Постанова 4811 № 463/1667/18

Справа № 463/1667/18 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В. Провадження № 22-ц/811/3372/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Крайник Н.П., Шеремети Н.О. секретаря Юзефович Ю.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року в складі судді Нора Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу, - встановила: У березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу. Вимоги обґрунтовував тим, що є власником гаража загальною площею 12 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується правовстановлюючими документами. 17.07.2014 зайшовши на подвір`я де стояв його гараж, побачив, що мешканець квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 завершує розбирати даний гараж. Таким чином, придбаний у 2006 році гараж був повністю зруйнований ОСОБА_3 у липні 2014 року, про що комісією ЛКП «За Замком» був складений Акт від 23.07.2014. Тоді ж, 17.07.2014 викликав міліцію та написав відповідну заяву. Вказане кримінальне провадження неодноразово закривалось постановами слідчого, однак такі в подальшому були скасовані судом. Вважає, що сума завданих руйнуванням гаража матеріальних збитків становить 63356 грн., а моральна шкода становить 7000 грн. Просив позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу відмовлено у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. На користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 стягнуто з ОСОБА_1 понесені ними судові витрати по справі. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року заяву представника відповідачів про подання доказів про розмір витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу - залишено без розгляду. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення несправедливим. В апеляційній скарзі заначає, що гараж, який йому належав на праві власності та який розібрав відповідач, був цегляний на бетонному фундаменті, мав перекриття та знаходився у належному стані до серпня 2014 року, що підтверджується показами свідків. Вважає, що термін позовної давності не пропустив, оскільки з 09.04.2016 (часу, коли слідчий у своїй постанові назвав винуватців гаражу) до 29.03.2018 минуло не повні два роки. Зазначає, що 16.01.2015 ОСОБА_4 приходила до нього вести переговори про примирення. Стверджує, що відповідачі мали умисел захоплення його земельної ділянки, шляхом неправомірного руйнування його гаражу, чим завдано йому збитків. Тобто, між руйнуванням гаражу та захопленням земельної ділянки існує прямий зв`язок. Покликаючись на те, що самовільне зайняття земельної ділянки є злочином, при цьому земельна ділянка підлягає поверненю за рішенням суду, зазначає, що строки позовної давності до таких правовідносин не застосовуються, оскільки має місце триваюче правопорушення. При цьому, не погоджується з висновком суду про те, що про порушення свого права дізнався ще у 2014 році, оскільки тоді йому було відомо лише про руйнування гаражу, а не про особу, яка порушила відповідне право позивача. Вважає, що суд безпідставно проігнорував його клопотання про відновлення терміну давності чи незастосування його, не взяв до уваги факт самовільного захоплення земельної ділянки. Крім цього, адвокат відповідачів не надала суду жодного доказу невинуватості її довірителів у їхніх неправомірних діях. Апелянт зазначає, що на доданих ним знімках відображено послідовність захоплення земельної ділянки відповідачами. Стверджує, що земельна ділянка під гаражем пербувала і перебуває у його користуванні та не допускає зміни її цільового призначення. Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року та повернути справу для її нового розгляду іншим суддею. Стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати. 24.03.2020 на адресу апеляційного суду надійшов відзив відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, у якому відповідачі зазначають, що позивач сам своїми діями (бездіяльністю) допустив руйнування гаража. Не погоджуються із заявленими вимогами про стягнення матеріального шкоди, оскільки з врахуванням індексу інфляції вартість гаражу становить 5695,25 грн. Просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідачів ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів приходить переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що позивач не навів жодних мотивів, які б давали підстави вважати, що строк звернення до суду пропущено з поважної причини, оскільки про порушення свого права щодо користування гаражем позивачу було відомо ще з 2014 року. Іі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Таким чином, врахувавши заяву відповідачів про застосування наслідків спливу позовної данвості, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Враховуючи наявні матеріали справи, дослідженні судом докази, судова колегія не може в повній мірі погодитися з такми висновками районного суду. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником гаражу, загальна площа 12 кв.м., який розташований у АДРЕСА_1 . На плані позначений літ «Б». Гараж набув у власність на підставі договору купівлі продажу від 30.11.2006, згідно умов якого продавцем зазначений ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 6-7). Зазначене підтверджується копією Витягу з Державного реєстру правочинів та копією Витягу про реєстрацію правва власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 18). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 також складав заповіт на позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 12). Згідно із Актом ЛКП «За замком» від 23.07.2014, комісія встановила, що цегляний гараж площею 12 кв.м., який належить ОСОБА_1 повністю зруйнований. До руйнування гараж не обстежувався (т. 1 а.с. 16). З цього приводу ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування завданої шкоди, який у зв`язку з поданням позивачем заяви, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2014 року залишений без розгляду (а.с. 20). Крім цього, зазначена обставина була предметом звернень до поліції, прокуратури, а також за даним фактом внесені відомості до Єдиного реєситру досудових розслідувань №12014140040003636 за ознаками кримінального правопорушення за ст. 356 КК України (т. 1 а.с. 26-32). З матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження № 12014140040003636 закривалося постановою слідчого від 13.12.2017, однак за скаргою позивача така була скасована ухвалою слідчого судді (а.с. 22-25). Позивачем подано до матеріалів справи Договір на проведення експертного дослідження № 004 від 29.08.2014, а згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження по заяві ОСОБА_6 від 03.09.2014, відновна вартість зруйнованого гаражу ОСОБА_1 , який знаходився на АДРЕСА_1 становить 33584,00 грн. (т. 1 а.с. 45-49). Згідно із Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.12.2016, нормативна оцінки земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площа якої 20 кв.м. становить 26742,000 грн. (т. 1 а.с. 50). Ще у серпні 2014 року позивач ОСОБА_1 в позасудовому порядку звернувся до ОСОБА_3 із попередженням про припинення використанням останнім земельної ділянки, яка знаходиться під гаражем, який зруйновано та про можливість уладнати конфлікт в мирний спосіб (а.с. 37). Відповідь з цього приводу в матеріалах справи відсутня. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просив про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої знищенням гаража, звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу. З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи позовні вимоги відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , покликаючись на норми цивільного законодавства, яке регулює відносини, пов`язані із відшкодуванням шкоди, просили відмовити у задоволені таких за їх безпідставністю. Звертали увагу на те, що позивач не надав суду доказів протиправної поведінки відповідачів, зокрема руйнування гаража, уламками якого була захаращена прибудинкова територія, що могло мати наслідком притягнення їх до адімінстративної відповідальності, тому здійснюючи вивіз сміття мали намір здійснити благоустрій території (т. 1 а.с. 100-102). Натомість, у матеріалах справи наявна заява відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1 а.с. 99). Колегія суддів звертає увагу на те, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Таким чином, заява та відзив відповідачів є взаємовиключними, оскільки просячи про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, відповідачі фактично визнають такі, подаючи заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Так, для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб`єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чине зупинявся або не переривався строку давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення. Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене. Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності. Зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції та жодним чином не відображено в оскаржуваному рішенні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України). Цивільно-правову відповідальність можна поділити на договірну та позадоговірну (деліктну). Позадоговірна відповідальність наступає за відсутності договірних відносин між учасниками. У деліктних зобов`язання діє презумпція вини заподіювача шкоди. Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в статті 1166 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Таким чином, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні даного спору про відшкодування шкоди підлягає: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відсутність вини у заподіянні шкоди згідно частини другої статті 1166 ЦК України має доводити відповідач (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-183цс14 від 3 грудня 2014 року). Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) - п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Враховуючи наведене та слідуючи висновкам суду першої інстанції, які зроблені за наслідками розгляду заяви відповідачів, зі сторони яких відсутні будь які належні докази на спростування вимог позивача, колегія суддів приходить висновку, що суб`єктивні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування шкоди є доведеними з врахуванням принципу змагальності цивільного судлочитнства, відтак позивач мав право на відшкодування шкоди, завданої знищенням гаража. В свою чергу, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Виходячи з пояснень позивача ОСОБА_1 та фактичних обставин щодо факту руйнування гаража, який належав позивачу на праві власності, однак про які останньому було відомо ще в липні 2014 року, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що у задоволенні вимог про відкшодудвання шкоди необхідно відмовити у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, тому рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а відповідні доводи апеляційної скарги без задоволення, як такі що відповідних висновків суду не спростовують. Разом з цим, суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Позивач ОСОБА_1 вважає, що має право на користування земельною ділянкою, на якій був розміщений його гараж та право на відбудову гаражу на цій земельній ділянці, тому просить відповідачів усунути відповідні перешкоди. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість фактично мати (утримувати) в себе певне майно. Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). За статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права слід установити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права. До найпоширеніших способів захисту права власності належать віндикаційний і негаторний позови, які між собою є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно. Так, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Такий спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном. В свою чергу, у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 52). Інші (протилежні) висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності до негаторних позовів відсутні, тому сформована єдина позиція з цього питання. Позов ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки та усунення перешкод є речово-правовою вимогою, тому вважається негаторним позовом. Враховуючи наведене, до вимог позивача ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні такою, не можуть застосовуватись наслідки спливу позовної дасності. Натомість, як зазначалось вище суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності в повному обсязі, не звернув увагу на зазначене та об`єднав усі вимоги в одне ціле в питанні їх вирішення. Таким чином, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволення вимог ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу за спливом строків давності необхідно скасувати, з ухваленням нового рішення в цій частині по суті вимог, що має наслідком часткове задоволення апеляційної скарги. Поряд з цим, позивач ОСОБА_1 був власником виключно зруйнованого гаража, на підставі договору купівлі продажу, при цьому будь яких доказів на підтвердження права користування земельною ділянкою чи належності йому такої на праві власності останній не надав, тобто у нього відсутні правомочності власника або користувача, а відтак і право на належний та ефективний спосіб захисту. Враховуючи наведене, в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу необхідно відмовити за їх безпідставністю. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Відповідно до ст. 141 ЦПК України підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року в частині відмови у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у відбудові гаражу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити за безпідставністю. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 29 липня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: Н.П. Крайник Н.О. Шеремета