Постанова 4856 № 120/17371/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/17371/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 02 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2025 №2176 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення "сувора догана", а також занесення в Книгу стягнень та нарахувань і утримати з позивача суму у розмірі 43924 грн 30 коп та 50% щомісячної премії за серпень 2025 року. Водночас, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому 50% премії за серпень 2025 року у розмірі 15000 грн., яка була утримана внаслідок прийняття відповідачем спірного наказу від 30.08.2025 №2176. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2026 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 . Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала. Згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи положення ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що у клопотанні про поновлення строку для звернення до суду представник позивача вказала, що позивач оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2025 №2176. Щодо оскарження вказаного наказу, 20.10.2025 позивач звернувся до Генерального штабу Збройних Сил України із заявою щодо непогодження з актом службового розслідування та щодо переогляду службового розслідування, а також просив скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2025 №2176. Представник позивача звертає увагу, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, через що не мав можливості вчасно звернутися до суду щодо порушення його прав та протиправних дій стосовно нього. На думку представника позивача, причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 є поважними, а тому просить суд поновити такий строк. Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту заявленого позову та доданих документів суд з`ясував, що позивач є діючим військовослужбовцем та щодо якого командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ від 30.08.2025 №2176, який позивач вважає протиправним. Із цим позовом позивач звернувся до суду 11.12.2025 (згідно з відміткою на поштовому конверті), що вказує на пропуск місячного строку. Твердження представника позивача про те, що позивач є діючим військовослужбовцем, через що не мав можливості вчасно звернутися до суду із цим позовом, суд оцінює критично, адже такі обставини не змінюють момент, з якого позивач був обізнаний про прийнятий, на його думку, протиправний наказ від 30.08.2025 №2176. Разом з тим, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 20.10.2025 звертався до Генерального штабу Збройних Сил України із заявою щодо оскарження наказу від 30.08.2025 №2176, тому у суду немає жодних сумнівів про те, що позивач був обізнаний про прийняття відповідачем спірного наказу. Суд першої інстанції зауважив, що відповідно до статті 88 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк. Тож будучи військовослужбовцем, позивач не міг не усвідомлювати правових наслідків прийнятого командиром військової частини НОМЕР_1 наказу від 30.08.2025 №2176 та установлених строків для його оскарження. Навіть враховуючи, що позивач намагався вирішити спір в позасудовому порядку, звернувшись 20.10.2025 до Генерального штабу Збройних Сил України, не змінює того факту, що звернувшись до суду із цим позовом лише 11.12.2025, позивач пропустив встановлений місячний строк. У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду не наведено жодних доводів про те, які обставини/причини унеможливлювали позивача (його представника) своєчасно (у межах строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України) звернутися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2025 №2176. Суд першої інстанції зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отже, представником позивача у заяві про поновлення процесуального строку не наведено достатніх та переконливих аргументів, не надано відповідних доказів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення позивача до суду, які б завадили звернутися позивачу з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Згідно з ч.1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як передбачено ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України. Згідно з частинами першою-третьою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вкззані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно дефініції, наведеній у п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Таким чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.05.2021 по справі №380/2355/20. Разом з цим, позивач сам зазначає, що дізнався про оскаржуваний наказ від 30.08.2025 №2176, ще 30.08.2025. Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернувся лише 11.12.2025 (вбачається з конверту в якому надійшов адміністративний позов). Згідно з ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі. Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 по справі №160/18326/21. Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку, представник позивача покликається на те, що позивач є військовослужбовцем, а також намагався вирішити спір в позасудовому порядку. Щодо досудового врегулювання колегія суддів зазначає, що згідно з ч.4 ст.122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. В свою чергу, в даному випадку законодавець не передбачив досудового врегулювання спору. Крім того, ч.5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Тобто, законодавець обмежив строк звернення до суду в даній категорії спору місячним терміном. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вирішення позивачем в позасудовому порядку даного спору, не створює для позивача підстав для продовження строку на звернення до суду, а є лише вибором позивача в частині вирішення даного предмету спору. Щодо того, що позивач є військовослужбовцем, колегія суддів зазначає, що статтею 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк. Отже, строк оскарження до суду наказів про дисциплінарне стягнення, преміювання та про виплату додаткових винагород становить один місяць. Тобто, довід позивача, що він є військовослужбовцем, лише підтверджує той факт, що він в межах ст.88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України мав право на оскарження в межах місячного строку і був обізнаний з цим. Доказів, що позивач у вказаний період брав участь в бойових діях суду надано не було. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33). Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом та повернення адміністративного позову особі, яка його подала. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.