Постанова Харківський апеляційний суд № 2018/2-4696/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Харків справа № 2018/2-4696/11 провадження № 22-ц/818/2074/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря Муренченко С.А., учасники справи: заявник приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Д.В., стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», боржниця ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2025 року в складі судді Єфіменко Н.В. в с т а н о в и в: У грудні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро Вячеславович, стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржниці ОСОБА_1 . Подання мотивовано тим, що 28.02.2023 відкрито виконавче провадження №71155890 з виконання виконавчого листа № 2/2018/929/2012/05 виданого 01.11.2012 Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 6648310 від 18.07.2008 р. у сумі 66170,59 доларів США та 18499,34 грн, судові витрати у сумі 2823,00 грн. Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова № 640/19687/13-ц від 16.12.2013 змінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ «ПУМБ» на Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ». 28.02.2023 приватним виконавцем направлено вимогу до Державної податкової служби України. Згідно відповіді від 28.02.2023 інформація щодо джерел отримання доходів за боржником інформація відсутня. 28.02.2023 приватним виконавцем направлено вимогу до Державно фіскальної служби України. Згідно відповіді від 14.12.2023 інформація про номери рахунків, за боржником інформація відсутня. 13.12.2023 приватним виконавцем направлено вимогу до Пенсійного фонду України. Згідно відповіді від 13.12.2023 р. за №184683202 про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи, та про осіб-боржників, які отримують пенсії за боржником інформація відсутня. 28.02.2023 приватним виконавцем була направлена вимога до МВС України, щодо зареєстрованих транспортних засобів за боржником. Згідно відповіді від 28.02.2023 р. за №157043541 державного реєстру МВС України транспортні засоби за боржником - не зареєстровані. 28.02.2023 приватним виконавцем, з метою забезпечення виконання рішення суду, керуючись ст. 56 ЗУ "Про виконавче провадження" було винесено постанову про арешт коштів та про арешт майна боржника. 06.10.2025 на адресу реєстрації боржника направлено виклик приватного виконавця та 13.10.2025 приватним виконавцем складено акт про неявку боржника ОСОБА_1 за викликом виконавця та не надання пояснень стосовно виконання рішення суду. 14.10.2025 на адресу реєстрації боржника направлено виклик про прибуття до офісу приватного виконавця. 21.10.2025 приватним виконавцем складено акт про неявку боржника ОСОБА_1 за викликом виконавця. 06.11.2025 на адресу реєстрації боржника направлено виклик про прибуття до офісу приватного виконавця повторно та з метою повідомлення Колосар С.С. про відкрите виконавче провадження № 71155890 і виклику для надання пояснень щодо виконання рішення суду у Газеті «Слобідський край» від 13.11.2025 р. № 46(23207) подано оголошення про виклик боржника на 19.11.2025 р. об 11:00 год. 19.11.2025 приватним виконавцем складено акт про неявку боржника ОСОБА_1 за викликом виконавця і через оголошення в Газеті «Слобідський край» від 13.11.2025 № 46(23207) та не надання пояснень стосовно виконання рішення суду. В межах повноважень наданих Адміністрацією Держприкордонслужби України, проінформовано, що за результатами перевірки інформації, що зберігається в базі даних, зазначений боржник громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 28.02.2023 р. по 06.10.2025 р. перетинала кордон. В рамках виконавчого провадження приватним виконавцем направлено вимогу від 06.10.2025 щодо майнового стану боржника, однак майно не виявлено. Зазначив, що станом на сьогоднішній день, боржником не вчинено будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення суду. Про обставини, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або про інші підстави, внаслідок виникнення яких боржник був позбавлений можливості скористатися правами, наданими йому Законом України «Про виконавче провадження», та які можуть бути підставою для відкладення виконавцем проведення виконавчих дій не боржником не повідомлялось та з письмовими заявами до приватного виконавця не зверталася. Вважав, що сам факт звернення стягувачем до суду за отриманням виконавчого документа, подання стягувачем виконавчого документу до примусового виконання та його невиконання боржником, неповідомлення виконавця про існування та місцезнаходження майна говорять про те, що боржник вже досить тривалий час ухиляється від виконання своїх зобов`язань та рішенням суду. Просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за кордон шляхом обмеження ОСОБА_1 права виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання боржником своїх зобов`язань. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2025 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Д.В. відмовлено. На вказану ухвалу суду приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшова Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення подання. Апеляційна скарга мотивована тим, що боржниця була обізнана з виконавчим провадженням через представника, більше того, суд не взяв до уваги систематичні в`їзди-виїзди боржниці закордон. Зазначив, що проживання за кордоном, купівля білетів і всі сукупні дії тягнуть за собою великий обсяг витрат, які боржниця, за бажанням могла б спрямовувати на виконання рішення суду, поступово сплачуючи утворену заборгованість, однак, весь цей час з моменту відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 не виявляла зацікавленості у виконанні рішення та навіть не намагалась сприяти виконанню рішення. Вказав, що обмеження у праві виїзду може змусити боржника виконати свої зобов`язання за судовим рішенням або віднайти шляхи врегулювання боргового зобов`язання із стягувачем. Вважав, що ухилення боржника від виконання виконавчого документа носить суб`єктивний характер, полягає у навмисному, свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Д.В. необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2012 року у справі № 2018/4696/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №6648310 від 18.07.2008 у сумі 66 170,59 доларів США, 18 499,34 грн та судові витрати у розмірі 2823,00 грн (а.с.55). На виконання вказаного судового рішення 01 листопада 2012 року Київським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 2/2018/929/2012/05 (а.с.11). Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2013 року замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «АНСУ» (а.с.12,56). 17.02.2023 ТОВ «АНСУ» звернулось до приватного виконавця Кудряшова Д.В. із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/2018/929/2012/05 від 01.11.2012 (а.с.9-10). 28.02.2023 приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. відкрито виконавче провадження №71155890 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2018/929/2012/05. Копію постанови також направлено на адресу боржниці (а.с.14-15). 28.02.2023 приватним виконавцем винесені постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника (а.с.16-22). Також, приватний виконавець під час здійснення виконавчого провадження сформував узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Так, у боржника не виявлене майно, кошти, доходи (а.с.22 зворот -24,39-50). 01.05.2023 до приватного виконавця звернувся адвокат Касторний С.С. в інтересах боржниці із запитом про надання копій матеріалів виконавчого провадження (а.с.24 зворот - 25). 06.10.2025, 14.10.2025, 06.11.2025 державним виконавцем направлені боржнику виклики на 13.10.2025, 21.10.2025, 19.11.2025, які боржником не отримані та повернуті за закінченням встановленого терміну зберігання приватному виконавцю. 13.10.2025, 21.10.2025, 19.11.2025 приватним виконавцем складені акти про неявку боржника (а.с.27-34). З відповіді Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 перетинала державний кордон, зокрема 12.04.2023 в`їзд 30.06.2023 виїзд; 30.04.2024 в`їзд 15.05.2024 виїзд; 15.08.2024 в`їзд 20.08.2024 виїзд; 20.08.2024 в`їзд 22.08.2024 виїзд; 25.12.2024 в`їзд 07.01.2025 виїзд; 02.07.2025 в`їзд 02.08.2025 виїзд (37-38). Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Порядок розгляду подання державного (приватного) виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України регулюється статтею 441 ЦПК України. Зокрема, статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосовано судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. За змістом пункту 19 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року із змінами, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов`язань позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Так, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо. На момент звернення до суду з вказаним поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Таким чином, під ухиленням від виконання зобов`язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню. Проте, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Відповідно до положення статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон. Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Відповідно до другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98). У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості. Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи. З аналізу приписів статті 81 ЦПК України у системному зв`язку з пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що саме на виконавця покладено обов`язок надання доказів стосовно наявності навмисного чи іншого свідомого ухилення боржника від виконання обов`язків за рішенням суду, та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін`юсту України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої Мін`юстом України від 2 квітня 2012 року № 489/20802 в поданні державного виконавця про обмеження виїзду боржника за межі України повинно зазначатись, зокрема, і підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Системний аналіз наведених положень, дає підстави для висновку, що законодавством України передбачено надіслання копій постанов виконавця та інших документів виконавчого провадження боржнику саме за адресою, зазначеною у виконавчому листі. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 161/11434/17 (провадження № 61-597св19). Виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки це суперечить положенню частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII, згідно з якою копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, та боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 643/8028/15 (провадження № 61-10442св20), від 18 березня 2021 року у справі № 520/10954/15-ц (провадження № 61-7198св20), від 26 липня 2021 року у справі № 757/33710/14-ц (провадження № 61-6879св21), від 11 серпня 2021 року у справі № 619/4981/13-ц (провадження № 61-18721св20). Матеріали справи свідчать про те, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. від 28.02.2023 відкрито виконавче провадження № 71155890 про примусове виконання виконавчого листа № 2/2018/929/2012/05 виданий 01 листопада 2012 року Київським районним судом м. Харкова, копію якого направлено на адресу боржниці, вказаної у виконавчому листі. Таким чином, ОСОБА_1 вважається повідомленою про початок примусового виконання рішень, оскільки їй надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчих документах. Матеріали справи свідчать про те, що судове рішення в добровільному порядку не виконується. З лютого 2023 року на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист на суму 66 170,59 доларів США, 18 499,34 грн та 2823,00 грн, в добровільному порядку до теперішнього часу ОСОБА_1 суму боргу не погасила, на виклик державного виконавця не з`явилася. Приватним виконавцем було здійснено ряд необхідних виконавчих дій з метою розшуку доходів та майна боржниці ОСОБА_1 та проведені всі необхідні виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». У своєму поданні приватний виконавець зазначив, що боржниця обізнана про виконавче провадження, сума стягнення за виконавчим провадженням становить 66 170,59 доларів США, 18 499,34 грн та 2823,00 грн, і станом на день звернення приватного виконавця з поданням до суду в грудні 2025 року судове рішення боржницею не виконано. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що з 17.09.2013 року ОСОБА_1 зареєстрована за іншою адресою, аніж тією, яка зазначена у виконавчому листі. Звертаючись до приватного виконавця представник ОСОБА_1 у травні 2023 року зазначив нову зареєстровану адресу боржниці. Однак, приватний виконавець вказаному значення не надав та не здійснив відповідні необхідні виконавчі дії саме за адресою реєстрації боржниці. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу і надано правову оцінку тим обставинам, що будь-яких доказів ухилення боржниці від виконання рішення суду матеріали подання не містять. В даному випадку приватний виконавець мав навести, в чому саме полягає факт ухилення боржниці від виконання рішення, так як сам по собі факт наявності виконавчого провадження та вчинення певних виконавчих дій не можуть бути належною підставою обмеження права боржника у виїзді за межі України. Крім того, доведення факту умисного ухилення боржника від виконання зобов`язання покладено саме на приватного виконавця. Судом першої інстанції враховано, що сам по собі факт відкриття виконавчого провадження, неявка боржника до виконавця на виклики, а також невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов`язків. Право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Поняття ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, що спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні. Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що за умов недоведеності ухилення боржника від виконання рішення, обмеження її права залишати країну в умовах воєнного стану для уникнення небезпеки для життя та здоров`я, не можна вважати виправданим і пропорційним. Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішеннями, тому подання приватного виконавця є необґрунтованим і задоволенню не підлягає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований О.В. Маміна