Постанова Полтавський апеляційний суд № 539/5044/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/5044/19 Номер провадження 22-ц/814/1482/21Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Бутенко С. Б. Суддів: Карпушина Г. Л., Прядкіної О. В., розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2021 року у складі судді Городівського О. А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в с т а н о в и в: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Позов мотивовано тим, що 01.04.2011 близько 14 години на території його приватного господарства за адресою: АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 , який є його сусідом, спровокував сварку щодо межі земельних ділянок, під час якої, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, наніс йому з розмаху один удар в область тім`яної частини голови виступаючою частиною відра, внаслідок чого з 01.04.2011 по 11.04.2011 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Лубенської ЦМЛ, що підтверджується довідкою, виданою Лубенською ЦМЛ. Діями відповідача йому було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забитої рани голови, які, згідно висновку СМЕ № 141 від 27.04.2011 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Вироком Лубенського міськрайонного суду від 15 грудня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в сумі 1 700 гривень. Від призначеного покарання ОСОБА_2 звільнено у зв`язку із закінченням строків притягнення особи до кримінальної відповідальності. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року вирок місцевого суду скасовано та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 125 КК України, а провадження по справі закрито з нереабілітуючих підстав. Вказував, що у зв`язку з нанесенням відповідачем тілесних ушкоджень, йому була заподіяна матеріальна шкода, яку він поніс на лікування на загальну суму 1550 гривень, а також зіпсовано майно, що є його власністю. Внаслідок протиправних дій відповідача йому також завдано глибоких душевних та моральних страждань, які полягали у його приниженні, зміні життєвого укладу на тривалий період, він був змушений лікуватися, терпіти біль, не спав, не хотів їсти. Також він переніс психоемоційний стрес, наслідком чого є пригнічений стан та нервове відношення до оточуючого світу. Завдану моральну шкоду оцінив у 8 000 гривень. 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначив, що наявність соматичного захворювання не спростовує факту скоєння відносно нього злочину з спричиненням моральних страждань, а навпаки є фактором, який посилює їх інтенсивність та глибину. Він є психічно здоровою людиною, що підтверджується висновком Київського обласного бюро СМЕ, складеного в липні 2020 року. У зв`язку із наданими відповідачем запереченнями щодо суми моральної шкоди він звернувся до експерта для визначення такої суми. Висновком експерта № 41 від 07.05.2020 встановлено, що моральна шкода ОСОБА_1 була завдана в розмірі 18 мінімальних заробітних плат, що їх він просить стягнути з відповідача. Вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди просив залишити без розгляду. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2021 року, описку в якому виправлено ухвалою цього суду від 31 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000 грн моральної шкоди. Позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 1550 грн залишено без розгляду. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 222,21 грн витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 80 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок вчинених відповідачем протиправних дій позивачеві завдано моральних страждань, протягом тривалого часу позивач перебував у морально пригніченому стані через переживання стосовно можливих негативних наслідків за своє здоров`я. Після нанесення йому тілесних ушкоджень позивач знаходився на лікуванні у хірургічному відділенні КЦМЛ з діагнозом: ЧМТ, струс головного мозку, забита рана голови. Такі обставини стали наслідком виникнення у нього негативних переживань, порушення сну, емоційної напруги. Оцінивши надані по справі докази та врахувавши вимоги розумності і справедливості, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у 8 000 грн. Не погодившись з даним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Казак К. І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, допущення судом істотного порушення вимог цивільно-процесуального закону, необґрунтовану відмову у прийнятті доказів, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення розміру моральної шкоди, збільшивши розмір грошового відшкодування моральної шкоди до 18 мінімальних заробітних плат. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на проведення судово-психологічної експертизи в розмірі 3 268,80 грн, витрати на проведення судово-медичної експертизи в розмірі 6 069,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач є людиною похилого віку, напад на нього стався привселюдно у присутності трьох свідків, відповідач перебував у нетверезому стані та протягом років постійно створював конфліктні ситуації. Внаслідок нанесення позивачу тілесних ушкоджень у нього з`явилися постійні головні болі, шум в голові, періодичні запаморочення, порушення сну, пам`яті, дратівливість та стомлюваність, в результаті чого він змушений був неодноразово протягом 2012-2021 років проходити лікування. Вважає, що на відповідача потрібно покласти цивільну відповідальність з відшкодування моральної шкоди за жорстоке поводження, яке він застосував до позивача з огляду на незаконний характер його поведінки. Позивач вважає, що нападник не поніс справжнього покарання за завдані йому тілесні ушкодження. Уникнувши покарання, відповідач не вибачився та продовжує і по теперішній час провокувати та створювати конфліктні ситуації, що виражається у демонструванні непристойних жестів, образ в бік позивача та його дружини та відбивається на їх емоційному стані й спричиненні моральних втрат, вимагає додаткових зусиль для організації життя. Крім того, позивач брав участь у кримінальній справі протягом семи років і восьми місяців. Кожний виклик до слідчого та на судові засідання негативно впливав на його психоемоційний стан, змушував його хвилюватися при обговоренні суб`єктивно неприємних моментів, часто під час численних юридичних процедур згадувати пережите та знову відчувати і переживати виражені неприємні емоції, протягом років відстоювати правду, свої права. За таких обставин позивач постійно почувався та почувається у стресі, змушений багато часу витрачати не на покращення свого добробуту, перебування в колі родини, а на підготовку до участі у судових засіданнях та інших юридичних діях, на відновлення душевної рівноваги. Тривога при згадуванні про пережите турбує його і на даний час. Саме через це позивач втратив душевний спокій, почувається пригніченим, часто буває знервованим, тривожним. Мав постійний дискомфорт, порушився звичайний для нього уклад життя та призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків. Все це спричинило позивачеві моральну шкоду, яка оцінена експертом у 18 мінімальних заробітних плат. Вважає експертне дослідження належним та допустимим доказом по справі, який безпідставно не взятий до уваги судом. На думку апелянта, невірними є висновки суду про те, що методика експертного дослідження не дає можливості всебічно вивчити позивача та визначити значущі особистісні втрати, якими обґрунтовується факт шкоди, оскільки предметом розгляду є моральна шкода, спричинена тілесними ушкодженнями, а не сусідські відносини. Судом також неправомірно розподілено судові витрати з огляду на наявність в матеріалах справи документів, що підтверджують понесені позивачем фактичні витрати на проведення експертиз та правову допомогу, а також виникнення спору з вини відповідача, внаслідок його неправомірних дій. На думку апелянта, відповідно до частини 9 статті 141 ЦПК України незалежно від результатів вирішення спору суд мав покласти судові витрати повністю на відповідача, натомість безпідставно стягнув з потерпілої сторони на користь відповідача 6 222,21 грн витрат на правничу допомогу. Вважає, що стягнення з потерпілої особи адвокатських витрат на користь особи, яка вчинила дії, передбачені Кримінальним кодексом України, не відповідає загальним принципам права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кучерук М. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати. Вказує, що не можуть бути підставою для стягнення моральної шкоди хронічні захворювання та вікові зміни позивача, які не відносяться до події нанесення легких тілесних ушкоджень 01.04.2011, але прямо впливають на визначення розміру компенсації презюмованої моральної шкоди, проте не були враховані експертом через ненадання такої інформації позивачем. У висновку судово-психіатричної експертизи № 41 визнано психотравмуючими обставинами для позивача діяльність лікувальних закладів щодо діагностики стану здоров`я позивача та надання йому медичної допомоги, діяльність органів досудового розслідування та судів різних інстанції, тривалість кримінального провадження, а також відстоювання відповідачем своєї позиції, що не є підставою цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 за завдану позивачеві моральну шкоду. Вважає, що сам факт встановлення порушення та доведення вини ОСОБА_2 є справедливою сатисфакцією та свідчить про відновлення справедливості і відповідно відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що 01 квітня 2011 року близько 14 год ОСОБА_2 , перебуваючи на території приватного господарства потерпілого ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , під час сварки, яка виникла на ґрунті недобросусідських відносин, умисно наніс ОСОБА_1 в область голови один удар виступаючою частиною металевого відра, яке тримав в правій руці, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Вказані обставини та винуватість ОСОБА_2 в умисному спричиненні ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я потерпілого, встановлено ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України на підставі частини першої статті 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 04 грудня 2018 року. Обставини сварки обвинуваченого та потерпілого на території господарства останнього 01 квітня 2011 року та факт спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, ніким із учасників провадження не оспорювався. Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно довідки Лубенської ЦМЛ за № 01-8/11271 від 07.07.2016 ОСОБА_1 після нанесення йому тілесних ушкоджень, з 01.04.2011 по 11.04.2011 знаходився на лікуванні у хірургічному відділенні КЦМЛ з діагнозом: ЧМТ, струс головного мозку, забита рана голови. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно положень абзацу 1 частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При цьому, вимоги абзацу 2 частини третьої статті 23 ЦК України передбачають, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_2 позивачу було завдано моральну шкоду, яка відповідно до частини першої статті 1177, частини першої статті 1167 ЦК України підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала. За вказаними нормами підставами цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність складу цивільного правопорушення, що включає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вину, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Вирішуючи справу, суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди та визначив розмір морального відшкодування з урахуванням обсягу заподіяної шкоди, глибини та тривалості моральних страждань позивача внаслідок завданих йому тілесних ушкоджень, ступеню вини відповідача, а також вимог розумності та справедливості, що відповідає нормам матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини. Аргументи апеляційної скарги представника позивача щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди на рівні 18 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення суду (що становить 108 000 грн (18 х 6000)) відхиляються апеляційним судом як безпідставні. В обґрунтування такого розміру моральної шкоди апелянт посилається на висновок судово-психіатричного експерта № 41 від 07.05.2020, згідно якого ситуація спричинення 01.04.2011 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 внаслідок злочину, скоєного ОСОБА_2 є психотравмувальною для потерпілого. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода), можливий розмір якої визначено експертом у 18 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду. При цьому, як вбачається з висновку експерта, позовних вимог та доводів апеляційної скарги, обставинами, які викликають душевні страждання позивача та впливають на розмір грошового відшкодування моральної шкоди, крім ушкодження його здоров`я внаслідок вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, є також тривалість кримінального провадження протягом семи років і восьми місяців - з моменту заподіяння тілесних ушкоджень позивачеві 01.04.2011 до остаточного вирішення справи ККС ВС 04.12.2018, уникнення заподіювачем шкоди кримінального покарання за спливом давності та обраний відповідачем спосіб захисту, що не входить до складу цивільного правопорушення, який слугує підставою деліктного зобов`язання відповідача, а відтак не може бути враховано при визначенні моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 . Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів відповідно до вимог статей 77-80, 89, 110, 229, 263 ЦПК України є прерогативою суду. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази, у тому числі і висновок експерта, не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доводи апеляційної скарги представника позивача не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час дослідження та оцінки доказів, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, при вирішенні питання розподілу судових витрат суд першої інстанції припустився помилки, зобов`язавши позивача сплатити відповідачеві 6 222,21 грн витрат на правничу допомогу та відмовивши у присуджені витрат позивача на проведення експертиз по справі. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». В пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін». У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) вказано, що: «суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг». Згідно частини другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Разом з тим, наданий відповідачем витяг з договору від 24.01.2020 № 12/2020 про надання правничої допомоги Адвокатським бюро «Максима Кучерука» не містить розміру гонорару адвоката, доказів щодо обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і їх вартості матеріали справи не містять, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України принцип пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами не застосовується у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Оскільки, предметом спору є відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, покладення на позивача - потерпілого від умисних протиправний дій відповідача обов`язку відшкодувати відповідачеві витрати на правничу допомогу в сумі 6 222,21 грн не відповідає завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав позивача. Таким чином підстав для відшкодування відповідачеві витрат на правничу допомогу адвоката апеляційним судом не вбачається. Згідно матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 були понесені судові витрати на проведення судово-медичної експертизи (висновок експерта № 92/К) в сумі 6 069,40 грн та судово-психіатричної експертизи (висновок експерта № 41) в сумі 3 268,80 грн, які підлягають розподілу між сторонами за правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 691,72 грн (8000 / 108000 х 9338,20), проте не було враховано місцевим судом. Відповідно підлягають розподілу між сторонами витрати, понесені позивачем на правничу допомогу. Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду в частині розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та ухвалення з цього питання нового судового рішення. В іншій частині підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, апеляційним судом не вбачається. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2021 року в частині розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, скасувати та ухвалити з цього питання нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 1 580,61 грн. Судові витрати ОСОБА_2 на правничу допомогу адвоката покласти на відповідача. В іншій частині рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: С. Б. Бутенко Судді: Г. Л. Карпушин О. В. Прядкіна