-176), долучивши: - копії документів, що посвідчують особу заявника; - копію витягу з Державного реєстру речових прав про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2625887801:01:002:1410; - копію витягу з Державного реєстру речових прав про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2625887801:01:002:1411; - копі витягу з Державного реєстру речових прав про право власності на магазин з приміщеннями громадського призначення, що розміщений в будинку за № 3а на вулиці Надвірнянській-ГРП село Черніїв, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область; - викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; - містобудівного розрахунку, розробленого директором ТОВ «Прикарпатбудпроект» Фодчуком І.Я. та кваліфікованим архітектором Кузишин А.Я.; - електронний варіант документів (формат PDF). 08.05.2025р. Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради рішенням № А3627849853679175309 відмовив у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідно до ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внаслідок невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р. № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (далі Закон № 3038-VI). ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; Водночас, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. В п.2, п.3, п.8 ч.1 ст. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» видно, що генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. п.7 ч.1 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів. Згідно ч.1, ч.2 ст.6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст.13 Закону України «Про архітектурну діяльність». Закон України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» (далі Закон № 687-XIV) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів. ч.1, ч.5 ст.13 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак, Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Відповідно ч.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. ч.1, ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. В пп.9 п.«а» ч.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пп.1 п.«б» ч.2 цієї статті видно, що до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та делеговані повноваження щодо надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Водночас, Закон України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі Закон № 2780-XII) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини. ст.1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) передбачено що - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури. В ст.5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» видно, що до основних вимог містобудівної діяльності, зокрема, відноситься розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва. ч.1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях. Згідно ч.1 ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. В абз.2 ч.2 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» видно, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Відповідно ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. ч.3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000. Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про адміністративні послуги». Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. За такого правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 445/765/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 809/721/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 260/1499/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 813/52/13-а. Відповідно ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: -неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; -виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; -невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Рішення про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстави відмови приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні, передбаченого Законом України "Про адміністративну процедуру", у строк, що не перевищує строк, встановлений для їх надання. ч.6 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу. Отже, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. Зміст наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, однією із підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту. Колегія суддів звертає увагу, що на виконання вищенаведених вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», 09.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради з заявою на видачу містобудівних умов та обмежень щодо реконструкції магазину з приміщеннями громадського призначення по вул. Надвірнянській в с. Чергієві за кадастровим номером 2625887801:01:002:1410 (а.с.21-22, 138-176). Так, до заяви позивач додав: копію договору оренди земельної ділянки; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.05.2020р.; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.03.2023р.; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.копії документів, що посвідчують особу заявника; копію витягу з Державного реєстру речових прав про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2625887801:01:002:1410; копію витягу з Державного реєстру речових прав про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2625887801:01:002:1411; копія витягу з Державного реєстру речових прав про право власності на магазин з приміщеннями громадського призначення, що розміщений в будинку за № 3а на вулиці Надвірнянській-ГРП село Черніїв, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; містобудівний розрахунок, розроблений директором ТОВ «Прикарпатбудпроект» Фодчук І.Я. та кваліфікованим архітектором Кузишин А.Я.; електронний варіант документів (формат PDF). Однак, Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради прийняв рішення від 08.05.2025р. № А3627849853679175309, яким відмовив у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідно до ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (а.с.26). Однією із заявлених позовних вимог є визнання протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 08.05.2025р. про відмову у наданні ОСОБА_1 вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: для реконструкції магазину з приміщенням громадського приміщення на вул.Надвірнянській у с.Черніїв (кадастрові номери земельних ділянок: 2625887801:01:002:1411, 2625887801:01:002:1410). Колегія суддів звертає увагу, що ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що уповноважений орган містобудування та архітектури за результатами розгляду поданої заяви та доданих до неї документів наділений дискреційними повноваженнями щодо прийняття одного з двох можливих рішень, а саме: надання містобудівних умов та обмежень або відмови у їх наданні у випадках, прямо визначених законом. Таким чином, сам по собі факт прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень не може розцінюватися як протиправні дії суб`єкта владних повноважень, оскільки законодавством прямо передбачено можливість ухвалення такого рішення за наявності визначених законом підстав. У даному випадку Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради реалізував надані йому повноваження шляхом прийняття індивідуального адміністративного акта, рішення про відмову, що свідчить про вчинення ним належних управлінських дій. Водночас, саме по собі прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень не може розцінюватися як протиправна дія суб`єкта владних повноважень, оскільки можливість ухвалення такого рішення прямо передбачена чинним законодавством. Наявність чи відсутність підстав для відмови може бути предметом судової перевірки лише в межах оскарження правомірності відповідного індивідуального адміністративного акта, а не шляхом визнання протиправними дій відповідача як таких. Отже, заявлена позовна вимога в частині визнання протиправними саме дій відповідачів є необґрунтованою, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин. Оскарженню у цьому випадку може підлягати правомірність рішення про відмову як індивідуального адміністративного акта, а не сам факт вчинення відповідачем дій, що прямо передбачені та дозволені законом. Стосовно визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо неприйняття рішення стосовно надання ОСОБА_1 вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: для реконструкції магазину з приміщенням громадського приміщення на АДРЕСА_1 (кадастрові номери земельних ділянок: 2625887801:01:002:1411, 2625887801:01:002:1410), колегія суддів звертає увагу на наступне. ч.1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи законні інтереси, та просити про їх захист, зокрема шляхом визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії. Із системного аналізу цієї норми вбачається, що визнання бездіяльності протиправною можливе лише за наявності сукупності умов, а саме: ухилення суб`єкта владних повноважень від вчинення дій, які він зобов`язаний був учинити відповідно до закону, за наявності правових підстав і реальної можливості для їх вчинення. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 17.04.2019р. у справі №342/158/17 та у постанові від 21.12.2018р. у справі № 3813/4640/17, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у неприйнятті рішення або нездійсненні юридично значимих та обов`язкових дій, які віднесені до його компетенції, були об`єктивно необхідними та реально можливими, але фактично не вчинені. При цьому, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо самого лише факту незадоволення особи результатом розгляду її звернення; необхідно встановити відсутність будь-якого рішення або ухилення від його прийняття. З наведених матеріалів справи встановлено, що питання можливості надання ОСОБА_1 вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово розглядалося як Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, так і Департаментом містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради. За результатами кожного з таких розглядів у 2024 2025 роках уповноваженими органами приймалися індивідуальні адміністративні акти про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень щодо відповідних земельних ділянок із зазначенням конкретних правових підстав. При цьому, підставами для відмов неодноразово зазначалися як неподання заявником визначених законом документів, передбачених ч.3 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», так і невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема генеральному плану села Черніїв. У рішеннях уповноважених органів також послідовно зазначалося, що спірні земельні ділянки розташовані в межах другого поясу зони санітарної охорони водопроводу, у червоних лініях магістральної вулиці, в межах зони можливого підтоплення та до реалізації передбачених містобудівною документацією гідротехнічних споруд (дамби), що унеможливлює розміщення на них капітальних об`єктів забудови. Таким чином, сукупність наведених рішень свідчить про те, що уповноважені органи неодноразово надавали правову та містобудівну оцінку заявленим позивачем намірам забудови, реалізовуючи надані їм законом дискреційні повноваження, та дійшли сталого висновку про відсутність правових підстав для надання містобудівних умов та обмежень. Вказані рішення залишилися чинними, оскільки в установленому законом порядку позивачем не оскаржувалися. За таких обставин відсутні підстави для висновку про протиправну бездіяльність органів місцевого самоврядування чи органів містобудування та архітектури, оскільки у спірних правовідносинах мало місце не ухилення від прийняття рішення, а неодноразове прийняття рішень про відмову, передбачених законом. Повторне звернення позивача з ідентичними вимогами без оскарження чинних рішень про відмову не створює для відповідачів обов`язку приймати нове позитивне рішення з того ж питання та не може бути підставою для судового втручання у реалізацію їх дискреційних повноважень. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вже приймав рішення від 21.02.2025р. №194 про відмову ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень, яке не оскаржене позивачем у встановленому законом порядку та є чинним. Наявність такого рішення додатково свідчить про відсутність ухилення виконавчого комітету від розгляду питання та виключає можливість визнання його бездіяльності протиправною. Як наслідок, у даних правовідносинах відсутні правові та фактичні підстави для визнання протиправною бездіяльності Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, оскільки рішення щодо заяви позивача було прийняте уповноваженим органом, а в подальшому у виконавчого комітету не виникало обов`язку щодо надання містобудівних умов та обмежень. Стосовно доводів апелянта про зобов`язання Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради прийняти рішення про надання ОСОБА_1 - містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва: для реконструкції магазину з приміщенням громадського приміщення на вул. Надвірнянській у с. Черніїв (кадастрові номери земельних ділянок: 2625887801:01:002:1411, 2625887801:01:002:1410), колегія суддів звертає увагу на таке. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Верховний Суд у постанові від 9 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення. Поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано. В п1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017р. № 1395/5, видно, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Згідно позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі № 274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі № 400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст.2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Згідно ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі № 380/13558/21. Також, колегія суддів звертає увагу на правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Отже, питання щодо можливості надання містобудівних умов та обмежень для зазначеного об`єкта будівництва неодноразово було предметом розгляду уповноважених органів. Прийняті з цього приводу рішення у встановленому законом порядку позивачем не оскаржувалися та є чинними. Суд апеляційної інстанції повторно звертає увагу апелянта, що в даному випадку суб`єктами владних повноважень здійснено належну правову оцінку заявленим намірам забудови та реалізовано надані законом дискреційні повноваження шляхом прийняття відповідних рішень про відмову. Відсутність оскарження цих рішень з боку позивача виключає можливість повторного судового втручання шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти позитивне рішення з того ж питання без попереднього оскарження рішень про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень. Таким чином, заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на примушення органу місцевого самоврядування до прийняття рішення певного змісту всупереч реалізованим дискреційним повноваженням та чинним індивідуальним актам про відмову, що виходить за межі повноважень адміністративного суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради діяли в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі № 300/5035/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель