Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/5479/17

Дата документу 03.03.2026 Справа № 333/5479/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/5479/17 Провадження №22-ц/807/91/26 Головуючий в 1-й інстанції Піх Ю.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З., секретарПантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року позивач, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000,00 гривень, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_1 04 січня 2013 року, приблизно о 15 годин 30 хвилин, перебуваючи у приміщенні спільного коридору квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, в ході сварки нанесла позивачу ОСОБА_2 два удари, спрямованні зверху до низу в область обличчя та голови, чим спричинила останній, згідно до висновку експерта № 1072 від 23.03.2015 року тілесні ушкодження у вигляді синця з набряком м`яких тканин навколо правого ока, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. 21.07.2015 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України було закрито та її звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Згідно вищевказаної ухвали ОСОБА_1 визнала свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні та щиро розкаялась. На теперішній час відповідач відмовляється добровільно відшкодувати збитки, які законний представник та її донька понесла у зв`язку з спричиненням останній тілесних ушкоджень. Завдане позивачу ушкодження здоров`я потребує надалі тривалого та вартісного лікування. Окрім ушкодження здоров`ю відповідач заподіяла значні душевні страждання, які мають стійкий й інтенсивний характер. ОСОБА_2 з семи років займалася бальними танцями, але була змушена покинути ансамбль спортивно-бального танцю через постійні головні болі та втрати зору. Позивачка просила суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 , моральну шкоду у розмірі 200000,00 гривень. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року, позов - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду у розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення вимог позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідачка не має відношення до травм та захворювань, що наявні у позивачки. Вказані травми жодним чином не пов`язані із кримінальним провадженням, яке закрито відносно відповідачки Причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою не доведено. Ухвала про закриття провадження у кримінальній справи не містить встановлення вини. Розмір моральної шкоди є недоведеним та безпідставним. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжі від 21.07.2015 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України закрито, її звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Як вбачається з вищевказаної ухвали суду обвинувачена ОСОБА_1 визнала свою вину в інкримінованому їй злочині, щиро розкаялась. Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжі від 21.07.2015 року встановлено, що ОСОБА_1 04 січня 2013 року, приблизно о 15 годин 30 хвилин, перебуваючи у приміщенні спільного коридору квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, в ході сварки нанесла позивачу ОСОБА_2 два удари, спрямованні зверху до низу в область обличчя та голови, чим спричинила останній, згідно до висновку експерта № 1072 від 23.03.2015 року тілесні ушкодження у вигляді синця з набряком м`яких тканин навколо правого ока, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта № 132/к від 10.09.2024 року прямого, закономірного причинно-наслідкового зв`язку між отриманими ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 тілесними ушкодженнями та захворюваннями очей - не вбачається. Враховуючи, що позивачу внаслідок скоєння злочину відповідачем було заподіяно моральну шкоду, позивач безсумнівно зазнала моральних страждань від неправомірних дій відповідача, винної у їх спричиненні, однак враховуючи характер, тривалість та обсяг фізичних страждань, суд першої інстанції вважав, що заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним, а на підтвердження душевних страждань позивачем не надано достатніх доказів, тому позов підлягає задоволенню частково в сумі 50 000,00 грн., що буде розумним і справедливим відшкодуванням заподіяної моральної (немайнової) шкоди. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч.7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19)). У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди». По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не виходить, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20(провадження № 61-1132св22)). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Формулювання виключного переліку обставин, які мають істотне значення для визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, аж ніяк не означатиме збільшення для позивачки такого розміру до заявленого у позові. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)). Аналіз положень статей 11, 23 та 1167ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди(див. постанову Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №757/33629/19 (провадження № 61-18237св20), постанову від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20)). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України). Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не означає декриміналізації діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено. Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинуватою. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. У в такому разі потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства. Відповідний висновок Верховний Суд виклав у постановах, від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15 (провадження № 61-2505 св 18),від 17 листопада 2020 року в справі № 333/6733/16-к (провадження № 51-4179км20), від 17 серпня 2022 року в справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21). Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23). Аналогічної позиції дотримується і Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, що відображено в його постановах від 24 травня 2018 року у справі № 531/2332/14-к (провадження № 51-3007км18) та від 16 серпня 2021 року у справі № 644/7193/17 (провадження № 51-2271км21). Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к (провадження № 51-7731км18), від 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к (провадження № 51-9166км18), від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к (провадження № 51-1491км19), від 10 червня 2021 року у справі № 640/11750/17 (провадження № 51-6089км20), від 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17 (провадження № 51-3298км20), від 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 (провадження № 51 5576км20). Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими обставинами. Звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, в тому числі моральну шкоду. Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача заподіяну їй моральну шкоду, у зв`язку із вчиненням останньою кримінального правопорушення. Окрім фізичної шкоди, неправомірними суспільно-небезпечними діями обвинуваченої також завдано потерпілій немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у житті потерпілої: негативні переживання та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, тимчасова відірваність від активного соціального життя, почуття образи, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я, а головне зневіра в дорослих, які замість захисту можуть необґрунтовано завдати фізичного болю та тілесних ушкоджень. В момент отримання тілесних ушкоджень та після цього, малолітня потерпіла перенесла фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я та життя. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна позивачу внаслідок протиправних дій відповідача, оскільки доведеними є всі елементи цивільного правопорушення, а саме шкода, встановлення факту протиправної поведінки відповідача, наявності причинного зв`язку між ними та вина заподіювача шкоди. Так, відповідно до ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2015 року у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, яке було закрито, обвинувачена ОСОБА_1 визнала свою вину в інкримінованому їй злочині, щиро розкаялась. Враховуючи викладене доводи апеляційної скарги з приводу відсутності вини відповідача у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими. Розмір моральної шкоди стягнутий за судовим рішенням, на думку колегія суддів є співмірним із заподіяною моральною шкодою, завданою позивачу та відповідає принципам справедливості, розумності та об`єктивності, співвідноситься із ступенем доведеності розміру такої шкоди та буде достатньою сатисфакцією. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню частково. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 05 березня 2026 року. Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар судді: Г.С. Подліянова О.З. Поляков