Окрема думка Велика Палата ВС № 580/407/14-ц

ОКРЕМА ДУМКА суддів М. В. Мазура, О. О. Банаська, Н. В. Шевцової до постанови Великої Палати від 11 лютого2026 року у справі № 580/407/14-ц Короткий виклад обставин справи та змісту судових рішень

1. Розпорядженням голови Лебединської РДА від 23 вересня 2009 року ОСОБА_1 (далі - Заявниця) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею до 2 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Великовисторопської сільської ради Лебединського району Сумської області, а вже розпорядженням від 31 серпня 2010 року був затверджений проект землеустрою щодо наведених вище земельних ділянок вказані земельні ділянки передані у власність Заявниці, яка23грудня 2010 року отримала державні акти на їх право власності.

2. У подальшому прокурор Лебединського району Сумської області, діючи в інтересах держави, звернувся до суду з позовом, в якому порушував питання визнати незаконною передачу у власність ОСОБА_1 земельних ділянок, оскільки вони розташовані на землях, що знаходяться у користуванні дочірнього підприємства «Лебединський агролісгосп» (далі - ДП), яке своєї згоди на передачу цих земель у власність іншим особам не давало.

3. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 19 листопада2014 року позов прокурора Лебединського району було задоволено. Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 19 березня2015 року рішення суду першої інстанції було частково змінено, виключено з його мотивувальної частини висновки суду щодо виникнення у ДП права постійного користування спірними земельними ділянками, в частині вирішення спору про повернення земельних ділянок у користування ДП рішення суду скасував і в задоволенні цих вимог відмовив.Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 рокурішення суду першої інстанції в частині, що не змінена судом апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду залишено без змін.

4. Рішенням Європейського суду з прав людини від 09 травня 2025 року у справі «Бондар проти України» (заява № 29184/15 та 44078/16) (далі - Рішення ЄСПЛ) констатовано порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

5. У Рішенні ЄСПЛ зазначено: "15. …Суд повинен оцінити, чи було втручання законним та здійсненим в інтересах суспільства, а також чи переслідувало воно законну мету за допомогою засобів, розумно пропорційних меті, яку прагнули досягти.

16. Суд вважає, що суть цієї справи підпадає під пункт щодо пропорційності зазначеного аналізу, зокрема, чи мали заявники можливість отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення їхнього майна. В згаданому рішенні у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine), яка стосувалася позбавлення майна за подібних обставин, Суд встановив, що Уряд не навів жодних переконливих аргументів на підтвердження існування чіткого національного законодавства, яке б гарантувало грошову або будь-яку іншу форму відшкодування будь-якої шкоди (там само, пункт 49). У цьому зв`язку Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин (там само, пункт 48 з подальшими посиланнями).

17. У цій справі заявники не отримали жодного відшкодування за земельні ділянки, яких вони були позбавлені, а жодної спроби запропонувати їм таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

20. Беручи до уваги свій висновок про встановлення порушення майнових прав заявників та підхід, застосований у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine), пункти 60 - 62), Суд вважає, що заявників буде поставлено, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони б перебували, якби порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не було, якщо держава-відповідач забезпечить повернення їхнього права власності на спірне майно та поверне це майно їм (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо). В якості альтернативи держава-відповідач повинна надати заявникам відшкодування у грошовій формі (розраховане відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду) або надати їм рівнозначне майно".

6. ОСОБА_2 , як правонаступник Заявниці звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами. Велика Палата задовольнила цю заяву, скасувала судові рішення попередніх інстанцій і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотиви окремої думки

7. За положеннями статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 3477-IV, держава зобов`язана виконати остаточне рішення Європейського суду з прав людини. Разом із тим Конвенція не встановлює автоматизму у виборі способу виконання такого рішення, залишаючи державі певну свободу розсуду щодо засобів усунення встановленого порушення.

8. Слід зазначити, що ЄСПЛ у цій справі констатував порушення не у зв`язку з незаконністю втручання у право власності заявника, а непропорційність такого втручання, адже позбавлення заявника права власності відбулося без будь-якої компенсації.

9. У своєму рішенні ЄСПЛ сформулював прямо альтернативні способи restitutio in integrum, а саме: - повернення заявникам права власності на спірні земельні ділянки; - надання рівнозначного майна; - надання грошової компенсації.

10. Жоден із цих способів ЄСПЛ не вказав як пріоритетний, а отже, держава-відповідач у широкому розумінні (зокрема, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування) має право самостійно обрати належний механізм відновлення порушеного права.

11. Як свідчать матеріали справи, прокурор у судовому засіданні повідомив, що компетентними органами вживаються організаційні заходи на виконання рішення ЄСПЛ, зокрема створено відповідну комісію з метою визначення можливості компенсації або виділення заявнику іншої земельної ділянки.

12. Отже, на час постановлення Великою Палатою зазначеної постанови по-перше - було відомо, що держава фактично розпочала процес виконання рішення ЄСПЛ, а по-друге - були відсутні докази того, що механізми компенсації або надання рівнозначних ділянок є неможливими чи завідомо неефективними.

13. За таких обставин висновок про необхідність скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції є дещо передчасним.

14. Натомість Велика Палата у цій справі мала обрати більш зважений підхід, відклавши розгляд заяви ОСОБА_2 на певний розумний строк (наприклад, шість місяців), щоб надати відповідним органам державної влади та/або органам місцевого самоврядування можливість виконання рішення ЄСПЛ в позасудовому порядку - шляхом виплати грошової компенсації або надання рівнозначної земельної ділянки, і лише у разі, якщо це не буде зроблено протягом установленого строку - скасувати судові рішення та відмовити прокурору в позові (не направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції). Судді М. В. Мазур О. О. Банасько Н. В. Шевцова