Постанова 4803 № 213/5173/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3444/26 Справа № 213/5173/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат", розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 грудня 2025,- В С Т А Н О В И В У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" (надалі - ПрАТ "ІнГЗК") про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я. Позовна заява мотивована тим, що позивач з 12 липня 1994 року по 20 вересня 2023 року працював на підприємстві відповідача. Під час роботи позивач підпадав під вплив шкідливих факторів, внаслідок чого отримав професійні захворювання, встановлені Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 11 червня 2025 року. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 26 вересня 2025 року йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% і визнано особою з інвалідністю третьої групи. Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений постійно проходити обстеження у лікарів та лікування, однак хронічний характер захворювань не дає надії на одужання у майбутньому. У зв`язку з ушкодженням здоров`я у нього виникають почуття неповноцінності, вважає себе тягарем для рідних, він постійно відчуває біль, швидко втомлюється. Тому просив стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду у розмірі 420 000,00 грн. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ІнГЗК" на користь ОСОБА_1 185 000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ "ІнГЗК" 1850 грн. судового збору на користь держави. Обидві сторони оскаржили судове рішення. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Він відпрацював на підприємстві з липня 1994 по вересень 2023 року спочатку слюсарем з ремонту автомобілів, а з вересня 1994 року водієм у цеху технологічного автотранспорту різних марок дизельних автомобілів і зайнятий повний робочий день по вивозу гірничої маси (руди, різних порід) з кар`єру глибиною 150 м і більше. Звільнився з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію. Під час сумлінної праці позивача на підприємстві, роботодавець не створив безпечних та нешкідливих умов праці, тому позивач через деякий час почав хворіти, йому діагностовано хронічне професійне захворювання, втрату 40% працездатності, третю групу інвалідності. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого професійного захворювання, отримав інвалідність, відчуває фізичні болі та обмеження рухів у шийному та поперековому відділах хребта з іррадіацією в праву ногу, болі в суглобах та оніміння рук, моральні переживання, почуття своєї неповноцінності, відчуття себе як додаткового тягаря для сім`ї, оскільки тепер потребує сторонньої допомоги. До апеляційної скарги позивач ОСОБА_1 додав заяву про розгляд справи за його відсутності. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази направлення копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ПрАТ «ІнГЗК» просить залишити апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 без задоволення. У власній апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «ІнГЗК» адвокат Рабко Т.О. ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, якщо суд не погодиться із доводами, наведеними у скарзі щодо необґрунтованості вимог позивача по відшкодуванню моральної шкоди, то просить змінити рішення та зменшити розмір стягнутої суми з врахуванням обставин, зазначеним у скарзі, до 50 000 грн. та виключити із мотивувальної/ резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно не враховані аргументи відповідача про те, що позивач чітко усвідомлював, що виконувана ним робота пов`язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого. Позивач приховував від роботодавця реальний стан свого здоров`я, тому в даному випадку робота в шкідливих умовах була власним вибором позивача. Суд не дав оцінки тому, що позивач має хронічні захворювання непрофесійного характеру та палить. Звертає увагу суду, що позивач звільнився з підприємства відповідача у зв`язку із виходом на пенсію, а не за станом здоров`я, тобто, умови роботи на підприємстві відповідача були для нього прийнятні. За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні. Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Наводить судову практику Дніпровського апеляційного суду, яка підтверджує, що по аналогічним позовам суди стягують значно менші суми аніж стягнуто у цій справі. Також вказує, що цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення. У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14- 463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов`язання сторін, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України». Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів. Наполягає на тому, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та визначення порядку оподаткування сум моральної шкоди, не відповідає п. 1 ст. 129 Конституції України, тобто не є законним, оскільки суперечить нормам процесуального права України (ст. 2, 89, 263, 264 ЦПК України) та матеріального права (підпункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України). Враховуючи зазначене, є підстави для зміни судового рішення та виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ІнГЗК» не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ІнГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала апеляційну скаргу відповідача та просила її задовольнити, залишивши без задоволення апеляційну скаргу позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПрАТ «ІнГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ІнГЗК». Працюючи з 12 липня 1994 року по 20 вересня 2023 року він працював на підприємстві відповідача цеху технологічного автотранспорту слюсарем з ремонту автомобілів, водієм всіх марок дизельних автомобілів, зайнятим повний робочий день з вивозу гірничої маси (руди, породи) з кар`єра глибиною 150 м і більше, водієм автомобілів усіх марок тягач в кар`єрі і поза кар`єром, водієм автотранспортних засобів тягач в кар`єрі і поза кар`єром. 20 вересня 2023 року звільнений за власним бажання в зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України. Медичним висновком лікарсько-експертної комісії закладу охорони здоров`я, що має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань, відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» від 11 червня 2025 року, протокол №23/307 встановлена наявність у позивача хронічних професійних захворювань: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладнений гіпертрофічною хворобою ІІ стадії, ступінь

2. СН 1 ст. Ризик 3, з частими акроангіоспазмами та трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні з синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на фоні кил дисків С5-С6, L4-L5-S1, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів R1 (ПФ першого ступеня), колінних суглобів R1 (ПФ другого ступеня). Згідно з цим висновком стаж роботи в умовах впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на робочих місцях за професіями, які наведено в інформаційній довідці про умови праці ОСОБА_1 , підготовленій Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці від 12 січня 2024 року № ПС/1/940-24, становить 29 років 2 місяці та включає періоди роботи у ЦТА ПрАТ «ІнГЗК», а саме: слюсарем з ремонту автомобілів 2 місяці; водієм всіх марок дизельних автомобілів, водієм автомобілів усіх марок, водієм автотранспортних засобів 28 років 11 місяців. Під час трудової діяльності підпадав під вплив: 1. пилу фіброгенної дії, 3 клас, 3 ступеня, «шкідливі» (25 років 5 місяців); 2. рівнів шуму, 3 клас 1 ступеня, «шкідливі» (18 років 8 місяців); 3. мікроклімату, 3 клас 3 ступеня, «шкідливі» (25 років 5 місяців); 4. рівнів загальної вібрації, 3 клас 3 ступеня, «шкідливі» (28 років 11 місяців); 5. важкості праці, 3 клас 2 ступеня, «шкідливі»: перевищення ГДР маси вантажу (2 місяці); перевищення норми статичного навантаження при утриманні вантажу однією рукою (5 років); робоча поза незручна 26.8-54.2 % зміни. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14 липня 2025 року проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійних захворювань. Відповідно до п. 13 Акту за загальною оцінкою умови праці позивача у відповідача відносяться до 4 класну (небезпечні). Згідно з пунктом 17 Акту встановлено, що ОСОБА_1 , працюючи в кар`єрі гірничо-збагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, зайнятого повний робочий день на вивезенні гірничої маси із кар`єру, виконував роботи з керування автомобільними транспортними засобами, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар`єрі протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації У п.18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: - вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброшвидкості на 4-5 дБ перевищував допустимий рівень та складав 111-112 дБ при гранично допустимому 107 дБ та еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 13 дБ перевищував допустимий рівень та складав 78 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно з вимогами ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/25/1656/Р від 26 вересня 2025 року (номер витягу 125/25/1656/В) позивачу встановлено третю групу інвалідності на 1 рік та 40% втрати працездатності з вібраційної хвороби на 1 рік. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання. Датою повторного оцінювання визначено 01 жовтня 2026 року. Відповідно до рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (номер витягу 125/25/1656/І) позивачу встановлено легкий ступінь обмеження до самообслуговування і здобуття освіти та помірний ступінь обмеження до пересування та трудової діяльності. Він потребує реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров`я та санаторно-курортного лікування. Міститься відмітка про наявність загальних обмежень в професійній діяльності, що можуть значно вплинути на погіршення здоров`я. У 2023-2025 роках позивач неодноразово перебував на лікуванні з приводу отриманого професійного захворювання. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України). Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Так, відповідно до ч. ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 15.07.2025, професійне захворювання виникло внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів у кар`єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації. Отже, роботодавець ПрАТ «ІнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15.07.2025 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомленим про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання. Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, має порушений нічний сон, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, отримав інвалідність, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ІнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 185 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із визнанням людиною з інвалідністю. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача. Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 55% та визнаний людиною з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, працю в шкідливих умовах праці протягом 28 років 11 місяців на ПрАТ «ІнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 55% та його було визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 185 000,00 грн. до заявленого позивачем в позові - 420 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скарга відповідача ПрАТ «ІнГЗК». Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України). Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, чиним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чиним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. При цьому, посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду колегією суддів не приймаються, оскільки вони не є релевантними до даної справи, адже, в даному випадку позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди саме без утримання податків та інших обов`язкових платежів, а тому на суд покладено обов`язок розглянути ці вимоги та надати їм правову оцінку. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 1850,00 грн. до 4200,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Крім того, з відповідача ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 6300,00 грн. за подання позивачкою апеляційної скарги (4200,00 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 185 000 гривень до 420 000 (чотириста двадцяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 1850,00 гривень до 4200 (чотири тисячі двісті) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 6300 (шість тисяч триста) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 березня 2026 року. Головуючий: Судді: