Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/4226/22

Справа № 346/4226/22 Провадження № 22-ц/4808/747/24 Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Шемрай Н.Б., з участю ОСОБА_1 , її представника та представника відповідачів, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 04 березня 2024 року під головуванням судді Беркещук Б.Б. у м. Коломия, в с т а н о в и в: В жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Бігун В.П. звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є непрацюючим пенсіонером похилого віку, особою з інвалідністю ІІ групи, яка має ряд захворювань. Оскільки група інвалідності встановлена через онкологію, позивачка потребує постійного лікування, придбання препаратів, здачі дорого вартісних аналізів та постійного спостереження лікарів. Позивачка отримує пенсію по віку, субсидію, інших джерел доходу не має. Майна, що може приносити дохід, не має. Розмір пенсії, яку вона отримує не дозволяє забезпечити її гідне існування, коштів на достатній рівень життя не вистачає. ОСОБА_1 має повнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Через скрутний матеріальний стан позивачка зверталась з усними проханнями до відповідачів надавати допомогу, однак останні не реагують на її звернення, у зв?язку з чим вона змушена звернутися до суду з цим позовом. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є особи працездатного віку, отримують доходи, їхній стан здоров`я дозволяє працювати, тому вони можуть сплачувати аліменти. Просила ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти на утримання непрацездатної матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідачів щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і довічно. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 04 березня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 . Судові витрати віднесено за рахунок держави. У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що судом першої інстанції порушено норму матеріального права, а саме при ухваленні рішення не враховано вимоги передбачені ст. 202 СК України. Суд першої інстанції послався на те, що розмір доходів, які отримує ОСОБА_1 перевищує встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Водночас наявність доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про те, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Законодавцем не зроблено нормативної прив`язки до розміру прожиткового мінімуму для обчислення аліментів на утримання батьків. У свої поясненнях відповідачі зазначали ту обставину, що припинили будь-яку матеріальну допомогу матері з 2022 року, однак суд не врахував цей факт при ухваленні рішення. Представник відповідачів надавав копій платіжних доручень відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_5 ще до 2022 року здійснювала перекази грошових коштів позивачці, які вона витратила на утримання своїх онуків. Судом неправильно зроблено висновок, що позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що розмір отримуваної нею пенсії є нижчим за розмір необхідних щомісячних витрат на ліки, харчування. У матеріалах справи є виписки з історій хвороби та рекомендації лікуючих лікарів, де зазначено про постійний контроль онколога зі здачами відповідних дороговартісних аналізів та вказано про необхідність постійної покупки засобів індивідуальної гігієни. Позивачка в силу свого віку хворіє і супутніми захворюваннями, потребує лікування. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. Представник ОСОБА_6 , ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. ОСОБА_6 , ОСОБА_3 в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника та представника ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 28 січня 2020 року та серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2022 року, виданих повторно Коломийським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є доньками позивачки ОСОБА_8 (т.1 а.с.15, 18). Згідно даних витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00036864278 від 16 вересня 2022 року, у зв`язку із реєстрацією шлюбу 02 листопада 1995 року, ОСОБА_7 змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 » (т.1 а.с.16-17). Відповідно до копій трудової книжки № НОМЕР_3 , виданої на ім`я ОСОБА_8 , остання з 1978 року по 19.05.1989 працювала у колгоспі; з 13.07.1989 працювала на заводі «Прикарпаття» в м.Коломия, 10.06.1997 звільнена за власним бажанням; 15.09.1999 прийнята на роботу в КЕП «Жовтень» та звільнена за власним бажанням 26.11.1999 (т.1 а.с.230-234). Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 19 березня 2014 року, у зв`язку із реєстрацією шлюбу ОСОБА_10 змінила своє прізвище на « ОСОБА_11 »(т.1 а.с.11). ОСОБА_1 є особою пенсійного віку та особою з інвалідністю другої групи. причина інвалідності - загальне захворювання, що стверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії №1101653 (т.1 а.с.12-13). Згідно з виписного епікризу з історії хвороби №3054, виданого Обласним клінічним онкологічним диспансером 11.07.2017, ОСОБА_1 за результатами лікування виписана під нагляд онколога поліклініки за місцем проживання (т.1 а.с.101). ОСОБА_1 також надано виписки із лікувального закладу, а саме: виписний епікриз з історії хвороби 34438 (дата поступлення ОСОБА_1 07.08.2017 та дата виписки 19.08.2017) (т.1 а.с.100); виписний епікриз з історії хвороби №5138 (дата поступлення позивача ОСОБА_1 11.09.2017 та дата виписки 14.09.2017) (т.1 а.с.98); виписний епікриз з історії хвороби №5687 (дата поступлення позивача ОСОБА_1 05.10.2017 та дата виписки 10.10.2017) (т.1 а.с.99). Відповідно до довідки про доходи №9294 2121 9927 1222 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Коломийському об`єднаному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області і отримує пенсію за віком, сума пенсії а період з 01.03.2022 по 31.08.2022 становить 12 600 гривень (2 100 грн за кожен місяць) (т.1 а.с.6). Згідно із довідкою про доходи №6278 2121 7989 1228 сума пенсії позивачки за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 становить 29 400 гривень (2 100 грн за січень-лютий та 2 520 грн за наступні місяці) (т.2 а.с.23). З довідки про доходи №7538 1858 4165 9512 вбачається, що сума пенсії позивачки за період з 01.01.2024 по 29.02.2024 становить 5 040 гривень (2 520 грн за кожен місяць) (т.2 а.с.24). З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та тримання податків вбачається, що станом на 20.09.2022 ОСОБА_1 у період з І кварталу 2021 року по 2 квартал 2022 року отримувала доходи від Управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, а саме: соціальні виплати з відповідних бюджетів (т.1 а.с.7-8). Відповідно до довідки, виданої Джурківським старостинським округом Підгайчиківської сільської ради 25 квітня 2023 року за № 98, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 , земельної частки (паю) не має (т.1 а.с.127). Із долучених ОСОБА_3 платіжних доручень вбачається, що нею неодноразово здійснювався переказ грошових коштів ОСОБА_1 (т.1 а.с.45-72) Згідно копій платіжних доручень вбачається, що ОСОБА_5 , здійснювала грошові перекази ОСОБА_1 (т.2 а.с.2-18). Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків чинним законодавством не пов`язується з працездатністю дітей і їх можливістю надавати батькам матеріальну допомогу та виникає на підставі сукупності наступних умов: - походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); - непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або особами з інвалідністю); - потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Отже, зобов`язання повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків не виникає в разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. При цьому варто акцентувати увагу на тому, що обов`язок повнолітніх «дітей» не пов`язується з їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу (це зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц), хоча, звичайно, цей чинник ураховують при визначенні розміру аліментів відповідно до ч. 1 ст. 205 СК України. Стаття 202 СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Натомість право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 301/160/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Розмір прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення встановлюється законом про державний бюджет на відповідний рік. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність - 2 093 гривні. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено на 2024 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 2 361 гривні. Співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має суттєве значення під час вирішення спору за вимогами, пред`явленими на підставі статей 202, 205 СК України, які визначають підстави виникнення обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 210/2171/16-ц (провадження № 61-20845св18). Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що розмір отримуваної нею пенсії є нижчим за розмір необхідних щомісячних витрат на ліки, харчування. Доводи апелянта, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано вимоги передбачені ст. 202 СК України є необґрунтованими. Судом враховано вимоги ст. 202 СК України та обов`язок дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Вказано, що необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Позивач повинен довести необхідність отримання такої допомоги. Посилаючись на потребу в допомозі від відповідачів та недостатність коштів для задоволення своїх потреб, позивачка не надала доказів щодо розміру своїх витрат на забезпечення життєдіяльності. Обґрунтовуючи свою потребу в матеріальній допомозі позивачка вказала лише на низький розмір пенсійного забезпечення та незадовільний стан здоров я. Не заслуговують на увагу доводи апелянтки щодо незгоди з висновком суду про те, що позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про розмір отримуваної нею пенсії є нижчим за розмір необхідних щомісячних витрат на ліки та харчування. Встановлено, що позивачка є пенсіонером, особою з інвалідністю, перебуває на обліку в Коломийському об`єднаному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області. Та отримує пенсію в розмірі понад встановлений законом прожитковий мінімум, а саме за періоди: березень 2022 - серпень 2022 розмір отримуваної пенсії щомісячно становив 2100 грн (т.1 а.с.6), січень 2023-лютий 2023 розмір отримуваної пенсії щомісячно становив 2100 грн, березень 2023 - грудень 2023 розмір отримуваної щомісячно пенсії становив 2520 грн (т.2 а.с.23), січень 2024-лютий 2024 розмір отримуваної щомісячної пенсії становив 2520 грн (т.2 а.с.24). Доказів щодо неможливості отримання позивачкою належного медичного забезпечення призначеного лікарем, матеріали справи не містять. Незадовільний стан здоров`я не підтверджує обставин її щомісячних витрат на лікування, які перевищують її дохід у вигляді пенсії. Позивачкою не доведено того, що вона є особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 1 ст. 202 СК України. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтку. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 04 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин