Постанова 4807 № 335/10411/25

Дата документу 03.03.2026 Справа № 335/10411/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 335/10411/25 Головуючий у І інстанції: Крамаренко І.А. Провадження № 22-ц/807/648/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Подліянової Г.С., секретар: Пантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка на день смерті перебувала на обліку в ГУПФУ Запорізької області та отримувала пенсію відповідно до законодавства України. Розмір недоотриманої пенсії за період з 01.07.2022 до 28.02.2025 складає 129226,44 грн, що увійшла до складу спадщини, про що отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 26.08.2025 державним нотаріусом П`ятої запорізької державної нотаріальної контори Сидорук К.В., відповідно до якого ОСОБА_1 має право на спадщину розмірі частки 64613,22 грн. ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про виплату недоотриманої пенсії. 29.08.2025 відповідач виплатив позивачу 18344,15 грн недоотриманої ОСОБА_2 пенсії. 02.10.2025 відповідач повідомив позивача про повний розрахунок та виплату усіх належних сум, внаслідок чого утворилась різниця в сумі недоотриманої пенсії у розмірі 46269,07 грн. ОСОБА_1 зазначала, що відповідач порушує її право власності на вказану суму коштів, адже усі надані докази свідчать про те, що ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії, що належали її померлій матері ОСОБА_3 , та які увійшли до кладу спадщини, відповідно до свідоцтва про право на спадщину, а відповідач, відмовляючи їй у виплаті зазначених коштів перешкоджає у реалізації її прав та інтересів. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з ГУ ПФУ в Запорізькій області грошові кошти, набуті нею в порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від невиплаченої грошової суми 46269,07 грн. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії у розмірі 46269,07 грн, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність їм висновків суду, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримувала пенсію. Виплата пенсії призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. У подальшому звернень від ОСОБА_2 до органів ПФУ щодо поновлення виплати пенсії не надходило. Пенсія з 01.05.2023 до дня смерті ОСОБА_2 не нараховувалась. На запит державного нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідач надав листа, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 129226,44 грн, де зазначено, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу ПФУ особи, яка має право на отримання даної виплати згідно зі свідоцтвом про право на спадщину. Інформацію надано до набрання законної сили Постанови № 299, тому суму було зазначено з місяця неотримання пенсії до місяця смерті ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не враховував, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії до дня смерті, не зверталася до відповідача з заявою про поновлення пенсійних виплат, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV, Постанови № 299, «Прикінцеві положення» Закону №1058 за період з 01.07.2022 до 01.05.2023 складає 18344,15 грн, недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутня, оскільки за вказаний період вона не нараховувалась, а відповідно до статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю ОСОБА_2 . Отже, для проведення виплати недоотриманої пенсії відсутні законні підстави. Недоодержана пенсія, що залишилася після смерті ОСОБА_2 у розмірі 18344,15 грн нарахована та виплачена на банківський рахунок позивача, зазначений у заяві від 26.08.2025. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. 02 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ГУ ПФУ в Запорізькій області про розгляд справи за відсутності представника управління. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право як спадкоємець на отримання частки нарахованої, але не виплаченої суми пенсії, що входить до складу спадщини і не була отримана спадкодавцем за життя, а відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, проте припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в ГУПФУ в Запорізькій області та отримувала пенсію за віком. Виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.05.2023 було призупинено у зв`язку з тривалою неоплатою відповідно до п. 4 частини першої ст. 49 Закону № 1058. Пенсійна справа знята з обліку з 01.03.2025 у зв`язку зі смертю пенсіонерки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 виданого 04.03.2025 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 145, на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2025 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою померлої ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 02.05.2018, виданого Василівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 63 (повторно). Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого 21.04.2018 Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 198 (повторно), згідно з яким ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом П`ятої запорізької державної нотаріальної контори Сидорук К.В., спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на частку спадщини, та її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частку спадщини. Спадщина, на яку в указаній частці видано свідоцтво складається з недоотриманої пенсії за період з 01.07.2022 до 28.02.2025 в сумі 129226,44 грн, що зберігається в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що підтверджується Довідкою № 69 від 20.03.2025, виданою начальником відділу опрацювання документації № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Н. Сімін (спадкова справа №145/2025, зареєстровано в реєстрі за № 1472). 29.08.2025 відповідач виплатив позивачу 18344,15 грн недоотриманої ОСОБА_2 пенсії. 02.10.2025 листом № 17669-17326/Б-02/8-0800/25 відповідач повідомив про повний розрахунок з позивачем та виплату усіх належних сум. Також у листі зазначалося про те, що з 01.05.2023 виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена, із заявою щодо поновлення померла не зверталася. Тобто, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкоємцями є її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на частку спадщини, та її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частку спадщини. Спадщина, на яку в указаній частці видано свідоцтво складається з недоотриманої пенсії за період з 01.07.2022 до 28.02.2025 у сумі 129226,44 грн, сума якої нарахована та підтверджена відповідачем. Таким чином, ОСОБА_1 має право на спадщину розмірі - 64 613,22 грн. Однак, розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 відповідач зменшив, та сплатив позивачу її частину в розмірі 18344,15 грн, внаслідок чого утворилася різниця в сумі 46269,07 грн. Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Приписи частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. При включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу ПФУ не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання. Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол) полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»). Ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймі «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»). Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкоємцями є її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на частку спадщини, та її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частку спадщини. Спадщина, на яку в указаній частці видано свідоцтво складається з недоотриманої пенсії за період з 01.07.2022 до 28.02.2025 у сумі 129226,44 грн, сума якої нарахована та підтверджена відповідачем. Таким чином, ОСОБА_1 має право на спадщину розмірі - 64 613,22 грн. Однак, розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 відповідач зменшив, та сплатив позивачу її частину в розмірі 18344,15 грн, внаслідок чого утворилася різниця в сумі 46269,07 грн. Право на спадщину позивача підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане на її ім`я і не оспорюється відповідачем, тому правильним є висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна та неправомірно застосовує Порядок №1165, а припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє її спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Також обґрунтованим є висновок про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до повторювання аргументів відзиву на позов, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 10 березня 2026 року. Головуючий: Судді: