Постанова Запорізький апеляційний суд № 183/10054/25

Дата документу 23.06.2026 Справа № 183/10054/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 183/10054/25 Головуючий у І інстанції: Рибалко Н. І. Провадження № 22-ц/807/1265/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого Полякова О.З., суддів Кочеткової І.В., Кухаря С.В., секретар Смокотіна В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа Державний нотаріус Першої самарівської державної нотаріального контори Дніпропетровської області Островерхова Олена Анатоліївна, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування, У С Т А Н О В И Л А: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області, третя особа Державний нотаріус Першої самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Островерхова О.А., про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком, що підтверджується даними її електронної пенсійної справи. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 , після її смерті залишилась недоотримана пенсія в сумі 114689,67 грн. На підставі отриманого 25.04.2025 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, 25.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою щодо недоотриманої за життя померлої матері пенсії, на що отримав відповідь, що нарахована недоодержана пенсія виплачена у червні 2025 року на поточний рахунок банківської установи, зазначеної позивачем у заяві від 25.04.2025. При цьому, фактично на рахунок ОСОБА_1 надійшло лише 55548,04 грн, а решта коштів у сумі 59141,63 грн на час звернення до суду з цим позовом залишається невиплаченою. У подальшому позивач звернувся до відповідача про перерахування решти недоотриманої пенсії померлої матері в сумі 59141,63 грн та суми компенсації втрати частини доходів з 25.04.2025 до часу звернення, у зв`язку з порушенням строків виплати недоотриманої пенсії у відповідності до ч. 2 с. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003. Однак, будь-якої відповіді на вимогу від 10.09.2025 позивач не отримав. ОСОБА_1 вважає, що за наявності свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що підтверджує його право власності на майно, він позбавлений права ним розпоряджатися на свій розсуд, що порушує право його на мирне володіння майном, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з метою визнання права власності майна у вигляді недоотриманої пенсії в сумі 59141,63 грн. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив су визнати за ним право власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 нараховану недоотриману пенсію згідно з довідкою ГУ ПФУ в Запорізькій області № 279/02-14 від 04.03.2025, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 59141,63 грн; стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 59141,63 грн, що охоплена Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25.04.2025, виданим державним нотаріусом Першої самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Островерховою О.А. зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати недоотриманої пенсії у розмірі 59141,63 грн. Рішенням від 18 березня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя позов частково задовольнив. Стягнув з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті ним в порядку спадкування за заповітом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 59141,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність їм висновків суду, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримувала пенсію. Виплата пенсії призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалим не отриманням виплат відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. На запит приватного нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідач надав довідку від 04.03.2025 (до набрання чинності Постановою КМУ № 299 від 11.02.2025), де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 114689,67 грн. За матеріалами пенсійної справи виплата пенсії ОСОБА_2 здійснювалась через поштове відділення АТ «Укрпошта». За інформацією, що міститься в електронній пенсійній справі, померла зареєстрована за адресою, яка на теперішній час є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. З березня 2022 року АТ «Укрпошта» не має технічної можливості здійснювати виплату і доставку пенсій до населеного пункту за місцем проживання померлої. Тому, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 26.02.2022 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» (далі Постанова № 162), на кожного пенсіонера, якому неможливо доставити пенсійні кошти за місцем проживання в Запорізькій області, Пенсійний фонд України відкрив поточні рахунки в АТ «Ощадбанк». Постановою № 162 передбачено, що суми пенсій, зараховані на такі поточні рахунки, повертаються банком Пенсійному фонду України, якщо протягом шестимісячного строку одержувач не звернувся особисто та не уклав договір банківського рахунку. У квітні 2023 року АТ «Ощадбанк» повернув пенсійні кошти Пенсійному фонду України, які не отримували більш, ніж 6 місяців. Тож, виплату пенсії померлій ОСОБА_2 призупинено з 01.05.2023 відповідно до пп. 4 п. 1 ст. 49 Закону 1058. Суд першої інстанції не враховував, що оскільки, за життя отримувач пенсійних виплат ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не зверталася, тому поновити виплату пенсії після її зупинення немає законних підстав. На підставі заяви від 25.04.2025 та відповідних документів, наданих позивачем до територіального відділу обслуговування громадян (сервісного центру), Головне управління у червні 2025 року нарахувало та виплатило недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2 за період з 01.03.2022 до 30.04.2023 на поточний рахунок, відкритий в установі банку, в сумі 55548,04 грн. Отже, недоотримана пенсія ОСОБА_2 виплачена в повному обсязі (суми фактично нараховані померлій ОСОБА_2 за період з 01.03.2022 до 30.04.2023), а тому, недоотримані кошти відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Железняк Л.В. заперечує проти доводів відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зокрема, зазначає, що спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу не виплати позивачу пенсії померлої спадкодавиці в порядку спадкування за заповітом в сумі, яка зазначена в свідоцтві про право на спадщину, на яку позивач має право відповідно до частини третьої статті 52 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач не оспорював процесу нарахування пенсії його померлій матері, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 1227 ЦК України має право на отримання пенсійних виплат в порядку спадкування за заповітом. Апеляційний суд враховує, що хоча прохальна частина апеляційної скарги ГУ ПФУ в Запорізькій області містить вимогу про скасування рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року повністю, однак доводи апеляційної скарги не містять посилань на незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині відмовлених позовних вимог. За доводами апеляційної скарги ГУ ПФУ в Запорізькій області вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині позовних вимог про стягнення з управління недоотриманої суми пенсії. За таких обставин, апеляційний суд не переглядає справу в частині відмови в задоволенні позову в силу вимог статті 367 ЦПК України. 25 травня року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява Державного нотаріуса Першої Самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Островерхової О.А. про розгляд справи за відсутності представника нотаріальної контори. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Железняк Л.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просила залишити без змін. ГУ ПФУ в Запорізькій області свого представника в судове засідання не направило, про дату, час та місце розгляду справи управління повідомлене відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Задовольняючи позов у частині стягнення недоотриманої пенсії в розмірі 59141,63 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право як спадкоємець на отримання недоотриманої пенсії в розмірі 59 141,63 грн, що входить до складу спадщини і не була отримана спадкодавцем за життя, а відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, проте припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 25.04.2025 державним нотаріусом Першої самарівської державної нотаріального контори Дніпропетровської області Островерховою О.А., спадкоємцем зазначеного майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у розмірі 114 689,67 грн. Відповідно до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі державним нотаріусом Першої самарівської державної нотаріального контори Дніпропетровської області Островерховою О.А. 23.10.2024 заведена спадкова справа №2121/2024 після померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер справи у спадковому реєстрі: 73176986. На момент видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус, визначаючи склад спадщини виходив із відомостей, які йому надав відповідач, а саме на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.03.2025. Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 11054-10794/Ш-02/8-0800/25 від 01.07.2025, наданою на звернення позивача, за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні, як отримувачка пенсії, обчисленої відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та була зареєстрована за адресою, що є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023, у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058. У подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило, тому законних підстав для поновлення виплати пенсії після її призупинення немає. Отже, враховуючи вищезазначене, після смерті ОСОБА_2 залишилася недоодержана пенсія в сумі 55548,04 грн, яка була ОСОБА_1 нарахована та виплачена в червні 2025 року на поточний рахунок банківської установи, зазначений у його заяві від 25.04.2025 № 2546. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію. Нарахування та виплата пенсії відповідачем здійснювалося до 01.05.2023. Після отримання свідоцтва про смерть, позивач звернувся до державного нотаріуса Першої самарівської державної нотаріального контори Дніпропетровської області Островерхової О.А Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат» п.4.14 гл.10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Приписи частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. При включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом. У частині першій, третій статті 12, частини першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Ухвалюючи рішення про стягнення суми пенсії, недоотриманої за життя померлою, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач успадкувала право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу ПФУ не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання. Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол) полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»). Ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймі «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»). Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , який в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері, має право на отримання нарахованої, але не отриманої нею за життя пенсії. Позивач як спадкоємець померлої ОСОБА_2 за заповітом отримав у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за заповітом спадкова справа 221/2024 від 25.04.2025, за змістом якого, до нього перейшло право власності на недоотриману пенсію у сумі 114 689,67 грн. В той же час відповідачем за зверненням позивача вказану суму недоотриманої пенсії в повному обсязі не виплачено, та зазначено, що виплата була здійснена у червні 2025 на поточний рахунок позивача в сумі 55548,04 грн. Право на спадщину позивача підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане на його ім`я та не є предметом спору в даній справі. У спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна. Доводи апеляційної скарги не спростовують підстав позову і не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки право позивача на вищевказану суму недоотриманої пенсії посвідчене свідоцтвом про право на спадщину, яке в контексті положень ст. 66 Закону України «Про нотаріат» є процесуальним нотаріальним актом, що засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємиці та є для спадкоємиці основним правовстановлюючим документом. На час подачі даної позовної заяви свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним не визнано, неоспорене та є чинним. За таких обставин, сума недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, відповідає сумі, визначеній нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину, та складає 114689,67 грн, тому оскільки відповідач виплатив позивачу частину недоотриманої пенсії в розмірі 55548,04 грн, остаточний розмір заборгованості складає 59141,63 грн. Право на спадщину позивача підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане на її ім`я і не оспорюється відповідачем, тому правильним є висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна та неправомірно застосовує Порядок №1165, а припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє її спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Також обґрунтованим є висновок про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до повторювання аргументів відзиву на позов, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року в частині задоволення позову та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій областіна користь ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 59141,63 гривень залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 03 липня 2026 року. Головуючий Судді