Постанова 4803 № 199/2185/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4267/22 Справа № 199/2185/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря Попенко Ю.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальності Вердикт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі ПАТ Райффайзен Банк Аваль, банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 288 774,23 грн. та судові витрати по справі. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором № 22033863 від 04 жовтня 2007 року в розмірі 497 240,94 грн., яка складається з: непогашена сума кредиту 213 317,82 грн.; несплачені проценти 133 923,12 грн.; пеня 150 000,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 441,00 грн., а всього 500 681,94 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач, звернувшись до суду у 2013 році, пропустив строк позовної давності, оскільки позичальник в порушення умов кредитного договору щомісячні платежі не вносив, у зв`язку з чим, про порушення своїх прав позивач знав вже у січні 2008 року. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 199/2185/13-ц (2/199/1645/13) за позовом ПАТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в частині: оригіналу ухвали суду від 11 березня 2013 року про відкриття провадження у справі; оригіналу заочного рішення від 12 червня 2013 року; оригіналу супровідного листа від 12 червня 2013 року, за яким копія заочного рішення суду спрямована учасникам справи; оригіналу заяви представника позивача ПАТ Райффайзен Банк Аваль, яка надійшла до суду 13 серпня 2013 року про видачу судового рішення; копії довіреності представника ПАТ Райффайзен Банк Аваль Трубкіна К.Л. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року до участі у вказаній справі як правонаступника позивача ПАТ Райффайзен Банк Аваль залучено Товариство з обмеженою відповідальності Вердикт Капітал (далі ТОВ Вердикт Капітал). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року у вказаній справі закрито. Судове рішення апеляційної інстанції мотивоване тим, що цивільна справа № 199/2185/13 (2/199/1645/13) за позовом ПАТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Судове провадження у справі відновлене лише частково, що унеможливлює розгляд апеляційної скарги, тому апеляційний суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження. Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 20 червня 2022 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив повернути справу до суду першої інстанції для повного відновлення втраченого судового провадження, що сприятиме продовженню перегляду судового рішення в апеляційному порядку. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року за позовом ПАТ Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є ТОВ Вердикт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, знято з апеляційного розгляду. Матеріали цивільної справи № 199/2185/13-ц за позовом ПАТ Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є ТОВ Вердикт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернуто до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська для вирішення питання про відновлення втраченого провадження. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 199/2185/13-ц (2/199/1645/13) за позовом ПАТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині: копії кредитного договору № 22033863 від 04 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , з додатком № 1 до договору; заяви-анкети ОСОБА_1 на отримання кредиту під заставу; довідки про доходи ОСОБА_1 від 02 жовтня 2007 року, надану ТОВ Аспект-Євро; копії позову ПАТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з відміткою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про отримання позову 21 лютого 2013 року; копії договору застави транспортного засобу № 832 від 04 жовтня 2007 року, укладеному між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 . Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони по справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс. 19 жовтня 2022 року від представника ТОВ Вердикт Капітал надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із широкомасштабним вторгненням російської федерації, що стало підставою введення воєнного стану, а товариство було змушено тимчасово призупинити діяльність, а співробітники були евакуйовані у іншій регіони України. Колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Пунктами 10, 11 частини другої статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Відповідно до рекомендацій роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених Радою суддів України 02 березня 2022 року, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні на день розгляду даної справи. На день розгляду даної справи на території Дніпропетровської області не ведуться активні бойові дії, що свідчить про те, що поточна обстановка у даному регіоні є стабільною. Також, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що представник позивача не мав можливості, за об`єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України. Крім того, справа в суді апеляційної інстанції слухається з серпня 2020 року, з урахуванням її повторного розгляду відповідно до постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року, а тому представник позивача мав можливість брати участь в судових засіданнях, давати пояснення, подавати клопотання, зокрема, про участь в судовому засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів. Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами варто було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності не з`явившихся учасників справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за його відсутності, без належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Зазначає, що він не отримував від суду жодних листів, судових повісток, копії позовної заяви разом з додатками до неї та не знав про сам факт ухвалення оскаржуваного заочного рішення. Згідно з частиною другою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з частиною восьмою цієї статті днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Як убачається з матеріалів відновленого втраченого судового провадження, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2013 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 03 квітня 2013 року (т.1 а.с.13). Проте, матеріали відновленого втраченого судового провадження не містять доказів направлення та вручення відповідачу судових повісток про призначення справи до розгляду в порядку визначеному ЦПК України. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 без обов`язкового належного повідомлення його про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Як убачається з матеріалів відновленого втраченого судового провадження у цій справі та установлено судом апеляційної інстанції, що 04 жовтня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 22033863. Згідно пунктів 1.1-1.3 кредитного договору позичальнику був наданий кредит в розмірі 225 093,00 грн. зі строком погашення до 03 жовтня 2014 року зі сплатою 13,50 % річних відповідно до графіку погашення кредиту (а.с.40-45, т.2). Додатком № 1 до кредитного договору визначено графік погашення кредиту (а.с.46-47, т.2). Згідно копії заяви-анкети на отримання кредиту під заставу від 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 виявив бажання отримати кредит в розмірі 225 093,00 грн. стоком на 84 місяці на придбання автомобіля (а.с.48-49, т.2). Крім того, 04 жовтня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 був укладений договір застави транспортного засобу № 832 (а.с.54-55, т.2). Відповідно до копії довідки про доходи від 02 жовтня 2007 року, наданої ТОВ Аспект-Євро, ОСОБА_1 за період з квітня 2007 року по вересень 2007 року отримав дохід в розмірі 42 000,00 грн. (а.с.50, т.2). Згідно копії позовної заяви, ПАТ Райффайзен Банк Аваль звернувся до суду 21 лютого 2013 року, що підтверджується відміткою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про отримання позову (а.с.51-53, т.2). В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що станом на 28 грудня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем складає: непогашена сума кредиту 213 317,82 грн.; несплачені проценти 133 923,12 грн.; нарахована пеня 941 533,29 грн. Всього заборгованість по кредиту з урахуванням відсотків становить 1 288 774,23 грн. Також, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року за клопотанням відповідача ОСОБА_1 витребувано у АТ Райффайзен Банк Аваль та ТОВ Вердикт Капітал належним чином завірені: роздруківки щомісячних платежів по кредитному договору № 22033863 від 04 жовтня 2007 року, укладеному між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , за період з 04 жовтня 2007 року по 12 червня 2013 року; деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором № 22033863 від 04 жовтня 2007 року, укладеним між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , станом на 28 грудня 2012 року, з обов`язковим зазначенням всіх складових заборгованості та даних про сплачені щомісячні платежі за тілом кредиту, по процентам, пені та штрафів. На виконання ухвали апеляційного суду ТОВ Вердикт Капітал було надано деталізований розрахунок заборгованості та виписку по кредитному договору № 22033863 від 04 жовтня 2007 року. Згідно наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 22033863 від 04 жовтня 2007 року заборгованість відповідача станом на 28 грудня 2012 року складає 774 231,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 213 317,82 грн.; заборгованості по процентам 133 923,12 грн.; заборгованості по пені 426 990,06 грн. Вирішуючи по суті позовні вимоги колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Ураховуючи наведене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності та вирішення заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Щодо можливості застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами позивача. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування, згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України, починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Отже, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «Stubbings and others v. The United Kingdom» (Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства) від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93; «Zolotas v. Greece» (Золотас проти Греції) від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09). Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач має право заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18). Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору № 22033863 від 04 жовтня 2007 року, кінцевий термін повернення кредиту 03 жовтня 2014 року. Згідно графіку погашення кредиту, відповідач мав до 04 числа кожного місця вносити черговий платіж по кредиту. Згідно наданих на виконання ухвали апеляційного суду розрахунку заборгованості та виписки по кредитному договору, останній самостійний платіж по кредиту ОСОБА_1 здійснено 04 червня 2008 року. З позовом до суду ПАТ Райффайзен Банк Аваль звернулося 21 лютого 2013 року. В апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. За встановленими у цій справі обставинами, останній платіж відповідачем сплачено 04 червня 2008 року, а тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення заборгованості за щомісячними платежами, які згідно графіку повинні сплачуватись у період після 04 червня 2008 року по 21 лютого 2010 року, оскільки за такими вимогами позивачем пропущено строк позовної давності. В той же час, за вимогами про стягнення щомісячних платежів у період з 21 лютого 2010 року і до для закінчення строку кредитування позивачем не пропущена позовна давність. Оскільки повернення кредиту обумовлено сторонами щомісячними платежами, кожний з яких є самостійним зобов`язанням, тому строк позовної давності обчислюється окремо за кожним таким платежем. Строк кредитування визначений договором до 03 жовтня 2014 року, який змінився шляхом звернення позивача до суду з позовом 21 лютого 2013 року, а тому позивач має право на стягнення заборгованості за щомісячними платежами в межах строку позовної даності, а саме з 21 лютого 2010 року до 21 лютого 2013 року. У той же час, колегія суддів вирішуючи питання щодо наявності порушеного права позивача, враховує наступне. Щодо додержання обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами». Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-2062/10, від 27 серпня 2020 року у справі № 607/3439/16-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 206/3466/18. Отже, оскільки у спірних правовідносинах кредит надавався на споживчі цілі (на купівлю автомобіля), тому відповідно до статті 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, банк повинен був попередньо направити позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту. Проте, в порушення норм процесуального права позивач не направляв відповідачу ОСОБА_1 як споживачу вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, що передбачено частиною десятою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року). Матеріали відновленого втраченого судового провадження таких відомостей не містять, а позивач доказів на підтвердження чи спростування зазначеної обставини суду не надав. Згідно зі статтею 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, встановивши, що право позивача не є порушеним, оскільки останній не направляв відповідачу як споживачу вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити саме у зв`язку з їх передчасністю, а не з підстав пропуску строку позовної давності. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Наведена правова позиція щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності є сталою та не змінювалася протягом тривалого часу як Верховним Судом України, так і Верховним Судом. Зокрема вона викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц та ін. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Ураховуючи викладене, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є ТОВ Вердикт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв`язку з їх передчасністю. На підставі статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 5 161,50 грн. Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальності Вердикт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності Вердикт Капітал на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 161,50 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко