Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/6235/25

Дата документу 05.03.2026 Справа № 336/6235/25 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 336/6235/25 Пр. № 22-ц/807/545/26 Головуючий у 1 інстанції: Вайнраух Л.А. Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (надалі ДЕПАРТАМЕНТ) до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів матеріальної допомоги ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року ДЕПАРТАМЕНТ звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.2-11), в якому на підставі ст. ст. 1212 -1213 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь надміру виплачену відповідачу матеріальну допомогу, як мешканцю м. Запоріжжя, житло якої було зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок військової агресії Російської Федерації у сумі 60000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що у зв`язку із військовою агресією РФ створена Програма надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя, житло яких було зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок ракетних обстрілів, диверсій, тощо спричинених військовою агресією Російської Федерації», яка затверджена рішенням Запорізької міської ради 27.01.2023 N4. Метою Програми є надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя шляхом надання матеріальної допомоги. Дія Програми поширюється на мешканців, житло яких зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок військової агресії Російської Федерації, а саме: власників житлових приміщень; співвласників житлових приміщень за згодою інших співвласників (за наявністю); користувачів житла, а саме тих користувачів, на ім`я яких видано ордер (основний квартиронаймач) та/ або згідно ордеру уклали договір найму житлового приміщення відповідно до вимог Житлового Кодексу України і місце проживання яких зареєстровано у цьому житловому приміщенні (далі - отримувачі); власників/співвласників, які отримали житловий сертифікат та припинили право власності на зруйнований об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку, до моменту реалізації житлового сертифікату та набуття права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках (далі -отримувачі). Відповідно до Програми розмір матеріальної допомоги становить десять тисяч гривень щомісячно, починаючи з місяця, в якому виникли вищезазначені обставини. У разі відсутності згоди інших співвласників матеріальна допомога може бути поділена між усіма співвласниками у частинах, пропорційних частці спільної власності. Так, для отримання матеріальної допомоги отримувач особисто або його уповноважена особа з нотаріально посвідченою довіреністю звертається до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради Центру надання адміністративних послуг м. Запоріжжя та його територіальних підрозділів) (далі -ЦНАП) та подає визначений Програмою пакет документів. Крім того, для отримання матеріальної допомоги отримувачі щомісяця подають до ЦНАП заяву про виплату матеріальної допомоги. Дана виплата матеріальної допомоги здійснюється не більше, ніж 48 місяців та виплачується з місяця, в якому настали відповідні обставини з вище окремлених. Так, як видно з позовної заяви, 09.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ через ЦНАП з заявою (повідомленням) про факт руйнування або пошкодження житлового приміщення, внаслідок чого воно стало непридатним для проживання та 05.04.2023 з заявою про отримання матеріальної допомоги за березень 2023 року, надавши повний пакет документів. При цьому, ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 14.02.2020. Після чого 06.02.2023 складено акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ, яким визнано, серед інших, квартиру АДРЕСА_2 пошкодженою та непридатною для проживання. Відповідач щомісяця подавала заяву для отримання матеріальної допомоги. Сторона позивача наголошує, що у заяві про отримання матеріальної допомоги зазначені зобов`язання повідомити ЦНАП та /або ДСЗН ЗМР протягом 3 робочих днів у разі: - відновлення об`єкту нерухомого майна, яке було зруйноване або стало непридатним до проживання; - набуття права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках; - отримання компенсації за пошкоджене або зруйноване житло з джерел, визначених чинним законодавством; - відчуження власником свого майна, яке було зруйновано або стало непридатним до проживання. У серпні 2024 року спеціалістами відділу надання адресної допомоги проведено перевірку заяв отримувачів матеріальної допомоги, що надійшли від ЦНАП шляхом отримання відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на предмет відчуження приналежного майна та набуття права власності. Внаслідок даної перевірки спеціалістами відділу виявлено, що ОСОБА_1 набула права власності на житло у прийнятому в експлуатацію житловому будинку 12.01.2024 і не повідомила ЦНАП або ДСЗН ЗМР про виникнення таких обставин. Відповідно, ОСОБА_1 в період з січня по червень 2024 року неправомірно отримано матеріальну допомогу у сумі 60000,00 грн. Разом з цим, згідно з п.12 Програми (в редакції, яка діяла на момент виявлення обставин) виплата матеріальної допомоги припиняється з місяця виникнення таких обставин: при набутті права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках; відчуження власником свого майна, яке було зруйновано або стало непридатним для проживання, отримання ДСЗН ЗМР від департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради та/або районних адміністрацій Запорізької міської ради письмової інформації про відновлення об`єкту нерухомого майна (висновку про придатність житла до проживання), яка надається не пізніше 5 робочих днів після виявлення таких обставин. В порушення вимог Програми відповідачка не повідомила ЦНАП та / або ДСЗН ЗМР протягом 3 робочих днів про набуття власності на нерухоме майно, свідомо продовжувала її отримувати, що має наслідком повернення надміру отриманої матеріальної допомоги до бюджету Запорізької міської територіальної громади у повному обсязі. Представник позивача наголошував, що координацію та контроль за ходом виконання програми здійснює головний розпорядник бюджетних коштів - ДЕПАРТАМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. Реалізацію програми здійснюють ДЕПАРТАМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради. При цьому, головний розпорядник бюджетних коштів: здійснює внутрішній контроль за фінансуванням, взяттям бюджетних зобов`язань; у встановлений термін готує паспорт бюджетної програми та звіт про виконання паспорту бюджетної програми; проводить аналіз стану реалізації виконання бюджетної програми. ДЕПАРТАМЕНТОМ на адресу місця проживання відповідачки направлено листи від 05.09.2024 N218/17, 20.12.2024 N218/18 з пропозицією повернути надміру виплачені грошові кошти матеріальної допомоги на житло, яке зруйноване або стало непридатним до проживання, але у добровільному порядку станом на дату подання позову з боку відповідачки відповідних дій не вчинено. Відповідно, врегулювання спору в позасудовому порядку не є можливим. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Вайнраух Л.А. (а.с.83). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.87) відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року (а.с.130-141) в задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ДЕПАРТАМЕНТ, як позивач, у своїй апеляційній скарзі (а.с.143-149) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також стягнути судовий збір. В автоматизованому порядку 24.12.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.155). Ухвалою апеляційного суду від 25.12.2025 року (а.с.156) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 08.01.2026 року (а.с.159). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 09.01.2026 року (а.с.160), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.161). Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, якій набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн., у цій справі ціна позову 60000,00 грн. (а.с.2), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с.166-172). ДЕПАРТАМЕНТ, як апелянт, подав апеляційному суду відповідь на відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с.176-180). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно суддя-доповідач перебувала у відпустці (довідка а.с.186). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ДЕПАРТАМЕНТУ підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 32, 76-82, 89, 95, 133, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно з рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в ДЕПАРТАМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» та Положення про ДЕПАРТАМЕНТ, досліджених судом, ДЕПАРТАМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ є правонаступником, зокрема, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (а.с.12-15). Відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 14.02.2020, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Салтан В.В., р.№673. Також у матеріалах справи міститься відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,яким підтверджено, що 14.02.2020 на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса ЗМНО Салтан В.В. та зазначеного договору купівлі-продажу за відповідачкою зареєстровано право власності на вищезазначений об`єкт нерухомості, запис про право власності №35501924 (а.с.22-24). ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради 09.03.2023 із заявою про факт руйнування або пошкодження житлового приміщення, внаслідок чого воно стало непридатним до проживання, як власниця житла за адресою: АДРЕСА_1 . Копія заяви досліджена судом першої інстанції (а.с.17). 05.04.2023, 05.05.2023, 05.06.2023, 05.07.2023, 08.08.2023, 05.09.2023, 05.10.2023, 05.11.2023, 05.12.2023, 05.01.2024, 05.02.2024, 05.03.2024, 05.04.2024, 05.05.2024, 05.06.2024, 05.07.2024, 05.08.2024, 07.09.2024, тобто, щомісячно, але сукупно за період, що є меншим ніж 48 місяців, ОСОБА_1 звернулась до позивача із заявами про отримання матеріальної допомоги за період з березня 2023 року по серпень 2024 року відповідно, надавши необхідний пакет документів. Копії заяв також наявні у додатках до позовної заяви (а.с.18, 42-58). 06.03.2023 складено акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, яким визнано, серед інших, квартиру АДРЕСА_2 пошкодженою та непридатною для проживання, дата пошкодження об`єкта 02.03.2023, що надавало відповідачці підстави для отримання матеріальної допомоги відповідно до положень Програми надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя, житло яких зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок ракетних обстрілів, диверсій тощо, спричинених військовою агресією Російської Федерації, затвердженої рішенням ЗМР від 27.01.2023 № 4 (а.с.19-21). У заявах про отримання матеріальної допомоги зазначені зобов`язання заявниці, засвідчені її підписом, повідомити ЦНАП та /або ДСЗН ЗМР протягом 3 робочих днів у разі: відновлення об`єкту нерухомого майна, яке було зруйноване або стало непридатним до проживання; набуття права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках; отримання компенсації за пошкоджене або зруйноване житло з джерел, визначених чинним законодавством; відчуження власником свого майна, яке було зруйновано або стало непридатним до проживання. Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що до виплати ОСОБА_1 щомісячно в період з березня 2023 року підлягала матеріальна допомога у сумі 10000,00 гривень на підставі Програми надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя, житло яких зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок ракетних обстрілів, диверсій тощо, спричинених військовою агресією Російської Федерації, затвердженої рішенням ЗМР від 27.01.2023 №4, із змінами згідно з рішеннями ЗМР №5 від 03.03.2023, №4 від 20.04.2023, №32 від 12.07.2023, №29 від 22.12.2023, №19 від 05.06.2024. Згідно з матеріалами справи грошові кошти виділялись на виплату вказаної цільової матеріальної допомоги згідно з наказами директора ДЕПАРТАМЕНТУ Т.Круподера від 24.04.2023, 12.05.2023, 13.06.2023, 18.07.2023, 17.08.2023, 18.09.2023, 11.10.2023, 20.11.2023, 12.12.2023, 18.01.2024, 19.02.2024, 22.03.2024, 18.04.2024, 20.05.2024, 20.06.2024, 22.07.2024 (а.с.26-41). Факт отримання ОСОБА_1 від Запорізької міської територіальної громади в особі ДЕПАРТАМЕНТУ матеріальної допомоги у сумі 10000,00 гривень щомісячно з березня 2023 року по червень 2024 року стороною відповідача визнається та не підлягає додатковому доказуванню, що випливає з приписів ч.1 ст.82 ЦПК України, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Крім того, суд першої інстанції правильно зауважив, що тотожні підстави, які містяться у заявах ОСОБА_1 , для припинення виплати матеріальної допомоги, вказані у зазначеній Програмі, дослідженої судом. Відчуження власником свого майна, яке було зруйновано або стало непридатним до проживання як підстава для припинення виплати допомоги внесена згідно з рішенням ЗМР №4 від 20.04.2023. Проте, відповідно до доводів позивача в даному випадку підставою для припинення є саме набуття ОСОБА_1 права власності на інше нерухоме майно. При цьому, рішенням Запорізької міської ради від 05.06.2024 № 19 «Про внесення змін до Програми надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя, житло яких було зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок ракетних обстрілів, диверсій, тощо, спричинених військовою агресією Російської Федерації, затвердженої рішенням міської ради від 27.01.2023 №4 (зі змінами)» вирішено: пункти дванадцятий чотирнадцятий розділу «Завдання та заходи програми» викласти в наступній редакції: п.12. «Виплата матеріальної допомоги припиняється з місяця виникнення таких обставин: при набутті права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках; відчуження власником свого майна, яке було зруйновано або стало непридатним до проживання; отримання ДСЗН ЗМР від департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради та/або районних адміністрацій Запорізької міської ради письмової інформації про відновлення об`єкту нерухомого майна (висновку про придатність житла до проживання), яка надається не пізніше 5 робочих днів після виявлення таких обставин.» п.13. «Виплата матеріальної допомоги припиняється через 3 місяці після місяця, в якому прийнято рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про затвердження рішення комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України. Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради інформує ДСЗН ЗМР не пізніше 5 робочих днів після прийняття такого рішення. П.14. «З моменту виникнення обставин, зазначених в абзаці 2, 3 пункту 12, отримувач повинен повідомити ЦНАП та/або ДСЗН ЗМР протягом 3 робочих днів. У разі ненадання та/або несвоєчасного надання отримувачем такої інформації, сума надмірно виплаченої матеріальної допомоги повертається ним до бюджету Запорізької міської територіальної громади у повному обсязі. В матеріалах справи наявна і копія рішення Запорізької міської ради № 19 від 04.12.2024 «Про внесення змін до Програми надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя, житло яких було зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок ракетних обстрілів, диверсій, тощо, спричинених військовою агресією Російської Федерації, затвердженої рішенням міської ради від 27.01.2023 №4 (зі змінами)» (а.с.80), яким вирішено: абзац 2 п.12 викласти таким чином: при набутті права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках (у томі числі з передбачених чинним законодавством підстав набуття права власності: купівля-продаж, спадщина, міна, дарування, рішення суду та інше, результатом яких стала державна реєстрація права власності). Але даний доказ не відповідає вимогам належності відносно предмета доказування у даній справі із врахуванням періоду виплати матеріальної допомоги ОСОБА_1 . Судом першої інстанції правильно встановлено також, що у серпні 2024 року спеціалістами відділу надання адресної допомоги проведено перевірку заяв отримувачів матеріальної допомоги, що надійшли від ЦНАП шляхом отримання відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на предмет відчуження майна та набуття права власності. Під час отримання інформації спеціалістами відділу виявлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, р.№111 від 12.02.2024, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Салтан В.В., набула права власності на житло за адресою: АДРЕСА_3 , у прийнятому в експлуатацію житловому будинку 12.01.2024 і не повідомила ЦНАП або ДСЗН ЗМР про виникнення таких обставин, про що свідчить службова записка із наведеними даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також інформаційна довідка №390942080 від 14.08.2024 (а.с.59-60). За даними розрахунку неправомірно отриманої матеріальної допомоги ОСОБА_1 за період з січня по червень 2024 року відповідачці неправомірно виплачена матеріальна допомога у сумі 60000,00 гривень, із розрахунку по 10000,00 на місяць (а.с.61). 05.09.2024, 30.09.2024, 20.12.2024 на адресу ОСОБА_1 , вказану у заяві про отримання матеріальної допомоги, скеровано повідомлення щодо необхідності повернення надмірно виплачених сум матеріальної допомоги, про що стверджується стороною позивача, але дана обставина не визнається доведеною за відсутності доказів надіслання із врахуванням наявних додатків до позовної заяви (а.с.62-64). За даними відомостей про доходи за 2024 роки ОСОБА_1 отримувала соціальні виплати з відповідних бюджетів, код доходу 128, зокрема: у січні 2024 року та лютому 2024 року 15250,70 гривень, з березня по червень 2024 року у сумі 13250,70 гривень, платник ДСЗН ЗМР, код ЄДРПУОУ 37573438. Предметом позову є стягнення з відповідачки суми надміру нарахованої та виплаченої матеріальної допомоги у зв`язку із непридатністю житла відповідачки для проживання внаслідок ракетного обстрілу. Підставою для звернення до суду є встановлення з боку позивача відсутності підстав для виплати вказаної матеріальної допомоги відповідачці за період з січня 2024 року по червень 2024 року внаслідок набуття нею права власності на частку в праві власності на інший об`єкт нерухомості, неможливість стягнення сум допомоги в позасудовому порядку. При розгляді справи суд першої інстанції правильно виходив з таких норм чинного законодавства. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до Рішення КСУ у справі N 1-25/2010 від 29.06.2010 N 17-рп/2010, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Згідно з ч.2,3,6 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Як передбачено ч.1,2 ст.14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Крім того, за положеннями ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Також, за положеннями ст.1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд першої інстанції правильно не погодився із твердженнями сторони відповідача про те, що на правовідносини між сторонами у даній справі розповсюджуються положення Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України». Так, згідно з преамбулою даного нормативно-правового акта, цей Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України. Так, виплата матеріальної допомоги згідно з рішенням ЗМР, зазначеним вище, на правильне переконання суду першої інстанції, не прирівнюється до виплати компенсації, має іншу мету та зміст. Так, рішенням Запорізької міської ради від 27.01.2023 №4 затверджено Програму надання фінансової підтримки мешканцям м. Запоріжжя, житло яких було зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок ракетних обстрілів, диверсій, тощо спричинених військовою агресією Російської Федерації. Дія Програми поширюється на мешканців, житло яких було зруйновано або стало непридатним до проживання внаслідок військової агресії Російської Федерації, а саме: - власників житлових приміщень; - співвласників житлових приміщень за згодою інших співвласників (за наявністю); - користувачів житла, а саме тих користувачів, на ім`я яких видано ордер (основний квартиронаймач) та/ або згідно ордеру уклали договір найму житлового приміщення відповідно до вимог Житлового Кодексу України і місце проживання яких зареєстровано у цьому житловому приміщенні (далі - отримувачі); - власників/співвласників, які отримали житловий сертифікат та припинили право власності на зруйнований об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку, до моменту реалізації житлового сертифікату та набуття права власності на житло у прийнятих в експлуатацію житлових будинках (далі -отримувачі). Відповідно до Програми розмір матеріальної допомоги становить десять тисяч гривень щомісячно, починаючи з місяця, в якому виникли вищезазначені обставини. У разі відсутності згоди інших співвласників матеріальна допомога може бути поділена між усіма співвласниками у частинах, пропорційних частці спільної власності. Судом першої інстанції правильно встановлено і не спростовано сторонами, що житло ОСОБА_1 постраждало від агресії РФ та вона мала право на отримання відповідної матеріальної допомоги згідно з Програмою. Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що положення Програми, як підзаконного нормативно-правового акту, не містять будь-яких обмежень у наданні допомоги людям, які на момент руйнування їхнього житла внаслідок агресії РФ мали інший житловий об`єкт нерухомості. Зокрема, у переліку документів, які необхідно подати для отримання допомоги не вказано інформації щодо наявності або відсутності в заявника іншого житла у власності чи подібних документів (наприклад, правовстановлюючих документів). З цього приводу суд першої інстанції правильно прийняв заперечення сторони відповідача. Протягом спірного періоду (з березня 2023 року по червень 2024 року), як правильно встановлено судом першої інстанції, Запорізька міська рада неодноразово вносила зміни до Програми. Зокрема, рішенням від 05.06.2024 №19 пункт 14 Програми викладено у такій редакції: «з моменту виникнення обставин, зазначених в абзаці 2,3 пункту 12, отримувач повинен повідомити ЦНАП та / або ДСЗН ЗМР протягом 3 робочих днів. У разі ненадання та/або несвоєчасного надання отримувачем такої інформації, сума надмірно виплаченої матеріальної допомоги повертається ним до бюджету Запорізької міської територіальної громади у повному обсязі». Суд першої інстанції правильно прийняв доводи представника позивача з приводу того, що у заяві про надання допомоги, яка є додатком до Програми, дійсно вказано, що заявник має повідомити, зокрема, про набуття права власності на житло і відповідна вказівка міститься у Програми з її першої редакції. Проте, положеннями самої Програми не передбачалось жодної відповідальності за ненадання заявником такої інформації до внесення змін у пункт 14 на підставі рішенням від 05.06.2024 №19. Слід зважати також на приписи ч.1 ст.17 Закону України «Про правотворчу діяльність», згідно з якими підзаконний нормативно-правовий акт - це акт, прийнятий (виданий) суб`єктом правотворчої діяльності на основі та на виконання Конституції України, законів, чинних міжнародних договорів України та спрямований на їх реалізацію. Підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою. Програма є підзаконним нормативно-правовим актом, який прийнятий та затверджений органом місцевого самоврядування, а саме, в даному випадку, Запорізькою міською радою. Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Винятком є випадки, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Таким чином, дія пункту 14 Програми не може мати зворотної сили і у відповідності до положень ст. 49 Закону України «Про правотворчу діяльність» набирає чинності не раніше дати опублікування рішення ЗМР від 05.06.2024 року №19. Відповідно, набута відповідачкою щомісячна допомога не підлягає поверненню. Крім того, є визначальним, що позивач не довів в даній справі наявність правових підстав, передбачених ст. 1215 ЦК України, для стягнення з ОСОБА_1 суми надміру перерахованих коштів у вигляді матеріальної допомоги, а саме, що відповідачка свідомо вчинила недобросовісні дії з метою отримання виплат та подала певні недостовірні відомості для їх отримання, що виключає можливість покладення на відповідача обов`язку з їх повернення. На правильне переконання суду першої інстанції, виплата надмірних коштів відбулась, серед іншого, власне через недоліки підзаконного нормативно-правового акту, а саме: відсутності чітких норм та вказівок щодо наявності в отримувача/заявника іншого житла. Так, п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню, зокрема, безпідставно набуті допомоги, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Вказана норма не застосовується у разі зловживань та недобросовісної поведінки набувача допомоги. На правильне застосування вказаних норм звертав увагу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року за наслідками розгляду справи № 545/163/17 (касаційне провадження № 61-33727сво18). Суд першої інстанції правильно виходив з того, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Проте, у даному випадку стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факту зловживань з боку відповідачки, винність її дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат. Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності зловживань (недобросовісності) з боку відповідачки, підстави для стягнення з неї виплачених сум допомоги, призначення, нарахування та виплата якої здійснювалось ДЕПАРТАМЕНТОМ за територіальністю проживання (реєстрації) ОСОБА_1 з використанням дискреційних повноважень при прийнятті відповідного рішення, відсутні. Суд першої інстанції правильно також наголосив, що матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують виникнення помилки при нарахуванні допомоги відповідачці та дозволяють з`ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, або помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків певними службовими особами, відповідальними за призначення й нарахування вищезазначеної допомоги відповідачу. Також суд першої інстанції правильно враховував, що п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова від 05.02.2018 у справі № 556/1231/17). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції правильно додатково звернув увагу на те, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Необхідно також звернути увагу, що у рішенні по справі «CAKAREVIC v.CROATIA» (заява №48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Встановивши вищенаведені обставини, оцінивши наявні докази у справі у їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції правильно визнав недоведеними та необґрунтованими позовні вимоги позивача у цій справі, а тому правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ДЕПАРТАМЕНТУ є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою. Ці доводи є такими, що фактично дублюють доводи позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лишеу виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. Описки в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції у цій справі у мотивувальній частині останнього щодо назви матеріальної допомоги тощо не можуть бути підставою для скасування останнього (правильного по суті в оскаржуваній частині) за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги позивача апеляційним судом у цій справі, а можуть бути виправленні судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи у подальшому в порядку ст. 269 ЦПК України. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, встановлено, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України вирішив питання про судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити позивачу його право у подальшому на повернення з бюджету зайво сплаченого ним судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: сплачено судового збору апелянтом за апеляційну скаргу 4542,00 грн. (а.с.152) хоча належний розмір судового збору за апеляційну скаргу 3633,60 грн. (розрахунок: судовий збір за позов у суді першої інстанції 3028,00 грн. (а.с.1) * 150%/100% * 0,8 коефіцієнт при подачі апеляційної скарги через систему «Електронний суд») за ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання позивача. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року у цій справізалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова апеляційним судом складена 05.03.2026 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.