Постанова 4814 № 533/906/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 533/906/25 Номер провадження 22-ц/814/2110/26Головуючий у 1-й інстанції Оксенюк М. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Обідіної О.І., Панченка О.О., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року (повний текст рішення складено 13 січня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову посилався на те, що 15 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір №14.01.2025-100001220, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 18 000,00 грн, строком на 155 календарних днів. Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, відповідачка у встановлений договором строк борг не сплатила. Станом на дату подання позову заборгованість відповідачки склала 54 180,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсоткам; 1 620,00 грн - комісія за надання; 3 240,00 грн - комісія за обслуговування; 9 000,00 грн - неустойка. У зв`язку з викладеним, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.01.2025-100001220 від 15 січня 2025 року у розмірі 54 180,00 грн та суму сплаченого судового збору в сумі 2 442,40 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.01.2025-100001220 від 15 січня 2025 року, у загальному розмірі 45 180,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсоткам; 1 620,00 грн - комісія за надання; 3 240,00 грн - комісія за обслуговування. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 020,04 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року не погодилась ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохала суд рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» відмовити. Здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У разі неможливості ухвалити рішення по суті - повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції з дорученням усунути виявлені процесуальні порушення та належно дослідити докази. Позиції учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні докази та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи і зібраним доказам. Зазначає, що рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки не оскаржується. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно визнав належним та допустимим доказом документ «Інформація, отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ» (додаток № 7 «Скриншот BankID ОСОБА_1.pdf»), оскільки він не відповідає вимогам законодавства у сфері електронної ідентифікації, не містить кваліфікованого електронного підпису або печатки абонента-ідентифікатора та не дає можливості перевірити достовірність походження відомостей. Вважає, що довідка ТОВ «УПР» вих. № 118-2010 від 20 жовтня 2025 року не є належним доказом перерахування кредитних коштів, оскільки не належить до первинних бухгалтерських документів. Крім того, позивач надав неповний текст договору про переказ коштів, що унеможливлює перевірку його чинності та правомірності здійснення відповідної операції. Посилається на відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів фактичного отримання кредитних коштів, а також документів, які підтверджують належну ідентифікацію особи під час укладення кредитного договору. Зауважує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо нікчемності умов договору про сплату комісії за надання кредиту у сумі 1 620,00 грн та комісії за його обслуговування у сумі 3 240,00 грн. Щодо відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Позичальник ознайомилася з офертою, подала заявку та підтвердила її акцепт. Зазначив, що кредит оформлений саме відповідачкою, так як його особу підтверджено через офіційну систему BankID, а доказів протилежного відповідачка не надала. Вважає доведеним факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 18000,00 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Щодо розгляду справи без виклику сторін Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову становить 54 180,00 грн, що є менше ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Щодо меж перегляду рішення місцевого суду Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 стосується виключно незгоди в частині задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 45 180,00 грн, з яких: 18 000,00 грн заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсотках; 1 620,00 грн - комісія за надання; 3 240,00 грн - комісія за обслуговування, тому в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року в іншій частині. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено, 15 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №14.01.2025-100001220. ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору №14.01.2025-100001220 пройдено ідентифікацію, шляхом використання Системи ВankID національного банку (а.с.31). Судом першої інстанції також встановлено, що 15 січня 2025 року ОСОБА_1 за допомогою одноразових ідентифікаторів «Е996» та «А996» підписано: пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) (а.с.10-13); заявку кредитного договору №14.01.2025-100001220 (кредитної лінії), за умовами якої відповідачці надано кредит у розмірі 18 000,00 грн строком на 155 днів, дата повернення кредиту - 18 червня 2025 року. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандартна». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 1620,00 грн. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит становить 0,97% та графіки платежів. Також вказана орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 3209,43%, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 45180,00 грн, загальні витрати за споживчим кредитом 27180,00 грн. Неустойка: 270,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми виконаного зобов`язання. Розмір процентів відповідно до статті 625 ЦК України становить 547,5% річних, які нараховуються від простроченої позичальником суми (база розрахунку). Максимальний розмір процентів відповідно до статті 625 ЦК України встановлюється законом. У заявці вказана інформація про клієнта банку. Окрім цього, зазначено реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4149-60ХХ-ХХХХ-1285 (зв.а.с.13, 15). Відповідно до відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №14.01.2025-100001220 (кредитної лінії) від 15 січня 2025 року позичальник підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №14.01.2025-100001220 від 15 січня 2025 року (зв.а.с.14, 16). Також, 15 січня 2025 року ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «Е996» підписане інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 в якому вказані контактні номери телефонів позичальника, інформація про місце роботи, контактні номери телефонів третіх (близьких) осіб (а.с.16 - 17); паспорт споживчого кредиту інформація, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит (стандартизована форма) (а.с.18 - 20). Згідно з довідкою ТОВ «СМ Універсал» №1911/25-1 від 19 листопада 2025 року на номер абонента НОМЕР_1 15 січня 2025 року о 10:53:02 год доставлено SMS-повідомлення з текстом: «Код підтвердження: А996 для Паспорту НОМЕР_2 для договору» (а.с.85). З відповіді Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») від 16 грудня 2025 року №20.1.0.0.0/7-251208/96713-БТ вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_4 за період 15 січня 2025 року - 15 січня 2025 року, слідує, що 15 січня 2025 року на картку № НОМЕР_4 зараховано 18 000,00 грн (а.с.109-110). Судом першої інстанції правильно встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало, надало кредит в сумі 18 000,00 грн, що підтверджується довідкою №118-2010 від 20 жовтня 2025 року наданою ТОВ «УПР». Із вказаної довідки вбачається, що між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «УПР» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, відповідно до якого успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 15 січня 2025 року 10:54:11 год на суму 18 000,00 грн, номер картки НОМЕР_4 , номер транзакції в системі іРay.ua - 624785170, призначення платежу: видача за договором кредиту №14.01.2025-100001220 (а.с.21). Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №14.01.2025-100001220 від 15 січня 2025 року заборгованість складає: 54 180,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсоткам; 1 620,00 грн - комісія за надання; 3 240,00 грн - комісія за обслуговування; 9 000,00 грн - неустойка, що підтверджується наданим розрахунком (а.с.27). Позиція суду апеляційної інстанції Щодо укладення кредитного договору Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №14.01.2025-100001220. Договір підписано електронним підписом відповідачки, за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору Е996, який був направлений позичальниці у вигляді смс-повідомлення на номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме: НОМЕР_1 . При цьому колегія суддів звертає увагу, що вказаний номер телефону також вказаний скаржницею при зверненні до суду з апеляційною скаргою, що також підтверджує належність вказаного засобу зв`язку саме відповідачці. Відповідно до пунктів 2.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину. Крім того, за змістом заявки ОСОБА_1 від 15 січня 2025 року, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідачка ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти). Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 15 січня 2025 року №14.01.2025-100001220, з яким попередньо уважно ознайомилася. Окрім того, відповідачкою під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання системи Bank ID Національного банку. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачкою та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, а саме прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, фінансовий номера телефону, зареєстроване місце проживання, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий (зв.а.с.31). Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку України. Отже, від центрального вузла системи BankID Національного банку України. Посилання відповідачки на те, що документ «Інформація, отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ» (додаток № 7 «Скриншот BankID ОСОБА_1.pdf»), не відповідає вимогам законодавства у сфері електронної ідентифікації та не містить кваліфікованого електронного підпису або печатки абонента-ідентифікатора, що не дає можливості перевірити достовірність походження відомостей не спростовують висновків суду першої інстанції щодо укладення кредитного договору. При цьому документ «Інформація, отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ» містить відомості про проходження особою процедури електронної ідентифікації через Систему BankID НБУ та є результатом функціонування відповідної державної інформаційної системи. Відтак, джерелом походження таких відомостей є центральний вузол Системи BankID НБУ, а не особа, яка подала документ до суду. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою укладений кредитний договір та досягнуто домовленості, у письмовій формі, щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів. Щодо перерахування коштів Колегія суддів приймає до уваги доводи ТОВ «Споживчий центр» про доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору. Так, згідно із пунктом 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-60хх-хххх-1285. Пунктом 4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора. Заявка споживача від 15 січня 2025 року, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором, а саме - 4149-60хх-хххх-1285. Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. У матеріалах справи міститься лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №118-2010 від 20 жовтня 2025 року, відповідно до якого останнє надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Також, вказано, що між підприємством ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр», укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року. Відповідно до зазначеного договору на платіжну картку клієнта № НОМЕР_4 , номер транзакції в системі iPay.ua № 624785170 від 15 січня 2025 року, перераховані кошти в сумі 18 000,00 грн із зазначенням призначення платежу «Видача за договором кредиту №14.01.2025-100001220 (а.с.21). Щодо твердження відповідачки про те, що довідка ТОВ «УПР» вих. № 118-2010 від 20 жовтня 2025 року не є належним доказом перерахування кредитних коштів, оскільки не належить до первинних бухгалтерських документів, то колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу iPay кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 . Крім того, не надання повного тексту договору про переказ коштів не спростовують висновків суду першої інстанції щодо перерахування коштів. При цьому з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 16 грудня 2025 року №20.1.0.0.0/7-251208/96713-БТ вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_4 за період 15 січня 2025 року - 15 січня 2025 року, міститься зарахування на суму 18 000,00 грн (а.с.109-110). Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивачем подано клопотання з пропуском процесуального строку, не дають підстави для задоволення апеляційної скарги, тому що як вбачається із матеріалів справи суд витребував докази за клопотанням позивача після заперечень відповідачки щодо отримання грошових коштів. Тобто необхідність витребування доказів була пов`язана із запереченнями відповідачки щодо доказів поданих банком. Тому, витребування доказів у даному випадку відповідає завданню цивільного процесу, а саме для повного і об`єктивного розгляду справи. При цьому враховуючи, що як уже зазначалося, що витребування доказів пов`язано із позицією сторони ОСОБА_1 після подачі позову, вимоги диспозитивності та змагальності судом першої інстанції порушені не були та не суперечать вимогам статтей ЦПК України. В той же час, відмова у задоволенні цього клопотання могло б призвести до надмірного формалізму, та неможливості стороні позивача спростувати подані ОСОБА_1 заперечення. Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Україна застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі « Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33) ЄСПЛ зазначив, що рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Відмова банку у витребуванні доказів, потреба в яких виникла через заперечення відповідачки, прямо суперечила б цьому стандарту. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідачки, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідачка, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачкою не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Будь яких доказів, які б спростували як укладення самого кредитного договору, так і отримання відповідачкою кредитних коштів матеріали справи не містять. Крім того, доводи апеляційної скарги про не надання повного тексту договору про переказ коштів не спростовують висновків суду першої інстанції щодо перерахування коштів. Щодо стягнення комісії Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути заборгованість за комісією за надання в сумі 1 620,00 грн та комісію за обслуговуванням в розмірі 3 240,00 грн. Так, із пункту 8 Заявки кредитного договору вбачається, що комісія, пов`язана із наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 1 620,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів. Водночас, згідно частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та законних інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження № 14-53цс21). Окрім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена, як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно. За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії за надання у розмірі 1620,00 грн не підлягають задоволенню. Разом з тим, відповідно до пункту 9 Заявки кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 1620,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. У постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі №308/628/16-ц вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Ураховуючи, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження надання позичальнику будь-яких додаткових послуг, за які умовами кредитного договору передбачено сплату комісії, а тому саме по собі включення до договору умови про сплату комісії не є достатнім доказом надання відповідної послуги споживачу. Колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності доказів надання таких послуг підстави для стягнення комісії за обслуговування відсутні. Відтак, нарахування позивачем комісії за обслуговування в розмірі 3 240,00 грн здійснювалося всупереч вимогам законодавства, а тому задоволенню не підлягають. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом другим частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Рішення в частині стягнення заборгованості за комісією за надання в сумі 1 620,00 грн та комісією за обслуговування в розмірі 3 240,00 грн - скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за комісією - відмовити. Змінити рішення в частині стягнення загальної суми боргу, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором, виходячи із розрахунку 40 320,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсоткам. Щодо судових витрат В першій інстанції За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так як, суд відмовляє у стягненні комісії за надання в розмірі 1 620,00 грн та комісії за обслуговування в сумі 3 240,00 грн, відповідно слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору. Враховуючи, що позов задоволений на 72,63%, тому розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача складають 1 759,39 грн (замість стягнутих 2 020,04 грн). В суді апеляційної інстанції Оскільки апеляційний суд частково задовольняє апеляційні вимоги відповідачки на 10,76%, то з ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 488,72 грн. Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року - задовольнити частково. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року - у частині стягнення заборгованості за комісією скасувати, та ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за комісією - відмовити. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року в частині стягнення загальної суми заборгованості та судових витрат змінити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.01.2025-100001220 від 15 січня 2025 року у загальному розмірі 40 320,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсоткам (замість стягнутих 45 180,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 22 320,00 грн - заборгованість по відсоткам; 1 620,00 грн - комісія за надання; 3 240,00 грн - комісія за обслуговування). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 759,39 грн (замість стягнутих 2020,04 грн). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 488,72 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді О.І. Обідіна О.О. Панченко