Постанова Харківський апеляційний суд № 646/6730/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 646/6730/23 Номер провадження 22-ц/818/526/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року в складі судді Глоби М.М. по справі № 646/6730/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері. Позовна заява мотивована тим, що вона є інвалідом другої групи та пенсіонером за віком, має проблеми зі здоров`ям. Єдиним її доходом є пенсія у розмірі 2946,98 грн, яку вона витрачає на придбання ліків, продуктів харчування, сплату комунальних послуг, засобів гігієни. Вказаної пенсії не вистачає на її забезпечення, у зв`язку з чим вона вимушена звертатись за допомогою до рідного сина ОСОБА_1 , який офіційно працевлаштований, працює в головному управлінні Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області та має змогу надавати допомогу матері. Вона перебуває у шлюбі, однак достатньої матеріальної підтримки від чоловіка, який також є пенсіонером та інвалідом, не отримує. Просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх його видів заробітку щомісячно, починаючи із дня пред`явлення позову до суду і довічно. 06 лютого 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що у них з позивачкою виник конфлікт у зв`язку з тим, що він почав мешкати однією сім`єю з ОСОБА_4 . Він мешкає на орендованій квартирі, житла у власності не має. Позивачка не потребує від нього матеріальної допомоги, оскільки отримує пенсію, розмір якої перевищує розмір прожиткового мінімуму, а також має у власності майно - будинок та квартиру, яку здає та отримує щомісячний дохід. Крім того, позивачка має два транспортних засоби, придбані у шлюбі з ОСОБА_5 . Чоловік позивачки також має нерухоме майно у власності. Надані позивачкою квитанції не підтверджують, що ліки придбані саме для неї, та будь-яких медичних довідок, призначень суду не надано. 03 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» представником позивачки подані письмові пояснення, в яких вона підтримала позовні вимоги. Вказала, що пенсія позивачки в незначній мірі перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений на 2023 рік, її чоловік теж є інвалідом, і його доходи витрачаються на його лікування. Квартира АДРЕСА_1 , наразі продана для сплати боргів за комунальні послуги та лікування. Автомобіль Dacia Logan також проданий для погашення боргів сина. Вона має хронічні захворювання та потребує постійного лікування, має потребу у матеріальній допомозі, яку її син має можливість надавати. Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/12 частини його заробітку (доходу), щомісячно. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 357,87 грн на користь держави. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 715,73 грн віднесено на рахунок держави. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 10 000,00 грн. Рішення суду мотивовано тим, що позивачка є пенсіонеркою, особою з інвалідністю, має низку захворювань та потребує матеріальної допомоги від сина, яку він має можливість їй надавати. На вказане судове рішення 25 липня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Петренко О.В. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, стягнути з позивачки судові витрати на користь відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 потребує матеріальної допомоги. Позивачка отримує пенсію щомісячно з березня 2025 року у розмірі 3526,84 грн, а її чоловік - 14 963,92 грн. Крім того, позивачка та її чоловік отримують виплати як ВПО у розмірі по 3000,00 грн кожен щомісячно. Чоловік позивачки працює в ТОВ "Харківська роздрібна компанія" і отримує заробітну плату близько 9000,00 грн. ОСОБА_2 має у власності житловий будинок, а також мала квартиру, яку, згідно її пояснень у судовому засіданні, в 2023 році продала за 19 000 доларів США. За чоловіком позивачки ОСОБА_5 зареєстрований автомобіль CITROEN C-ELYSEE, 2019 року випуску, придбаний за час шлюбу з ОСОБА_2 , та автомобіль ВАЗ-2103. Зі слів позивачки її середні щомісячні витрати на ліки та комунальні послуги складають біля 9000,00 грн. З урахуванням вищезазначеного доходу сім`ї та майна, відсутні підстави для стягнення з нього аліментів. ОСОБА_2 не надала до суду доказів щодо щомісячної вартості лікування, загального обсягу щомісячних витрат на проживання, утримання квартири та сплати комунальних послуг, які б давали підстави для висновку про потребу в матеріальній допомозі. Надані квитанції на придбання ліків та медичних препаратів є сукупними на ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_5 , що унеможливлює визначення витрат тільки на позивачку, оскільки у відповідача немає обв`язку утримувати вітчима. ОСОБА_2 не надала до суду медичний висновок щодо рекомендованого лікування, а в суді повідомила, що на постійній основі вживає тільки ліки від підвищеного артеріального тиску. ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів лише у зв`язку з неприязненими стосунками з новою невісткою та образою на сина. У відповідача немає власного житла, він змушений орендувати квартиру, за яку станом на 2025 рік сплачує з комунальними платежами в середньому 15 000,00 грн, а також він має на утриманні дружину. Крім того, ОСОБА_1 є студентом за контрактною формою навчання у Національному університеті цивільного захисту України. Вказав, що ним понесені витрати на правничу допомогу в ході апеляційного розгляду справи у розмірі 7000,00 грн, докази чого будуть надані у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України. 20 серпня 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, скасувати рішення суду в частині стягнення з неї витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки його доходів, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати. Відзив мотивовано тим, що на ліки її чоловіку на місяць потрібно приблизно 19 000,00 грн та їй ще 8000,00 - 9000,00 грн, крім того, є витрати на лікування в стаціонарі, обстеження, продукти, одяг, комунальні платежі, харчування і вакцинацію домашніх тварин, експлуатацію автомобіля. Натомість дохід відповідача складає до 76 536,54 грн на місяць. Вона має у власності лише будинок, автомобіль CITROEN належить її чоловіку, який придбав його на кошти грошової компенсації як інвалід армії 2 групи. Автомобіль ВАЗ-2103 у 1996 році ОСОБА_5 подарував дочці. Нею надані докази щодо медичних призначень та придбаних ліків. Договір оренди квартири, наданий відповідачем, є фіктивним. 08 серпня 2025 року вони з чоловіком розлучилися, тож змінився її сімейний стан. Вказала, що за надання правової допомоги у ході апеляційного перегляду справи сплатила адвокату 12 000,00 грн. 20 серпня 2025 року від ОСОБА_2 також надійшло клопотання про долучення доказів - копії свідоцтва про розірвання її шлюбу з ОСОБА_5 від 08 серпня 2025 року та договору купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2023 року (а.с. 61- 66 том 2). 10 листопада 2025 року від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, що підтверджують його навчання у закладі вищої освіти, зокрема, договорів від 16 жовтня 2025 року (а.с. 112-121 том 2). Вказані клопотання колегія суддів залишає без задоволення на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки такі докази не були подані сторонами до суду першої інстанції. Свідоцтво про розірвання шлюбу позивачки та договори відповідача з навчальним закладом датовані вже після оскаржуваного рішення суду, тож ці докази підтверджують обставини, що виникли пізніше ухвалення рішення судом першої інстанції, і не можуть бути прийняті апеляційним судом. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 21 том 1). ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи безстроково з 01 березня 2016 року, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 129702 (а.с. 8, 27 том 1). ОСОБА_2 з 2019 року не працює, що підтверджується довідкою ОК-5 ПФУ (а.с. 110-112 том 1), згідно даних ПФУ отримує пенсію, розмір якої з березня 2023 року по лютий 2024 року складав 2946,98 грн на місяць, з березня 2024 року по лютий 2025 року - 3194,75 грн на місяць (а.с. 229-230 том 1), у березні і квітні 2025 року - по 3526,84 грн на місяць (а.с. 5 том 2), а також отримує соціальну допомогу як ВПО у розмірі 3000,00 грн щомісячно, що підтверджується відповіддю на запит від 31 березня 2025 року щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с. 184-185 том 1). ОСОБА_2 є власницею житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 січня 2024 року (а.с. 90 том 1, а.с. 19 том 2). Також у її власності перебувала квартира, яка відчужена за договором купівлі-продажу у 2023 році, що сторонами під час розгляду справи судом не заперечувалось. ОСОБА_2 встановлено діагноз: дисцикуляторна енцефалопатія ІІ ст змішана з лікворно-гіпертензійним синдромом, астенічним синдромом, вегето-судинними пароксизмами по симпато-адреналовому типу, наслідки перенесеного ішемічного інсульту у вертебро-базилярному басейні (2006 рік), з вираженим вестибуло-атактичним синдромом, правобічним геміпарезом, полінейропатія, розповсюджений ОХЗ хребта, больова форма, первинний поліоостероартроз з ураженням дрібних суглобів кистей стоп, колінних суглобів ПФС, гіпертонічна хвороба ІІІ ст, 3 ст ІХС: стабільна стенокардія напруги ФК ІІ ризик 2 СН І, порушення толерантності до вуглеводів, АІТ з вузлеутворенням, еутиреоз. З 23 листопада 2022 року по 05 грудня 2022 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні, з 07 по 18 квітня 2023 року, з 17 по 26 травня 2023 року, з 20 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року проходила лікування у денному стаціонарі, що підтверджується виписками з медичної картки (а.с. 114-115, 203, 206 зворот - 207, 208 том 1). З 11 жовтня 2024 року по 26 жовтня 2024 року ОСОБА_2 проходила лікування у ДП «Клінічний санаторій «Роща», що підтверджується виписним епікризом № 7135 (а.с. 201 том 1). Також позивачкою надано копію виписки лікаря-стоматолога без зазначення дати (а.с. 116 том 1), протокол МРТ-дослідження хребта від 04 червня 2024 року (а.с. 202 том 1), копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого на злоякісне утворення від 13 березня 2024 року і консультативного висновку від 05 квітня 2024 року, з яких вбачається, що їй було проведено висічення новоутворення шкіри (а.с. 117, 202 зворот, 204 том 1), копії консультативних висновків спеціаліста невропатолога від 06 червня 2024 року, 10 березня 2021 року, 09 жовтня 2023 року (а.с. 205-206, 207 зворот том 1). На підтвердження своїх витрат позивачкою надано копії чеків на придбання ліків, квитанції про оплату аналізів, платіжної інструкції про оплату товару медичного призначення від 11 грудня 2023 року (а.с. 9-17, 28, 211-222, 231 том 1), квитанцій про сплату комунальних послуг (а.с. 18-19, 26, 29, 209-210, 223-228 том 1). ОСОБА_1 працює у ГУ ДСНС України в Харківській області на посаді пожежника-рятувальника, його дохід з серпня 2023 року по січень 2024 року склав 301 137,37 грн, що підтверджується довідкою № 89 від 08 лютого 2024 року (а.с. 113 том 1). З відповіді на запит від 12 червня 2025 року щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про доходи вбачається, що ОСОБА_1 отримано дохід від ГУ ДСНС у Харківській області: у лютому 2024 року у розмірі 68 782,80 грн, березні - липні 2024 року - по 49 391,40 грн на місяць, серпні 2024 року - 49 521,60 грн, вересні 2024 року - 68 913,00 грн, жовтні - листопаді 2024 року по 49 521,60 грн, грудні 2024 року - 49 645,75 грн, січні 2025 року - 31 004,30 грн, лютому 2025 року - 33 935,73 грн, березні 2025 року - 49 419,60 грн, квітні 2025 року - 31 032,50 грн. Крім того, мав дохід від ТОВ «ВБЕТ Україна» у травні 2023 року - 3450,00 грн, вересні 2023 року - 24 285,03 грн, квітні 2024 року - 5960,00 грн (а.с. 23-24 том 2). ОСОБА_1 21 грудня 2022 року укладено договір оренди квартири з ОСОБА_11 , за яким розмір орендної плати 8000,00 грн щомісячно (а.с. 87-89 том 1). ОСОБА_1 були укладені кредитні договори, за якими він мав заборгованість (а.с. 119-124 том 1). 06 березня 2009 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_5 (а.с. 24, 27 том 1). ОСОБА_5 також є інвалідом 2 групи безстроково з 13 листопада 2018 року, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 955990, має низку захворювань, на підтвердження чого надано медичну документацію, рахунки на оплату медичних послуг і препаратів (а.с. 8, 192-200, 232-242 том 1). За чоловіком позивачки ОСОБА_5 згідно відомостей з Державного реєстру речових прав зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 , де мешкає його колишня дружина з родиною (а.с. 91- 95, 118 том 1, а.с. 17 том 2), а також згідно даних РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області на автомобілі CITROEN C-ELYSEE 1587, 2019 року випуску (зареєстровано 25 лютого 2020 року) і ВАЗ 2103, 1978 року випуску (зареєстровано 23 травня 2002 року). Автомобіль DACIA LOGAN, 2006 року випуску, 15 січня 2022 року перереєстровано на іншого власника (а.с. 96 том 1, а.с. 15-16 том 2). ОСОБА_5 отримує пенсію, розмір якої згідно даних ПФУ з жовтня 2023 року по лютий 2024 року складав 10 769,57 грн щомісячно, у березні і квітні 2024 року по 11 626,83 грн, з травня 2024 року по лютий 2025 року - 13 626,83 грн, з березня 2025 року - 14 963,92 грн (а.с. 4 том 2), також отримує допомогу як ВПО в розмірі 3000,00 грн щомісячно, дохід від ТОВ «Харківська роздрібна компанія» у грудні 2024 року у розмірі 11 097,04 грн, у січні 2025 року - 9000,00 грн, лютому 2025 року - 9000,00 грн, що підтверджується відповіддю на запит від 31 березня 2025 року щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с. 184-186 том 1). Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України). З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19. Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із статтею 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Не доведення належними та допустимими доказами факту потреби у матеріальній допомозі виключає можливість застосування частини 1 статті 202 СК України та покладення на відповідача обов`язку утримувати своїх батьків. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 640/919/17, провадження № 61-30295св18, від 07 листопада 2018 року у справі № 400/1621/16-ц, провадження № 61-18661св18. Відповідно до Законів України «Про державний бюджет України на 2023 рік», «Про державний бюджет України на 2024 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність - 2093,00 грн, з 1 січня 2024 року - 2361,00 грн, з 1 січня 2025 року - 2361,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що вона є непрацездатною, інвалідом другої групи, має низку захворювань, та розмір отримуваної нею пенсії по інвалідності не дозволяє їй забезпечувати належний рівень життя та оплачувати лікування і побутові потреби. Разом з тим, при вирішенні питання щодо стягнення аліментів з повнолітньої особи на утримання батьків необхідною умовою для задоволення вимог є саме потреба матері, батька в матеріальній допомозі, яка визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків, враховуючи отримання ними пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка тощо. Судом встановлено, що ОСОБА_2 на час звернення до суду з позовом і ухвалення рішення судом отримувала пенсію у розмірі, не нижчому за прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність (станом на квітень 2025 року 3526,84 грн), а також соціальну допомогу ВПО у розмірі 3000,00 грн щомісячно. Також ОСОБА_2 має у власності нерухоме майно - будинок, в якому мешкає. Наявну у неї у власності квартиру у 2023 році позивачка продала, від чого отримала суттєвий дохід, та доказів того, що всі кошти від продажу квартири нею витрачені, суду не надано. Станом на час звернення до суду та ухвалення оскаржуваного рішення суду позивачка перебувала у шлюбі, та її чоловік ОСОБА_5 отримував пенсію у розмірі 14 963,92 грн (з березня 2025 року), допомогу як ВПО в розмірі 3000,00 грн щомісячно, заробітну плату від ТОВ «Харківська роздрібна компанія» у розмірі 9000,00 грн (у січні-лютому 2025 року). За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок, а також автомобіль, набутий у шлюбі з позивачкою. Отже, щомісячний дохід родини позивачки та її чоловіка складав близько 30 000,00 грн. Доказів того, що отримуваний дохід позбавляє позивачку можливості бути забезпеченою за рівнем життя не нижче від встановленого прожиткового мінімуму, виходячи з приписів статті 46 Конституції України, ОСОБА_2 не надано. Посилання позивачки на зміну її сімейного стану та розірвання шлюбу колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду. До наданих позивачкою чеків на придбання ліків колегія суддів ставиться критично, оскільки з них неможливо встановити, чи придбані вони саме для неї, чи для її чоловіка ОСОБА_5 , чи для інших осіб, з урахуванням того, що чеки містять, зокрема, ліки, які не вказані у медичних виписках як рекомендоване лікування. При цьому, обов`язку з надання утримання чоловіку позивачки ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_1 не має, оскільки він не є його сином, та ОСОБА_5 має власного сина, від якого може отримувати допомогу, за наявності у нього такої потреби. Враховуючи, що сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, та що позивачкою, з огляду на наявність у неї доходів, майна у власності та можливості одержання утримання від чоловіка, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності потреби у наданні матеріальної допомоги зі сторони сина, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. На підставі викладеного рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . При цьому, відмова у призначенні аліментів не позбавляє ОСОБА_2 права звернутися з вимогами на підставі ст. 203 СК України, яка передбачає участь повнолітніх дітей у додаткових витратах на батьків, викликаних обставинами виключно негативного характеру, та надати докази додаткових витрат, пов`язаних з лікуванням. Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, судовий збір за подання позову слід повністю віднести за рахунок держави, а сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 429,44 грн (а.с. 46 том 2) необхідно компенсувати йому за рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині стягнення з позивачки судових витрат на правничу допомогу апеляційна скарги ОСОБА_1 не містить, а у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відмовлено, тому рішення суду в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу апеляційним судом не переглядається. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити. Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 26 червня 2025 року в частині задоволення позову та стягнення судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері залишити без задоволення. Компенсувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесений у зв`язку з поданням апеляційної скарги судовий збір у розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) грн 44 коп за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення суду в іншій частині не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук