Постанова 4803 № 215/9200/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5628/26 Справа № 215/9200/25 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 215/9200/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Науменком Я.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року, УСТАНОВИВ: В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Позовна заява мотивована тим, на позивач з 25 червня 2012 року по 03 жовтня 2024 року перебував у трудових відносинах із ПрАТ «ЦГЗК» працюючи водієм автотранспортних засобів, зайнятим на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі в кар`єрі. 03 жовтня 2024 року позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України. Виконання трудових обов`язків здійснювалося в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, зокрема загальної транспортної вібрації та аерозолів фіброгенної дії. Згідно з інформаційною довідкою про умови праці при підозрі на хронічне професійне захворювання, умови праці позивача віднесено до 3 класу 2 ступеня шкідливості, а за рівнем загальної вібрації до 3 класу 1 ступеня шкідливості. Загальна оцінка умов праці 3 клас 2 ступеня («шкідливі»). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 від 25 вересня 2025 року встановлено, що у позивача наявна вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з ускладненнями, зокрема церебрально-периферичною ангіодистонією, гіпертонічною хворобою ІІ стадії, ішемічною хворобою серця (стенокардія напруги ФК ІІ), полірадикулонейропатією на шийному та попереково-крижовому рівнях, із вираженим больовим та м`язово-тонічним синдромами та іншими ураженнями опорно-рухового апарату. Позивач зазначає, що протягом тривалого часу позивач проходив амбулаторне та стаціонарне лікування, що підтверджується медичною документацією. Стан його здоров`я характеризується хронічним больовим синдромом, обмеженням рухливості, онімінням кінцівок, підвищенням артеріального тиску, запамороченням, загальною слабкістю та іншими симптомами, які істотно впливають на якість життя. Захворювання має хронічний, прогресуючий характер та потребує постійного медикаментозного лікування і реабілітаційних заходів. У зв`язку з цим позивач зазнає значних моральних страждань, що проявляються у фізичному болю, психологічному дискомфорті, втраті звичних життєвих зв`язків, зниженні рівня соціальної активності, усвідомленні залежності від сторонньої допомоги та медикаментів, що принижує його гідність та негативно впливає на емоційний стан. На думку позивача, професійне захворювання виникло внаслідок порушення відповідачем вимог законодавства про охорону праці, невжиття достатніх заходів щодо забезпечення безпечних умов праці та недопущення перевищення гранично допустимих рівнів шкідливих факторів. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 400 000 грн моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2026 рокупозовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400 000 гривень. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 4 000 грн. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції із зменшенням розміру моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції до 150 000 грн, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що системний аналіз чинного законодавства дає підстави зробити висновок про допустимість зайнятості працівників на роботах з важкими та шкідливими умовами праці в порядку, визначеному законом, отже, тяжкого характеру порушення не має. Якби залучення працівників до робіт з важкими та шкідливими умовами праці не допускалось чи було протиправним, то не було б потреби прийняття компетентними органами нормативно-правових актів, що визначають особливості роботи та пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці. Натомість, інші докази по справі, а саме медичні документи позивача свідчать, що позивач мав ознаки та динаміку розвитку ХПЗ протягом багатьох років, щорічно проходив курси лікування із подальшим загостренням, проте адміністрацію підприємства Відповідача про це не повідомляв, успішно проходив обов`язкові щорічні медичні огляди. Зважаючи на наявність у позивача професійного захворювання, видно, що він протягом декількох років мав серйозні проблеми із здоров`ям, але перебуваючи на диспансерному обліку з хронічними хворобами продовжував працювати в шкідливих умовах, що, безумовно, і стало передумовою для перетворення професійних захворювань на хронічні. Тут до спірних правовідносин судом помилково, на думку апелянта, не було застосовано положення ст. 1193 ЦК України, якою передбачено, що у випадку грубої необережності потерпілого розмір відшкодування зменшується. В позовній заяви у даній справі не було якихось виключних обставин про моральні страждання позивача та доказів, що він докладав значних зусиль для відновлення свого стану, до позовної заяви позивач не надав обґрунтований розрахунок моральної шкоди, не медичні документи, які б підтверджували перенесення позивачем стресових та інших негативних проявів стану його здоров`я. Апелянт зазначає, що суд не звернув увагу на той факт, що ПрАТ «ЦГЗК» було не єдиним місцем роботи позивача, оскільки відповідно до трудової книжки позивача та п.12 Акту П-4, його загальний трудовий стаж складає 29 років 07 місяців, із них у відповідача - 12 років 03 місяці, або 41,41%. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ЦГЗК» - адвоката Львова А.Л., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підприємстві відповідача в період з 25 червня 2012 року по 03 жовтня 2024 року на посаді водія автотранспортних засобів (зайнятий на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі у кар`єрі) колони технологічного автотранспорту № 1 гірничо - транспортного цеху №2 (з правом пільгового пенсійного забезпечення за списком №1). 03 жовтня 2024 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.23). Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причина втрати професійної працездатності - професійне захворювання з відсотком втрати професійної працездатності 60%, з 25 вересня 2025 року (копія витягу №125/25/2071/ВТ від 26 листопада 2025 року). Згідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) умови праці працівника характеризуються наступним чином: умови праці водія автотранспортних засобів (зайнятий на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі в кар`єрі) колони технологічного автотранспорту №1 ГТЦ №2 ПРАТ «ЦГЗК» Позивача відносяться: по вмісту аерозолів фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по рівню вібрації загальної до 3 класу 1 ступеня «Шкідливі». Загальна оцінка до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі» (а.с.26). У п.14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2025 року вказано, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з синдромами церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої гіпертонічною хворобою ІІ стадії ішемічною хворобою серця: стенокардія напруги ФК ІІ; полірадикулонейропатії на шийному (С5-С6 та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях, з помірно вираженими статико-динамічни порушеннями хребта, стійким больовим та м?язово-тонічним синдромами, нейродистрофією вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу R I-II ст. (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу ліктьових суглобів R І ст. (ПФ першого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів R І (ПФ першого ступеня). Т75.2 (а.с.26). Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в кар?єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів виконував роботи з керування великовантажними автомобілями по вивезенню гірничої маси кар?єру за різних дорожніх умов, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар?єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації (п.17 Акту, а.с.26-27). Пунктом 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2025 року встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 перевищував допустимий рівень та складав 66 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації» (а.с.18). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання, отримані останнім, зокрема, під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому ПрАТ «ЦГЗК» зобов`язане відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/25/2071/ВТ від 26 листопада 2025 рокувстановлено з 25 вересня 2025 року 60 % втрати професійної працездатності, встановлено наявність пошкодження його здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з матеріалів справи, п.14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 веерсня 2025 року позивачу встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з синдромами церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої гіпертонічною хворобою ІІ стадії ішемічною хворобою серця: стенокардія напруги ФК ІІ; полірадикулонейропатії на шийному (С5-С6 та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях, з помірно вираженими статико-динамічни порушеннями хребта, стійким больовим та м?язово-тонічним синдромами, нейродистрофією вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу R I-II ст. (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу ліктьових суглобів R І ст. (ПФ першого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів R І (ПФ першого ступеня). Т75.2 (а.с.26). Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в кар?єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засоб виконував роботи з керування великовантажними автомобілями по вивезенню гірничої маси кар?єру за різних дорожніх умов, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар?єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації (п.17 Акту, а.с.26-27). Пунктом 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2025 року встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 перевищував допустимий рівень та складав 66 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації» (а.с.18). Позивач працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 12 років 3 місяці. Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ЦГЗК» яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства в період праці позивача на підприємстві відповідача, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 400 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, період праці позивача на підприємстві відповідача, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону. Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. З матеріалів справи вбачається, що витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/25/2071/ВТ від 26 листопада 2025 рокупозивачу встановлено з 25 вересня 2025 року 60 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності в зв`язку з професійним захворюванням, - з наступним переоглядом. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями. Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані. Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що ПрАТ «ЦГЗК» було не єдиним місцем роботи позивача, оскільки відповідно до трудової книжки позивача та п.12 Акту П-4, його загальний трудовий стаж складає 29 років 07 місяців, із них у відповідача - 12 років 03 місяці, або 41,41% колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2025 року причиною отримання позивачем професійного захворювання є праця позивача саме на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці протягом 12 років 3 місяців. На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 250 000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2026 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року. Головуючий: Судді: