Постанова Полтавський апеляційний суд № 527/2295/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 527/2295/25 Номер провадження 22-ц/814/973/26Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Одринської Т.В., суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Желіховського Володимира Миколайовича на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року позивач, ТОВ «Споживчий центр», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову вказано, що 29.07.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 29.07.2024-100000294. Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 11000,00 грн. Проте, відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 29.11.2024 року у розмірі 36520,00 грн. Вказану заборгованість, а також понесені судові витрати позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 29.07.2024-100000294 від 29.07.2024 у розмірі 36520,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центрсуму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог за спірним кредитним договором. Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Желіховський Володимир Миколайович. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» вимог договору в частині надання позикодавцем кредиту позичальникові у розмірі 11000,00 грн, то відповідно і не доведено виникнення у Відповідача обов`язку з повернення позики та сплати процентів. Вказує на те, що до позовної заяви позивач не додав жодного іншого первинного бухгалтерського документа, у тому числі не надано підтверджуючих даних про те, що обумовлені Договором кредиту грошові суми були перераховані на користь відповідача. Вважає, що заявлені позивачем до стягнення відсотки не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, адже становлять понад п`ятдесят відсотків заборгованості за тілом кредиту, що судом першої інстанції враховано не було. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» вказало, що позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. Зазначає, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією №2495841237, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Вважає, що квитанція про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Звертає увагу на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Товариство просило у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Судом встановлено, що 29.07.2024 року ОСОБА_1 підписав пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта) та заявку, за умовами якої ОСОБА_1 надано кредит у сумі 11000 грн, строком на 124 днів, з фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Згідно з п.3.2 договору передбачено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Згідно п.10.1 договору, цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем у інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця. Цей договір діє протягом одного року. Відповідачем 29.07.2024 року електронним цифровим підписом підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 11000 грн, а отже акцептовано умови Договору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність факту укладення кредитного договору та погодження позичальником істотних умов зобов`язання, які він належним чином не виконав, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне. Щодо укладення кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи. Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.01.2021 р. у цивільній справі № 524/5556/19: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом». Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 29.07.2024-100000294 від 29.07.2024. Доводи апеляційної скарги про те, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору в електронній формі, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, пропозицією про укладення кредитного договору (оферта), заявкою позичальника ОСОБА_1 підписаною одноразовим ідентифікатором, паспортом споживчого кредиту, який містить електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору А684, що був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме: НОМЕР_1 . Доказів того, що вказаний номер телефону відповідачу не належить, матеріали справи не містять, як і доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався. Таким чином, між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Відповідно до пунктів 2.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину. Крім того, за змістом заявки ОСОБА_1 від 29.07.2024 року, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, останній ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти). Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 29.07.2024-100000294 від 29.07.2024, з яким попередньо уважно ознайомилася. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем досягнуто домовленості, щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів. Щодо перерахунку коштів. Колегія суддів приймає до уваги висновки районного суду про доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору виходячи з наступного. Так, згідно із пунктом 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-62хх-хххх-4188. Пунктом 4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора. Заявка споживача від 29.07.2024, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором, а саме - 4149-62хх-хххх-4188. До матеріалів справи приєднано квитанцію LIQPAY №2495841237 від 29.07.2024 про електронний переказ коштів в сумі11000 грн з призначенням платежу видача за договором № 29.07.2024-100000294, ідентифікатор еквайра АТ КБ «ПриватБанк», платник - швидкий кредит, сайт платника sgroshi.com.ua на карта/рахунку отримувача: VISA НОМЕР_2 *88. Колегія суддів звертає увагу, що у межах заявленого спору відповідач не ініціював питання витребування відповідного носія електронного доказу на спростування погодження істотних умов кредитування, як і не надав доказів, які б спростовували факт отримання ним кредитних коштів, зокрема, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 хх-хххх-4188, на яку в системі №2495841237 від 29.07.2024, здійснена транзакція призначення платежу: видача за договором кредиту № 29.07.2024-100000294, належить третій особі, а не відповідачу у цій справі. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність виконання ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання з надання відповідачу кредиту в сумі 11000,00 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 хх-хххх-4188, зазначений відповідачем у договорі. Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять. Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.). Колегія суддів звертає увагу, що позивач ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу LIQPAY кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 . Щодо розміру заборгованості В обґрунтування наявності заборгованості відповідача позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості ОСОБА_1 , відповідно до якої заборгованість складає: 11000,00 грн - основний борг; 17050,00 грн - проценти; 990,00 грн - комісія; 5500,00 грн - неустойка, 1980,00 грн додаткова комісія, разом - 36520,00 грн. Відповідач правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів та комісії не спростував. Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає та відповідачем не спростована. Процесуальний обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором або відсутність обов`язку його виконання. З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами. Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу всієї отриманої суми позики, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором, є обґрунтованими. Щодо стягнення комісії. Пунктом 11 Заявки кредитного договору вбачається, що Комісія, пов`язана із наданням Кредиту 990,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Пунктом 12 Заявки кредитного договору №29.07.2024-100000294 від 29.07.2024 (кредитної лінії) визначено: «Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 900 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит». (а.с.11 зворот). Отже, 990 грн комісії, які прохає стягнути ТОВ «Споживчий центр», передбачені п.11 заявки кредитного договору підписаного відповідачем. Сплата споживачем (позикодавцем) комісії передбачена ЗУ «Про споживче кредитування». Також позивач у позовній заяві прохає стягнути 1980,00 грн додаткової комісії, однак матеріали справи не містять жодного розрахунку нарахування додаткової комісії, який би дав можливість перевірити правильність і підстави її нарахування. Суд має право перевірити правильність нарахування, однак не вправі самостійно обраховувати додаткову комісію, а тому колегія суддів приходить до висновків про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 1980,00 грн додаткової комісії. Заявлена позивачем сума додаткової комісії у розмірі 1980,00 грн не відповідає жодному пункту Заявки кредитного договору від №29.07.2024-100000294 від 29.07.2024. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача комісії у розмірі 990,00 грн, яка узгоджена як умови кредитного договору так і нормами чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини. Однак, в частині стягнення додаткової комісії у розмірі 1980,00 грн, судова колегія не вбачає підстав для задоволення. За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення додаткової комісії у розмірі 1980,00 грн до задоволення не підлягають. Щодо стягнення неустойки. Щодо твердження ТОВ «Споживчий центр» про те, що ОСОБА_1 має заборгованість у виді неустойки за невиконання умов кредитного договору у розмірі 5500,00 грн, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункт 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Отже, колегія суддів вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 5500,00 грн, слід відмовити. З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернув, проценти у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача додаткової комісії та неустойки. Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, відповідно, рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року необхідно скасувати, а позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №29.07.2024-100000294 від 29 липня 2024 року у розмірі 29040,00 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 11000,00 грн; 17050,00 заборгованість за процентами; комісія 990,00 грн. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Споживчий центр» сплатило 2 422,40 грн судового збору. Позовні вимоги задоволено на 79,52%. Отже, з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судови збір у розмірі 1926,25 грн (2422,40 х 79,52%). Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 3 633,60 грн. Апеляційна скарга задоволена на 20,48%. Отже, ОСОБА_1 має право на стягнення з ТОВ «Споживчий центр» 744,16 грн судового збору (3 633,60 х 20,48% ). Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1926,25 грн, а з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 744,16 грн, то, враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 1182,09 грн (1926,25 744,16), а також звільнити ТОВ «Споживчий центр» від обов`язку сплачувати ОСОБА_1 частину судового збору. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Желіховського Володимира Миколайовича задовольнити частково. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 29.07.2024-100000294 від 29.07.2024 заборгованість у розмірі 29040,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1182,09 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді: О.О. Панченко В.П. Пікуль