Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/4349/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3558/26 Справа № 199/4349/25 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Петешенкової М.Ю., Городничої В.С. при секретарі Пікос А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, - В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. Позов мотивовано тим, що відповідач 25 жовтня 2022 року наніс йому легкі тілесні ушкодження, завдавши ударів, коли той у нічний час перебував на сходовій клітині гуртожитку, розташованого в буд. АДРЕСА_1 . Тілесні ушкодження кваліфіковані, як легкі, згідно висновку судово-медичного експерта №3016 від 26 жовтня 2022 року. У позивача виявлено забійні рани правої надбрівної дуги, синця правої половини обличчя, саден на шиї, що спричинені від дії тупого твердого предмету (предметів). За заявою позивача до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №120220466300000640 від 28 жовтня 2022 року. внесено відомості про кримінальне правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України. Позивач оцінює моральну шкоду, завдану йому внаслідок злочину, в грошовому виразі в розмірі 150 000,00 грн., яку просить стягнути з відповідача. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року у задоволенні позову відмолено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем ухвала слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Спаї В.В. від 08.12.2022 року у справі №199/8952/22 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Ріжко А.А. від 15.11.2022 року про закриття кримінального провадження №120220466300000640 від 28.10.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а також копія пояснень від імені ОСОБА_2 (без дати), не є належними, допустимими, достовірними і достатніми в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України доказами протиправної поведінки відповідача стосовно позивача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Фактичні обставини. Так, судом встановлено, що 25 жовтня 2022 року після 22 год. позивач разом з іншими не названими ним особами перебував на сходах гуртожитку в нічний час. У нього стався конфлікт з відповідачем та, за твердженнями позивача, відповідач наніс йому тілесні ушкодження. 26 жовтня 2022 року на підставі заяви обстежуваного ОСОБА_1 судово-медичний експерт КЗ «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» ОСОБА_3 висновком спеціаліста судово-медичного експерта №3016 встановила, шо обстежуваний має тілесні ушкодження: забійна рана правої надбрівної дуги, синець правої половини обличчя, садна на обличчі та шиї, що спричинені від дії тупого твердого предмету (предметів) можливо в термін, на який вказує обстежений. Тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминуші наслідки на підставі п.2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6. За заявою позивача до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №120220466300000640 від 28 жовтня 2022 року внесені відомості про кримінальне правопорушення за ознаками ч.1 ст.125 КК України. Судом першої інстанції з власної ініціативи вжито заходів щодо з`ясування доказів вини відповідача в умисному завданні тілесних ушкоджень позивачу. За даними інформаційної системи «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень судом не встановлено фактів направлення до суду кримінального провадження за обвинуваченням відповідача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та, відповідно, факту притягнення відповідача до кримінальної відповідальності обвинувальним вироком суду, який набрав би законної сили. Позивачем надані наступні письмові докази: ухвала слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпроптеровська Спаї В.В. від 08.12.2022 р. у справі №199/8952/22 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Ріжко А.А. від 15.11.2022 року про закриття кримінального провадження №120220466300000640 від 28.10.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а також копія пояснень від імені ОСОБА_2 (без дати). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем ухвала слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпроптеровська Спаї В.В. від 08.12.2022 р. у справі №199/8952/22 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Ріжко А.А. від 15.11.2022 року про закриття кримінального провадження №120220466300000640 від 28.10.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а також копія пояснень від імені ОСОБА_2 (без дати), не є належними, допустимими, достовірними і достатніми в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України доказами протиправної поведінки відповідача стосовно позивача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Позиція апеляційного суду. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до п. 8-9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди. За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Така правова позиція Верховним Судом викладена в Постанові від 13.10.2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01 березня 2021 у справі 180/1735/16-ц зазначила, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що походження пояснень ОСОБА_2 які позивач додав до позовної заяви і які наявні в матеріалах справи (а.с. 12) суду невідомі, дані пояснення органами досудового розслідування не завірена. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами та ухвалив рішення, що відповідає вимогам законодавства. Тому доводи апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального права є безпідставними. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 30 червня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді М.Ю. Петешенкова В.С. Городнича