Постанова КГС ВС № 908/2939/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Київ cправа № 908/2939/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І.М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання Росущан К. О., представників учасників справи: прокуратури - Єреп В. В. (прокурор), позивача - не з`явився, відповідача 1 - Лях К. М. (адвокат), Пономаренко М. А. (адвокат), відповідача 2 - Хілько А. В. (адвокат), третьої особи - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 за позовом виконувача обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби до: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК", про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Виконувач обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі - Офіс, позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (далі - Залізниця, відповідач 1, скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК" (далі - Товариство, відповідач 2) про : - визнання недійсним договору про закупівлю від 27.02.2017 № П/НХ-17502/НЮ, укладеного між Залізницею та Товариством; - стягнути з Товариства на користь Залізниці 37 142,40 грн, а з Залізниці одержані нею за рішенням суду 37 142,40 грн стягнути в дохід держави. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: - антиконкурентні узгоджені дії Товариства, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, встановлені у рішенні адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2020 № 54/37-р/к у справі № 02/19-19 (далі - Рішення АМК № 54/37-р/к), спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору про закупівлю товару від 27.02.2017 № П/НХ-17502/НЮ на неконкурентних засадах; - порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі; - договір укладений між відповідачами підлягає визнанню недійсним, а все отримане за вказаним правочином підлягає стягненню в дохід держави.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 2.1. Господарський суд Запорізької області рішенням від 16.01.2024 (суддя Мірошниченко М. В.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (колегія суддів: Чус О. В., Дармін М. О., Кощеєв І. М.) у справі № 908/2939/23 позов задовольнив повністю. Визнав недійсним договір від 27.02.2017 №П/НХ-17502/НЮ, укладений між Залізницею та Товариством. Стягнув із Товариства на користь Залізниці 37 142,40 грн, а з Залізниці, одержані нею за рішенням суду кошти в сумі 37 142,40 грн у дохід держави в особі Офісу. Вирішив питання розподілу судового збору. 2.2. Судові рішення обґрунтовано, зокрема тим, що обставини вчинення Товариством порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, проведеної Залізницею, підтверджується Рішенням АМК № 54/37-р/к, яке набрало законної сили. У діях Товариства вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, метою яких є усунення конкуренції під час проведення Залізницею торгів та недобросовісність поведінки задля отримання права на укладення договору. Придбання Залізницею товарів відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками закупівлі її видимості, а поведінка Товариства під час участі в закупівлі не відповідає добросовісності та принципам публічної закупівлі, що є підставою для визнання недійсним, укладеного Договору на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203 та частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. 2.3. На момент проведення процедури закупівлі та укладення договору Залізниця не знала та не могла довідатися, що Товариство та інший учасник процедури закупівлі та під час підготовки до неї діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою. Наведене свідчить про наявністю умислу лише у Товариства , як сторони оспорюваного договору, а тому одержані грошові кошти за спірним правочином у розмірі 37 142,40 грн підлягають поверненню Залізниці, а отримані нею грошові кошти за рішенням суду, підлягають стягненню в дохід держави в особі Офісу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. У касаційній скарзі Залізниця, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики існує необхідність відступлення (шляхом уточнення) від висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 203, 215 ,228 ЦК України та статей 6, 50, 51, 52, 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", які викладені у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23. Зокрема, щодо можливості визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, а також щодо можливості застосування передбачених цією статтею наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. 4.1.3. На переконання скаржника, суди у вирішенні цього спору не врахували, що сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК № 54/37-р/к, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідно до норм спеціального закону, у сфері публічно-правових відносин (Закону України "Про захист економічної конкуренції") учасники спірної закупівлі вже понесли відповідальність у вигляді сплачених штрафів. Водночас, відповідно до закріпленого статтею 61 Конституції України принципу "non bis in idem" ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. 4.1.4. Натомість, способом захисту інтересів держави в особі Офісу, який передбачений частиною другої статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді відшкодування збитків, вчиненням антиконкурентних узгоджених дій, Прокурор не скористався. При цьому, також судами не враховано, що відповідного розрахунку таких збитків Прокурор не здійснив. Водночас вимоги щодо стягнення в дохід держави суми коштів, яка дорівнює вартості виконання договорів, Прокурор також не обґрунтував. 4.1.5. У вирішенні цього спору суди не надали належної оцінки доводам Залізниці про відсутність будь-яких негативних наслідків для замовника спірної закупівлі та недоведеність тверджень Прокурора щодо порушення інтересів держави та суспільства. При цьому, скаржник у судах першої та апеляційної інстанції наголошував на відсутності встановлених фактів посягання спірного правочину на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а отже і порушення публічного порядку. На підтвердження вказаного відповідач 1 подав суду докази щодо відсутності нанесення пошкоджень його майну та/або незаконного заволодіння таким майном, які є необхідним елементом для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, в розумінні статті 228 ЦК України. Втім, суди ухвалюючи оскаржувані судові рішення вказані аргументи та докази залишили поза увагою. 4.2. Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань учасників справи 4.2.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просив Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 4.2.2. Товариство своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалося. 4.2.3. До Верховного Суду 25.02.2026 від Запорізької обласної прокуратури надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивовано тим, що справа № 908/2939/23 містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 4.2.4. Суд протокольною ухвалою від 03.03.2026 постановив розглядати клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги. 4.2.5. Також 03.03.2026 Прокуратура звернулася до Суду з клопотаннями про зупинення касаційного провадження за касаційною АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 908/2939/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23. 4.2.6. Від Залізниці 03.03.2026 надійшли заперечення щодо заявлених Прокуратурою клопотань. 4.2.7. У судовому засіданні 03.03.2026 Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, враховуючи те, що у відкритому доступі ЄДРСР відсутня інформація, як щодо наявності ухвали Касаційного господарського суду із викладенням мотивів про передачу справи № 910/20111/23 у порядку частини п`ятої статті 302 ГПК України на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так і інформація щодо ухвали про прийняття означеної справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи таке: - Регіональною філією Південної Залізниці 23.12.2016 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі запасні частини локомотивів та рухомого складу Лот № 3 - трубка форсуночна права, трубка форсуночна ліва, в обсязі по 53 штуки кожна, ідентифікатор закупівлі UA-2016-12-23-001080-b. Оголошення розміщено на офіційному порталі державних закупівель на сайті "prozorro.gov.ua" за посиланням: https://prozorro.gov.ua; - очікувана вартість предмета закупівлі становила 37 180,56 грн.; - тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано трьома суб`єктами господарювання: Товариствоv з обмеженою відповідальністю "Авіанова"; Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Аддішенел Ревенью Менеджмент"; - тендерна пропозиція ТОВ "Авіанова" становила 34 636,56 грн, однак протоколом тендерного комітету № 150/3 від 26.01.2017 пропозицію відхилена у зв`язку з невиконанням вимог тендерної документації; тендерна пропозиція відповідача 2 становила 37 142,40 грн, а ТОВ "Компанія "Аддішенел Ревенью Менеджмент" - 37 180,56 грн; - враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція Товариства (відповідача 2), електронною системою закупівель вона розкрита першою; - рішенням тендерного комітету замовника, оформленим протоколом засідання його тендерного комітету № 150/5 від 07.02.2017, переможцем торгів за лотом № 3 визначено Товариство, тендерна пропозиція якого із сумою 37 142,40 грн відповідала кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації замовника та сформовано повідомлення про намір укласти договір; - Залізницею та Товариством 27.02.2017 укладено договір № П/НX-17502/НЮ про закупівлю товару (далі - Договір), відповідно до розділу 1 якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації № 1, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець - прийняти і оплатити товар. Найменування товару - трубка форсуночна права, трубка форсуночна ліва (згідно з Специфікацією у кількості по 53 шт. кожна); - пунктом 3.4 Договору встановлено, що ціна договору становить 37 142,40 грн, з урахуванням ПДВ 20% - 6190,40 грн; - відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних № 0608.1 від 08.06.2017, № 1018.2 від 18.10.2017, № 1123.1 від 23.11.2017 та копій приймальних актів: № 311 від 13.06.2017, № 635 від 18.10.2017, № 769 від 24.11.2017, підтверджується постачання Товариством товару: трубка форсуночна права у кількості 53 шт, трубка форсуночна ліва у кількості 53 шт; - платіжними дорученнями № 341430 від 07.07.2017, № 497859 від 14.11.2017, № 568375 від 19.12.2017 підтверджується сплата Регіональною філією Південна Залізниця на розрахункові рахунки Товариства за Договором грошових коштів на суму 37 142,40 грн; - за інформацією Регіональної філії Південна залізниця від 16.02.2023 за вих.№ НЮ-05-21/66 вбачається, що розмір видатків за фактично поставлений товар за Договором складає 37 142,40 грн. 5.2. Рішенням АМК № 54/37-р/к за результатами розгляду справи № 02/19-19 дії Товариства та ТОВ "Компанія "Аддішенел Ревенью Менеджмент" під час участі у торгах з предмету закупівлі товару: ДК 016- 2010:30.20.4 - частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу; кріплення та арматура і їхні частини; механічне устаткування для керування рухом (запасні частини до тягового рухомого складу), код ДК 021:2015:34631000-9 - частини локомотивів чи рухомого складу (запасні частини до тягового рухомого складу) (далі - Торги) за лотами 1 - 3 [оголошення про проведення процедури закупівлі розміщено на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель - https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-12-23-001080-b], визнано антиконкурентними узгодженими діями, які стосуються спотворення результатів торгів, тендерів, що є порушенням пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; - Рішенням АМК № 54/37-р/к на Товариство і ТОВ "Компанія "Аддішенел Ревенью Менеджмент" накладено штрафи за порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції"; - Адміністративною колегією у Рішенні АМК № 54/37-р/к, встановлено обставини, які свідчать про порушення Товариством вимог законодавства, а саме: 1) наявність господарських відносин між відповідачем 2 та ТОВ "Компанія "Аддішенел Ревенью Менеджмент" (пункт 4.1 Рішення); 2) надання фінансової допомоги (пункт 4.2 Рішення); 3) використання однієї IP-адреси (пункт 4.3 Рішення); 4) схожість у властивостях електронних файлів, синхронна послідовність дій відповідачів при створенні документів (пункт 4.5 Рішення); 5) синхронність дій відповідачів у часі (пункт 4.6 Рішення); 6) спільні особливості в оформленні відповідачами документів, поданих у складі своїх тендерних пропозицій на торги (пункт 4.7 Рішення); 7) надання однакових документів відповідачами у складі своїх пропозицій (пункт 4.8 Рішення); - ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2020 у справі № 904/6190/20, залишено без розгляду позовну заяву Товариства до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування пункту 1 та пункту 3 Рішення АМК № 54/37- р/к. Вказана ухвала суду не оскаржувалася, а тому Рішення АМК № 54/37-р/к у справі № 02/19-19, є чинним. 5.3. Суди у вирішенні спору зазначили, що предметом заявленого позову є вимога Прокурора про визнання недійсним Договору та застосування наслідків його недійсності. Причиною виникнення спору стало питання порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведених Залізницею Торгів, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві. 5.4. Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, Прокурор посилався на частину третю статті 228 ЦК України як підставу для визнання оспорюваного договору недійсним. 5.5. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора суди виходили із того, що узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, що встановлено у антимонопольній справі, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів ID: UA-2016-12-23-001080-b, чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що, встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним Договору, укладеного з переможцем закупівлі Товариством, відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України. 5.6. За висновками судів, враховуючи встановлені у Рішенні АМК № 54/37-р/к обставини, дії Товариства та Залізниці з укладення Договору, за встановлених та підтверджених обставин порушення Товариством, як учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, підпадають під регулювання положень частини третьої статті 228 ЦК України. 5.7. Зокрема, суди зазначили таке: - з урахуванням наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України, грошові кошти у розмірі 37 142,40 грн, сплачені відповідачем 1 на виконання недійсного за рішенням суду Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, підлягають поверненню відповідачем 2 Залізниці, а останньою - до державного бюджету; - позовна вимога Прокурора в інтересах держави в особі позивача про стягнення в кінцевому результаті 37 142,40 грн в дохід держави підлягає задоволенню.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). 6.3. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

7. Касаційне провадження. 7.1. Верховний Суд ухвалою від 19.02.2025, зокрема: відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 908/2939/23; зупинив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 908/2939/23 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23. 7.2. Постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 касаційні скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" задоволено; рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби. 7.3. У зв`язку з перебуванням судді Колос І. Б. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, склад судової колегії змінився, що підтверджується протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, які наявні у матеріалах справи. 7.4. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2026, зокрема, поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 908/2939/23; призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні Касаційного господарського суду на 03.03.2026.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.2. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення вимог Прокурора та визнання недійним Договору, а також стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 37 142,40 грн, а з відповідача 1 одержаних ним за рішенням суду 37 142,40 грн в дохід держави. 8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.4. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, в силу приписів якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. 8.5. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку. 8.6. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. 8.7. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника та доводам Прокурора, викладеним у відзиві, колегія суддів виходить із того, що провадження у цій справі зупинялося до розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, яку передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин частина третя статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (Договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). 8.8. У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України та зазначив таке: "…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції". "Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення". "Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (статті 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором". "Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі". "Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України". "Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства". "Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції". "Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави"; " Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)". Тим не менше, Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним". 8.9. Також Об`єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки: "по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було; по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")". 8.10. Об`єднана палата зазначила, що "…. як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд"). СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони". 8.11. Відтак, Об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави. 8.12. У вирішенні доводів скаржника Суд з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує наведені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблені у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсним договору та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України). 8.13. Як вже зазначено вище, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що застосування судами першої та апеляційної інстанції норми права (частина третя статті 228 ЦК України) не узгоджується з її правозастосуванням, яке застосовано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, висновок якої викладено у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. 8.14. Суди у вирішенні цього спору не врахували, що сам по собі встановлений Рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсними як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. 8.15. Однак, Прокурор у цій справі послався лише на обставини порушення антиконкурентного законодавства учасниками закупівлі та не довів у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірних договорів про закупівлю, ураховуючи, що мала місце поставка Товариством запасних частин локомотивів та рухомого складу, за ціною визначеною замовником (Залізницею). 8.16. Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. 8.17. Об`єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 вказала, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України. 8.18. Таким чином, здійснене судами правозастосування частини третьої статті 228 ЦК України не узгоджується з правовими висновками об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. 8.19. За відсутності доведення Прокурором обставин, які мали би наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора. 8.20. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а тому є підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення - про відмову у позові. 8.21. Стосовно клопотання прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 8.22. Клопотання прокуратури мотивовано тим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025, всупереч положенням частини другої статті 302 ГПК України уточнила, а не відступила від висновків, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України. У свою чергу, "уточнюючи" такі висновки та зазначаючи, що норма частини третьої статті 228 ЦК України містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства та несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, об`єднана палата Верховного Суду обмежила поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку. Тобто, фактично виключила норми частини третьої статті 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах, оскільки такий висновок створює умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися. 8.23. За твердженням прокуратури, такий категоричний висновок об`єднаної палати щодо "невластивості цивільному законодавству" приписів частини третьої статті 228 ЦК України , суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена № 420/12471/22, № 924/971/23 та № 918/1043/21, у яких Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованим застосування до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб`єктів господарювання, приписів статті 228 ЦК України. Жодних висновків щодо їх конфіскаційного характеру або непритаманності їх цивільному законодавству Великою Палатою Верховного Суду у означених справах сформовано не було. 8.24. Крім того, прокуратура вказує, що про можливість застосування норм статті 228 ЦК України до цивільних правовідносин також свідчить постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц, а також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20. 8.25. Прокуратура також наголошує на тому, що у пункті 6.16. постанови від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у випадку встановлення умислу на вчинення недійсного правочину лише у відповідача суд повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за договором, а одержане позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично в частині третій статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави), і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону. Саме така конструкція і обрана прокурорами у спорах з подібних правовідносин, зокрема, і при зверненні з позовом у справі № 908/2939/23. 8.26. Отже, за доводами клопотання, наведене у сукупності із численністю фактів порушення суб`єктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції (вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій), на переконання прокуратури, свідчить, що проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання щодо невизначеності поняття договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, та критеріїв застосування особливих правових наслідків недійсності таких правочинів, визначених цивільним законодавством. 8.27. Щодо кількісного критерію прокуратура звертає увагу на масовість фактів антиконкурентних узгоджених дій при проведені публічних закупівель, а також зазначає, що в рамках господарського судочинства наразі у провадженні судів перебуває велика кількість справ за позовами прокурорів в інтересах держави у подібних правовідносинах, в яких вирішується питання визнання недійсним договорів закупівлі із застосуванням наслідків, передбачених частиною третьої статті 228 ЦК України. 8.28. З огляду на наведене прокуратура вважає, що існує необхідність вирішення Великою Палатою Верховного Суду виключної правової проблеми та розв`язання складного правового питання щодо правильного застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України, саме з метою забезпечення принципу пропорційності, тобто, належного балансу між інтересами сторін у справі. 8.29. У вирішенні цього клопотання колегія суддів виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України, яка визначена прокуратурою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 8.30. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. 8.31. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. 8.32. Однак справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем. 8.33. Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями. 8.34. Разом із тим клопотання Прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій. 8.35. Крім того Верховний Суд зазначає, що для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, обов`язковою умовою є незгода з висновком, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) саме іншого касаційного суду. 8.36. У разі незгоди з висновком, викладеним об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, Суд може на підставі частини другої статті 302 ГПК України передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, однак такого клопотання прокуратурою не заявляється. 8.37. Разом із тим, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 від висновків щодо застосування норм права, викладених у цій постанові просить відступити прокуратура для справи, що розглядається № 908/2939/25, є постановою цього ж касаційного суду. 8.38. Суд наголошує на тому, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу у відступі від сформованої позиції, - немає. 8.39. Наведені Прокуратурою правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України. 8.40. Судом також відхиляються посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, , від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції. 8.41. Посилання Прокуратури на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц є необґрунтованими з огляду на те, що у жодній із означених постанов не міститься висновків щодо застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України. Водночас застосування статті 228 ЦК України у означених постановах не суперечить сформованим об`єднаною палатою у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 висновкам щодо їх застосування. 8.42. Підсумовуючи наведене вище, Суд наголошує на тому, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу направлення справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, - немає. 8.43. З огляду на викладене відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити. 8.44. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові. 8.45. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові. 8.46. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. 8.47. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 9.1. За приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 9.2. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 9.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити (з огляду на викладені у ній підстави касаційного оскарження, які знайшли своє підтвердження): рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

10. Судові витрати 10.1. Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує рішення судів попередніх інстанцій та ухвалює нове - про відмову у позові, то судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на Прокуратуру, а за подання апеляційної та касаційної скарги - підлягають стягненню з Прокуратури на користь скаржника. 10.2. Поворот виконання рішення суду першої інстанції Верховним Судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви та документа, який підтверджував би те, що суми, стягнуті за раніше прийнятим судовим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє зобов`язану сторону права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання рішення (скасованої постанови) у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 908/2939/23 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Відмовити у задоволенні позову виконувача обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби.

4. Стягнути з Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а, код ЄДРПОУ 02909973) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, буд. 7, код ЄДРПОУ 40081216) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп. за подання апеляційної скарги та у розмірі 8 588 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 80 коп. за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов Суддя Т. Малашенкова