Постанова 4824 № 375/1524/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 375/1524/24 Головуючий у суді І інстанції: Смик М.М. провадження №22-ц/824/6108/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Заліського Богдана Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (як орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини. Позов обґрунтовувала тим, що з 05 березня 2016 року позивачка перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року розірвано. У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Позивачка вказує, що її син після розірвання шлюбу проживає з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дитиною, не приймає участі у його вихованні, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що, на її думку, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Дитина свого біологічного батька не знає. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються нею одноособово без участі та підтримки відповідача. З урахуванням зазначеного позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 вересня 2024 року, і до досягнення ОСОБА_4 повноліття. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 вересня 2024 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову у частині позбавлення батьківських прав. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, адвокат Заліський Б.С., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що з розірванням шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично будь-які відносини припинені, спілкування відсутнє, син ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю, перебуває повністю на її утриманні. Позивачка самостійно піклується про свою дитину, виховує її, утримує матеріально та забезпечує всім необхідним, опікується навчанням дитини, вихованням, лікуванням, у разі захворювання. Таким чином, батько дитини - відповідач ОСОБА_2 повністю самоусунувся від участі у вихованні свого сина, участі у житті дитини не приймає, матеріально не допомагає, життям малолітньої дитини не інтересується. Представник позивачки звернув увагу на те, що вказана справа в суді першої інстанції слухалася більше року, при цьому на момент подання апеляційної скарги відповідач жодного разу не зателефонував до позивачки чи до їх спільного сина, його життям, навчанням, станом здоров`я не поцікавився, що свідчить про повне самоусунення батька від участі у вихованні дитини. Таким чином відповідач не спілкується з дитиною більше 5-ти років. Ніяких перешкод в спілкуванні з дитиною позивачка відповідачу жодного разу не чинила. Як наслідок, на даний час дитина взагалі не знає свого рідного батька. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Син знаходиться на повному її утриманні. Згідно висновку служби у справах дітей та сім`ї Дарницької РДА про доцільність позбавлення батьківських прав служба зробила висновок, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не намагається забезпечити достатній життєвий рівень дитині, не турбується про стан її здоров`я. Орган опіки та піклування Дарницького району м.Києва вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд першої інстанції, на думку апелянта, в порушення ч.б ст.19 СК України взагалі не обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, не навів доводів, у чому саме висновок суперечить інтересам дитини, суд лише обмежився кількома фразами про наявність такого висновку в матеріалах справи. Представник позивачки також зазначав, що в даному випадку своїм повним ігноруванням судового розгляду справи відповідач ще раз підтвердив свою байдужість до результатів розгляду справи та підтвердив свою не участь у вихованні дитини, що на переконання сторони позивачки, є підставою для позбавлення його батьківських прав. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішення суду також не попередив відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини з покладенням на органи опіки та піклування контролю за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, неповне та не всебічне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що стали підставою для часткового задоволення позову, призвело до ухвалення судом незаконного рішення та подання даної апеляційної скарги. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про спроможність відповідача сплачувати аліменти саме в розмірі 1/3 частки його заробітку. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині та їх часткове задоволення, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 вересня 2024 року, до досягнення ОСОБА_4 повноліття. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що беззаперечні докази нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав, відсутні. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено. Допитані в судовому засіданні свідки та їх показання також не підтверджують свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Однак такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що з 05 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року розірвано. У позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Ромашківської сільської ради Рокитнянського району Київської області. У довідці Рокитнянської селищної ради від 21 серпня 2024 року № 150 зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 та має такий склад сім`ї - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки Рокитнянської селищної ради від 21 серпня 2024 року №151 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні. З характеристики, виданої директором школи I ступеня № 333 Дарницького району м. Києва- ОСОБА_6 , судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вступив до першого класу школи у 2023 році, навчався на очній формі. Зовнішній вигляд школяра охайний, доглянутий; з однолітками товариський, спілкується з усіма учнями класу; йде на контакт з дорослими, сприймає зауваження вчителя, висловлює власну думку, але часто не сприймає своїх помилок; в ігровій діяльності порушень немає, але інколи не вміє підкорятися загальним правил гри. У ОСОБА_3 достатній обсяг знань і уявлень про навколишній світ. Навчальна діяльність на середньому рівні. Загальний темп діяльності повільний. Ситуації успіху викликають у дитини позитивні емоції. Переважаючий тип настрою спокійний, врівноважений. Мати цікавиться навчальними досягненнями дитини, приділяє належну увагу виховання ОСОБА_3 , завжди відвідує зустрічі з батьками, співпрацює з вчителем. З довідки Рокитнянської селищної ради старостинський округ № 9 від 10 березня 2025 року №11 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані на АДРЕСА_1 , про те за вказаною адресою не проживають. У довідки Рокитнянської селищної ради старостинський округ № 9 від 10 березня 2025 року № 12 міститься інформація, про те, що староста не може надати характеристику та обстежити умови проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки останній на території громади не зареєстрований та фактично не проживає. Відповідно до перевірки бази даних ІПНП в Київській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався. Компрометуючими матеріалами відносно ОСОБА_2 відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП не володіє, що підтверджується довідкою № 45869-2025. З копію договору оренди житлового приміщення від 29 вересня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_2 . 02 липня 2025 року Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У цьому висновку зазначено, що малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір`ю - ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 . При обстеженні житлово-побутових умов проживання дитини встановлено, що для дитини створені належні умови для проживання, відпочинку, навчання та розвитку. Зі слів ОСОБА_1 батько дитини не приймає участі у вихованні, навчанні та розвитку дитини. ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явився. Щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. За встановлених судом обставин вбачається, що винна поведінка відповідача ОСОБА_2 та не виконання батьківських обов`язків підтверджується одним письмовим доказом - характеристикою та показаннями двох свідків, що є близькими родичами позивача. Суд апеляційної інстанції вважає, що заради найкращих інтересів дитини слід зберегти між ними родинний зв`язок та надати батьку шанс проявити себе в цій якості, оскільки для дитини важливо отримати гармонійне виховання з боку рідних як батька, так і матері, підтримуючи з ними сталий зв`язок. Відповідно до ч. 1 ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо. Відповідно ч.ч. 5,6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18). Згідно висновку служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державна адміністрація № 101-6052 від 02.07.2025 року «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 » орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 (а.с. 180-181 том 1). Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний висновок є недостатньо мотивованим та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення. Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, та не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав. Оцінюючі особу відповідача та його поведінку, в контексті практики ЄСПЛ з вирішення аналогічних спорів, апеляційний суд вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на явну не благополучність ОСОБА_2 , чи наявність з боку батька загрози для дитини, її здоров`я чи психічного розвитку. Також з матеріалів справи не вбачається, що відповідач зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків. Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного матеріального утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав (постанова Верховного Суду від 16.01.2019 року, справа № 199/5032/16-ц). Суд звертає увагу на висновок ЄСПЛ у справі «Mandet v. France», в якій 11 років бездіяльності батька не розглядалась Європейським судом як обставина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки, суд зазначив, що існує потенційна вигода майбутніх дитячо-батьківських відносин, оскільки поновлення цього зв`язку надає дитині можливість отримати більше, ніж втратити. Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. У цій ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним. Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, віл 26 грудня 2024 року у справі № 137/1411/23. Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у позову в частині позбавлення батьківських прав є вірними, при цьому, зважаючи на те, що відповідач в певній мірі нехтував своїми батьківськими обов`язками щодо свого сина ОСОБА_3 , достатні підстави для застосування до нього крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього сина з врахуванням інтересів дитини, інтересів самого відповідача, вимог сімейного законодавства, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики Верховного Суду на даний час відсутні. При цьому колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність зміни ставлення до дитини. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в разі, якщо відповідач не змінить свого ставлення до дитини, позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду з аналогічним позовом. Апеляційний суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21). Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, коли є рішення судів, що набрало законної сили, за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час розгляду повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23, від 26 грудня 2024 року у справі № 137/1411/23, від 15 січня 2025 року у справі № 760/16255/23, від 05 лютого 2025 року у справі № 144/924/24, від 05 березня 2025 року у справі № 336/1230/23). Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, зокрема повністю самоусунувся від участі у вихованні свого сина, участі у житті дитини не приймає, матеріально не допомагає, життям малолітньої дитини не цікавиться, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його сином, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24). Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не приймає участь у його вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дітей та застосування такого крайнього заходу впливу. Доводи апеляційної скарги про те, що в порушення ч. 6 ст. 19 СК України взагалі не обгрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, не навів доводів, у чому саме висновок суперечить інтересам дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21). Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав відносно сина. З вищевказаних підстав доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина, так як він не приймає участі у вихованні дитини, не спілкується з сином, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, слід відхилити. Як зазначено в мотивувальній частині постанови за встановлених судом обставин справи на даний час вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позбавленні батьківських прав в позові є законним та обгрунтованим, в той же час підлягає зміні резолютивна частина рішення шляхом її доповнення про попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Щодо позовних вимог про стягнення аліментів. Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обов`язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою, як моральний так і правовий обов`язок батьків. Відповідно до ч. 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом даної статті обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч. 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. У справі, яка переглядається, суд встановив, що дитина знаходиться на утриманні матері (позивачки), а відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Враховуючи викладене, суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог щодо стягнення аліментів дійшов обґрунтованого висновку про часткове їх задоволення та покладення на відповідача обов`язку сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповдіного віку щомісячно, починаючи з 20 вересня 2024 року. Подана позивачкою ОСОБА_1 апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування визначеного судом першої інстанції аліментів. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак його резолютивну частину рішення слід доповнити попередженням ОСОБА_7 про належне виконання батьківських обов`язків. Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року слід змінити, шляхом додавання абзацу такого змісту: «Звернути увагу ОСОБА_2 на ставлення до своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін. Вирішуючи питання судових витрат відповідно статті 141 ЦПК України, з урахуванням того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 з викладених у ній підстав задоволенню не підлягає, понесені судові витрати слід залишити за нею. На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Заліського Богдана Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року змінити, доповниши резолютивну частину рішення суду наступним. Звернути увагу ОСОБА_2 на ставлення до своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «27» лютого 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов С.Г. Музичко