Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/14427/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6782/26 Справа № 212/14427/25 Суддя у 1-й інстанції - Феняк О.Р. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 212/14427/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 07 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Феняком О.Р. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року, УСТАНОВИВ: В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. Позовна заява мотивована тим, що позивач з 02 лютого 1998 року по 01 червня 2003 року працював на посаді чергового оперативного, ВАТ «Центральний гірничо збагачувальний комбінат», з 01 червня 2003 року по 07 травня 2004 року на посаді охоронника відділу охорони власності комбінату Управління економічної безпеки, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 07 травня 2004 року по 23 вересня 2004 року на посаді підсобного робітника, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 23 вересня 2004 року по 30 січня 2006 року на посаді водія автомобіля БелАЗ-7522 усіх видів вантажоперевезень колони технологічного автотранспорту гірничо-транспортного цеху № 1, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 02 верресня 2010 року по 03 жовтня 2022 року на посаді водія автотранспортних засобів (зайнятого транспортуванням гірничої маси у технологічному процесі у кар`єрі) колони технологічного автотранспорту гірничо-транспортного цеху № 1, ПрАТ «Центральний гірничо збагачувальний комбінат» правонаступником яких є Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». У зв`язку з шкідливими умовами праці позивач з вини відповідача отримав наступні хронічні професійні захворювання за діагнозами: Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-ангіодистонії з частими акроангіоспазмами у кистях, у поєднанні з трофічними порушеннями та синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузій міжхребцевих дисків С5-С6, С6-С7, L1-L2, L2-L3, L5-S1, лівобічної парамедіанної екструзії диска С6-С7, правобічної інтраекстрафорамінальної екструзії диска L3-L5, ретроспондилолістезу L5, із стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючим перебігом з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ першого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей. Код згідно з МКХ-10 Т75.2. Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Нерізко виражений пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. Код згідно з МКХ-10 J44. Позивач зазначав, що у зв`язку з отриманим профзахворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває біль у хребті, переважно в шийному і попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією болю в обидві ноги і руки, оніміння рук, судоми в м`язах ніг (литкових), порушення ходи, біль та обмеження рухів у колінних суглобах, суглобах кистей і променево-зап`ясткових, мерзлякуватість рук, побіління пальців кистей при охолодженні, зниження слуху і зору, запаморочення, хиткість при ході, періодичний головний біль, порушення ритму серця, сухий кашель протягом доби, який посилюється вранці, помірну задишку при швидкій ході, біль за грудиною. У зв`язку з отриманими захворюваннями позивач також вимушений постійно проходити лікування, і вказаними обставинами позивачу завдано моральну шкоду. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 400 000 грн моральної шкоди без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 07 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 3 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «ЦГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. На думку відповідача, позивач свідомо прийняв запропоновані умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я. Позивач був обізнаний про свій стан здоров`я, однак, не повідомляв про це роботодавця протягом тривалого часу, продовжуючи виконувати роботу в шкідливих умовах праці. За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійного захворювання, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні. Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Розмір відшкодування не відповідає усталеній судовій практиці судів першої та апеляційної інстанцій. Також вказує, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ЦПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ЦГЗК» - Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 02 лютого 1998 року по 01 червня 2003 року працював на посаді чергового оперативного, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 01 червня 2003 року по 07 травня 2004 року на посаді охоронника відділу охорони власності комбінату Управління економічної безпеки, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 07 травня 2004 року по 23 вересня 2004 року на посаді підсобного робітника, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 23 вересня 2004 року по 30 січня 2006 року на посаді водія автомобіля БелАЗ-7522 усіх видів вантажоперевезень колони технологічного автотранспорту гірничо-транспортного цеху №1, ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», з 02 вересня 2010 року по 03 жовтня 2022 року на посаді водія автотранспортних засобів (зайнятого транспортуванням гірничої маси у технологічному процесі у кар`єрі) колони технологічного автотранспорту гірничо-транспортного цеху №1, ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» правонаступником яких є Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», і 03 жовтня 2022 року був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2025 року встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання: Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-ангіодистонії з частими акроангіоспазмами у кистях, у поєднанні з трофічними порушеннями та синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузій міжхребцевих дисків С5-С6, С6-С7, L1-L2, L2-L3, L5-S1, лівобічної парамедіанної екструзії диска С6-С7, правобічної інтраекстрафорамінальної екструзії диска L3-L5, ретроспондилолістезу L5, із стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючим перебігом з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ першого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей. Код згідно з МКХ-10 Т75.2; Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Нерізко виражений пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. Код згідно з МКХ-10 J44. Позивач працював на підприємстві відповідача 27 років 2 місяців, з яких 12 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих факторів. У відповідності до п. 17 Акту форми П-4 - професійне захворювання виникло у позивача за таких обставин: Працюючи у кар`єрі гірничо-збагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, виконував роботи з керування великовантажними автомобілями з вивезення гірничої маси з кар`єру за різних дорожніх умов, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому, внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, важких режимів експлуатації автотранспортних засобів у кар`єрі, які мали місце, недостатнього зрошення гірничих забоїв та автодоріг, протягом тривалого часу підпадав під вплив підвищених рівнів вібрації загальної та аерозолів фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Відповідно до пункту 18 зазначеного Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є: Хімічні фактори: Концентрація кристалічного діоксиду кремнію за вмісту в пилу від 10% до 70% у повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2,3 раза відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 липня 2024 року № 1192, та становила 4,6 мг/м? при ГДК 2,0 мг/м2; Вібрація загальна транспортна: Еквівалентний корегований рівень віброприскорення перевищував допустимий рівень на 1 дБ та становив 66 дБ при гранично допустимому рівні 65 дБ згідно з ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Також, відповідно до пункту 20 вказаного Акту зазначено, що осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміну керівників структурного підрозділу. Відповідно до витягу № 125/25/207б/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачу встановлено III групу інвалідності безстроково. Встановлено 65% втрати працездатності (у тому числі 55% вібраційна хвороба, 10% хронічний (пиловий) бронхіт, акт П-4 від 25 вересня 2025 року) безстроково. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання, отримані останнім, зокрема, під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому ПрАТ «ЦГЗК» зобов`язане відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу витягом № 125/25/207б/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено з 22 жовтня 2025 року 65 % втрати професійної працездатності, встановлено наявність пошкодження його здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 25 вересня 2025 року, позивачу ОСОБА_1 встановлено наступні хронічні професійні захворювання: Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-ангіодистонії з частими акроангіоспазмами у кистях, у поєднанні з трофічними порушеннями та синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузій міжхребцевих дисків С5-С6, С6-С7, L1-L2, L2-L3, L5-S1, лівобічної парамедіанної екструзії диска С6-С7, правобічної інтраекстрафорамінальної екструзії диска L3-L5, ретроспондилолістезу L5, із стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючим перебігом з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ першого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей. Код згідно з МКХ-10 Т75.2; Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Нерізко виражений пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. Код згідно з МКХ-10 J44. Позивач працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 12 років 05 місяців. Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ЦГЗК» яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства в період праці позивача на підприємстві відповідача, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 300 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, період праці позивача на підприємстві відповідача, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону. Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу № 125/25/207б/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачу первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності в зв`язку з професійними захворюваннями. Позивач працював на підприємстві відповідача 27 років 2 місяців, з яких 12 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих факторів. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями. Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані. Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав. Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 400 000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 07 квітня 2026 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року. Головуючий: Судді: