Постанова 4814 № 548/871/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 548/871/25 Номер провадження 22-ц/814/511/26Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Одринської Т.В., Панченка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в інтересах якого діє представник - Павленко Дмитро Олександрович, на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначило, що 24 серпня 2024 року між позивачем та відповідачем, у електронній формі, укладено кредитний договір (оферту) № 24.08.2024-100000017. Відповідно до умов договору позичальнику, шляхом перерахування коштів на банківську картку, надано кредит в розмірі 6 000,00 грн, строком на 98 дні. Дата повернення (виплати) кредиту 29 листопада 2024 року; процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1,00 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується на весь період строку дії договору; одноразова комісія за надання кредиту 1 200,00 грн. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань по вказаному договору, станом на 10 квітня 2025 року, утворилася заборгованість у розмірі 14 080,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 6 000,00 грн, по процентах 4 674,43 грн, по комісії - 405,57 грн та неустойці 3 000,00 грн, яку позивач прохав стягнути разом із судовими витратами із відповідача. Короткий зміст судового рішення Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю. Судове рішення обґрунтоване недоведеність позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу. Особа, яка подала апеляційну скаргу, прохала рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Позиції учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу У поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів. Вказує, що між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору та підписано його відповідачем одноразовим ідентифікатором. Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки, але, відповідно до Постанов Правління Національного банку України, позивач не може зазначити та зберігати у договорах, інших документах, повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Квитанція про перерахування коштів, яка міститься у матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування. Звертає увагу, що судом безпідставно не взято до уваги довідку про заборгованість, яка була сформована з урахування часткового погашення заборгованості. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Щодо розгляду справи без виклику сторін Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову складає 14 080,00 грн, що є меншим ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 у електронній формі укладено та підписано кредитний договір (оферту) № 24.08.2024-100000017, що підтверджується: копіями пропозиції про укладення кредитного договору; заявки кредитного договору від 24 серпня 2024 року; відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору від 24 серпня 2024 року. Відповідно до умов договору позичальнику шляхом перерахування коштів на банківську картку надано кредит в розмірі 6 000,00 грн, строком на 98 дні. Дата повернення (виплати) кредиту 29 листопада 2024 року; процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1,00 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується на весь період строку дії договору; одноразова комісія за надання кредиту 1 200,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту. З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до копії повідомлення від сервісу iPay.ua, датованого 07 квітня 2025 року за вих. № 33-0704, 24 серпня 2024 року на картку № НОМЕР_1 , як видачу за договором кредиту № 24.08.2024-100000017, було перераховано кошти в сумі 6 000,00 грн. Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 24.08.2024-100000017 від 24 серпня 2024 року заборгованість відповідача по цьому договору складає 14 080,00 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 6 000,00 грн, по процентах 4 674,43 грн, по комісії - 405,57 грн та неустойці 3 000,00 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 24 серпня 2024 року по 29 листопада 2024 року (дату закінчення строку дії договору). Позиція апеляційного суду Щодо укладення кредитного договору Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 24.08.2024-100000017 від 24 серпня 2024 року. Договір підписано електронним підписом відповідача, за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору Е949, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме: НОМЕР_2 . Відповідно до пунктів 2.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину. Крім того, за змістом заявки ОСОБА_1 від 24 серпня 2024 року, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідач ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти). Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 24 серпня 2024 року № 24.08.2024-100000017, з яким попередньо уважно ознайомилася. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем досягнуто домовленості, у письмовій формі, щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів. Щодо перерахунку коштів Колегія суддів приймає до уваги доводи ТОВ «Споживчий центр» про доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору. Так, згідно із пунктом 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-49хх-хххх-5223. Пунктом 4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора. Заявка споживача від 24 серпня 2024 року, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором, а саме - 4149-49хх-хххх-5223. До матеріалів справи приєднано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Між підприємством ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр», укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року. Відповідно до зазначеного договору на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua № 489570677 від 24 серпня 2024 року, перераховані кошти в сумі 6 000,00 грн із зазначенням призначення платежу «Видача за договором № 24.08.2024-100000017 (а.с. 12 зворот). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання з надання відповідачу кредиту в сумі 6 000,00 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_3 хх-хххх-5223, зазначений відповідачем у договорі. Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять. Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.). Колегія суддів звертає увагу, що позивач ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу iPay кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 . Щодо розміру заборгованості В обґрунтування наявності заборгованості відповідача позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості ОСОБА_1 , відповідно до якої заборгованість складає: - 6 000,00 грн основний борг; - 4 674,43 грн проценти; - 405,57 грн комісія; - 3 000,00 грн неустойка, разом - 14 080,00 грн. Відповідач правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів та комісії не спростувала. Процесуальний обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором або відсутність обов`язку його виконання. З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконала, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами. Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу всієї отриманої суми позики, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором, є обґрунтованими. Щодо стягнення комісії Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути заборгованість за комісією в сумі 405,57 грн. Так, із пункту 7 Заявки кредитного договору вбачається, що Комісія, пов`язана із наданням Кредиту 1 200,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Водночас, згідно частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та законних інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21). Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена, як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно. За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 405,57 грн не підлягають задоволенню. Щодо стягнення неустойки Щодо твердження ТОВ «Споживчий центр» про те, що ОСОБА_1 має заборгованість у виді неустойки за невиконання умов кредитного договору у розмірі 3 000,00 грн, суд зазначає наступне. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункт 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Отже, колегія суддів вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 3 000,00 грн, слід відмовити. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернула, проценти у встановленому договором розмірі не сплатила, нею не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів. При цьому, скаржником в апеляційній скарзі було зазначено, що відповідач здійснила часткову оплату заборгованості в розмірі 2 000,00 грн, яка позивачем була зарахована на часткове погашення заборгованості по процентах 1 205,57 грн та комісії 794,43 грн, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 9 880,00 грн, з яких: заборгованість за тілом 6 000 грн, заборгованість по процентам 3 880,00 грн (4674,43-794,43), в решті позову слід відмовити. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, відповідно, рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року необхідно скасувати, а позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.08.2024-100000017 від 24 серпня 2024 року у розмірі 9 880,00 грн. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, відповідно позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено на 70,17% то з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 2 124,75 грн та за подачу апеляційної скарги підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 549,70 грн. Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в інтересах якого діє представник - Павленко Дмитро Олександрович, на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року задовольнити частково. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 880,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 124,75 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 549,70 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко