Постанова 4801 № 127/5676/25

Справа № 127/5676/25 Провадження № 22-ц/801/958/2026 Категорія: 20 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 рокуСправа № 127/5676/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року, ухвалене суддею Романюк Л.Ф. в м. Вінниці, повне рішення складено 13 лютого 2026 року, в цивільній справі за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області про витребування земельної ділянки, встановив: У лютому 2025 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області Семенюк В.А. звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив витребувати у відповідачки ОСОБА_1 на користь Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що Вінницькою окружною прокуратурою під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023020010000711 від 18 травня 2023 року та при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт незаконного вибуття у приватну власність земельної ділянки комунальної власності, розташованої на території Вінницької міської територіальної громади. Так, на підставі повідомлення Вінницької міської ради від 21 квітня 2023 року щодо виявленого випадку порушення інтересів територіальної громади у зв`язку з незаконним оформленням прав приватної власності на земельну ділянку площею 2,000 га (архівний кадастровий номер 0520682803:02:001:0122), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та за рахунок якої незаконно сформовано та передано в користування 14 нових земельних ділянок, розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023020010000711 від 18 січня 2023 року. Встановлено, що у користуванні ТОВ «КАіСА-ФІН-Груп» на підставі договору оренди від 26 червня 2007 року перебувала земельна ділянка площею 2,000 га, кадастровий номер 0520682803:02:001:0122, строк дії - 3 роки, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для комерційного використання розміщення ресторанно-розважального комплексу, яка знаходилась на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району в межах населеного пункту с. Лука-Мелешківська, по вул.Тиврівське шосе, 2, та відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру 28 серпня 2007 року з присвоєнням кадастрового номеру 0520682803:02:001:0122. Рішенням 15 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 23 березня 2012 року припинено дію договору оренди вищевказаної земельної ділянки. Рішенням 27 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 20 вересня 2013 року «Про погодження проекту землеустрою щодо зміни меж м.Вінниці» погоджено поданий Вінницькою міською радою проект, контроль за виконанням даного рішення покладено на виконавчий комітет сільської ради. Рішенням 34 сесії 6 скликання Вінницької обласної ради № 847 від 20 березня 2015 року погоджено проект землеустрою щодо зміни меж міста Вінниці, виконаний МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури», відповідно до якого загальна площа міста буде становити 11316,9740 га, із включенням в межі міста земель Вінницького району Вінницької області загальною площею 4448,9740 га, в тому числі за рахунок, зокрема Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району загальною площею 495,1907 га. Також зазначеним рішенням погоджені зовнішні межі та загальну площу 11316,9740 гектарів міста Вінниці та вирішено звернутися з поданням до Верховної Ради України про зміну зовнішніх меж міста Вінниці і затвердження території міста Вінниці загальною площею 11316,9740 гектара та внесення змін до розмірів території Вінницького району Вінницької області, зменшивши територію Вінницького району на 4448,9740 гектара. ТОВ «Юридично-земельним союзом «Альянс» у квітні 2015 року розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам у кількості 12-ти осіб для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради, в межах населеного пункту, Вінницького району Вінницької області. Даний проєкт землеустрою містить копію рішення 45 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 березня 2015 року «Про надання дозволу громадянам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради, в межах населеного пункту», зокрема щодо відповідача ОСОБА_1 .. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13 травня 2015 року №401-V-III «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» змінено межі міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області, а саме збільшено територію міста та затверджено територію міста Вінниця загальною площею 11316,97 гектара, територію Вінницького району загальною площею 91035,54 гектара. Встановлено межі міста Вінниця та відповідні межі Вінницького району Вінницької області згідно з додатком. Таким чином, територія земельної ділянки з кадастровим номером 0520682803:02:001:0122 увійшла в межі м. Вінниці. Згідно архівних відомостей Публічної кадастрової карти України 19 травня 2015 року комунальну ділянку площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_2 , перенесено в архів та за її рахунок було сформовано 14 нових ділянок з різним цільовим призначенням, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351. У подальшому 21 травня 2015 року за заявою ОСОБА_1 відомості щодо права власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351 внесені на підставі рішення виконавчого комітету Лука-Мелешківської сільської ради Вінницької області б/н від 19 травня 2015 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-05029114612015 від 19 травня 2015 року. Разом з тим встановлено, що рішення 48 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницької області від 19 травня 2015 року «Про передачу у власність земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Луко-Мелешківської сільської ради в межах населеного пункту», всупереч положенням ст.ст. 116, 117, 118 ЗК України не приймалось. Окрім того, також відсутнє рішення 45 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 березня 2015 року «Про надання дозволу громадянам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Луко-Мелешківської сільської ради, в межах населеного пункту», зокрема щодо відповідача ОСОБА_1 .. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351, яка нібито за рішенням Лука-Мелешківської сільської ради б/н від 19 травня 2015 року передана у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , вибула із власності територіальної громади незаконно, з порушенням ст.ст. 116, 117 ЗК України, без дотримання процедури, яка встановлена ст. 118 ЗК України (без відповідного рішення органу місцевого самоврядування і за відсутності волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки). Крім того, на дату нібито відведення спірної земельної ділянки 19 травня 2015 року Лука-Мелешківській сільській раді та її виконавчим органам було достеменно відомо про те, що спірна земельна ділянка 0520682800:02:001:0351 та архівна земельна ділянка 0520682803:02:001:0122 входять до складу території, яка вибуває зі складу земель Лука Мелешківської територіальної громади, а отже Лука-Мелешківська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження такими земельними ділянками. Факт формування земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351 та перенесення в архів земельної ділянки з кадастровим номером 0520682803:02:001:0122 без достатніх правових підстав не позбавляє Вінницьку міську територіальну громаду прав щодо витребування існуючої наразі земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351. З огляду на зазначене, з урахування особливостей фактичних обставин даної справи, задоволення віндикаційного позову шляхом витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351 призведе до відновлення порушених прав територіальної громади в особі Вінницької міської ради, оскільки остання, як власник нерухомого майна, зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії (володіти, користуватися та розпоряджатися). Підставою для подачі даного позову та представництва інтересів Вінницької міської ради є невжиття останньою достатніх заходів спрямованих на повернення незаконно вибулої земельної ділянки та є виключними випадками, що встановлено вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року у задоволенні позову відмолено. Не погодившись із вказаним рішенням, заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги. У скарзі зазначає, що висновок суду з приводу добросовісності ОСОБА_1 , як набувача земельної ділянки, є помилковим. Суд не надав оцінку наявним у справі доказам, які вказують на те, що дії ОСОБА_1 при набутті земельної ділянки у власність не були добросовісними. Висновок суду про відсутність доказів про обізнаність відповідачки про можливі порушення земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у власність є помилковим. Посилання суду на практику Верховного Суду у справах №910/8413/21, №580/408/14 та №488/2807/17 є безпідставним, оскільки ці справи не є подібними. Висновки суду про відсутність доказів входження спірної земельної ділянки в межі м. Вінниці є помилковими, адже цей факт підтверджується доданими до позовної заяви доказами. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що у користуванні ТОВ «КАіСА-ФІН-Груп» на підставі договору оренди від 26 червня 2007 року перебувала земельна ділянка площею 2,000 га, кадастровий номер 0520682803:02:001:0122, строк дії договору 3 роки, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для комерційного використання розміщення ресторанно-розважального комплексу. Ділянка знаходилась на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області в межах населеного пункту Лука-Мелешківська, по вул. Тиврівське шосе, 2, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру 28 серпня 2007 року з присвоєнням кадастрового номера 0520682803:02:001:0122. Рішенням 15 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 23 березня 2012 року припинено дію даного договору оренди ( т.1 а.с.92). Рішенням 27 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 20 вересня 2013 року «Про погодження проекту землеустрою щодо зміни меж м.Вінниці» було розглянуто клопотання Вінницької міської ради щодо погодження проекту землеустрою щодо зміни меж м. Вінниці. Рішенням 52 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 вересня 2014 року №1844 «Про погодження проекту землеустрою щодо зміни меж міста Вінниця, розглянувши проект землеустрою щодо зміни меж міста Вінниця, розроблений МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури», погоджено зазначений проект, вирішено внести Вінницькій обласній раді погоджений проект землеустрою щодо зміни меж міста Вінниця та звернутися до Верховної Ради України з відповідним клопотанням ( т.1 а.с.18-19). Рішенням 34 сесії 6 скликання Вінницької обласної ради № 847 від 20 березня 2015 року «Про погодження проекту землеустрою щодо зміни меж міста Вінниці» погоджено проект землеустрою щодо зміни меж міста Вінниці, виконаний МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури», відповідно до якого загальна площа міста становить 11316,9740 га, із включенням в межі міста земель Вінницького району Вінницької області загальною площею 4448,9740 га, в тому числі за рахунок, зокрема Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району загальною площею 495,1907 га. Також зазначеним рішенням погоджені зовнішні межі та загальна площа 11316,9740 гектара міста Вінниці та вирішено звернутися з поданням до Верховної Ради України про зміну зовнішніх меж міста Вінниці і затвердження території міста Вінниці загальною площею 11316,9740 гектара та внесення змін до розмірів території Вінницького району Вінницької області, зменшивши територію Вінницького району на 4448,9740 гектара. Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2015 року №401-V-III «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області»: змінені межі міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4448,97 гектара земель, у тому числі за рахунок 495,19 гектара земель Лука-Мелешківської сільської ради, встановлені межі міста Вінниця та відповідні межі Вінницького району Вінницької області згідно з додатком ( т.1 а.с.20). Відповідно до рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області 45 сесії 6 скликання від 25 березня 2015 року надано дозвіл громадянам (згідно списку) на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею по 0,10 га кожному для ведення особистого селянського господарства із земель запасу, які розташовані на території Лука-Мелешківської сільської ради в АДРЕСА_3 . Громадянам замовити відповідній землевпорядній проектній організації розробку документації, вказаної в п.1 (т.2 а.с.18-19). ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» у квітні 2015 року було розроблено відповідно до даного рішення проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян у кількості 12 осіб для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради, в межах населеного пункту, Вінницького району Вінницької області (т.1 а.с.25-70). 19 травня 2015 року відкрито поземельну книгу на земельну ділянку і присвоєно кадастровий номер 0520682800:02:001:0351 (т.1 а.с.80-88). 22 травня 2015 року ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0520682800:02:001:0351, площею 0,1 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т.2 а.с.20). Дане право власності ОСОБА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.3 а.с.13). 18 травня 2023 року за заявою Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 17 травня 2023 року порушено кримінальне провадження 12023020010000711 за фактом неправомірного володіння земельними ділянками комунальної власності, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21). Відповідно до довідки Архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації від 10 квітня 2024 року №01-24/41, відповідно до архівної копії протоколу та списку рішень 48 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 19 травня 2015 року, у рішенні «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради в межах населеного пункту», не виявлено прізвища « ОСОБА_1 » ( т.1 а.с.96). Відповідно до довідки Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 29 січня 2025 року №11-14/38, на запит прокуратури, матеріали 45 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 25 березня 2015 року, в тому числі протоколу на рішення сесії «Про надання дозволу громадянам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради в межах населеного пункту» в виконавчому комітеті Лука-Мелешківської сільської ради не виявлено (т.1 а.с.114). Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області, вважаючи, що ОСОБА_1 без законних на те підстав набула у власність земельну ділянку, звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки. Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Відповідно до положень статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що: «Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна, а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону». За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що відповідачка володіє спірною земельною ділянкою відкрито, безперервно та добросовісно з 2015 року, тобто близько 10 років. Доказів її недобросовісності судом не встановлено, а позивачем не доведено. При цьому, позовні вимоги спрямовані на витребування земельної ділянки без одночасного вирішення питання справедливої компенсації її вартості. За таких обставин задоволення позову та вилучення земельної ділянки у добросовісного набувача означало б покладення на відповідачку надмірного індивідуального тягаря та порушення принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Суд зазначив, що навіть у разі встановлення порушень у діяльності органів публічної влади під час прийняття рішень щодо передачі спірної земельної ділянки, такі порушення не можуть бути самі по собі достатньою підставою для позбавлення добросовісного власника його права без дотримання стандартів статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Враховуючи встановлену судом добросовісність набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку, тривалий строк відкритого та безперервного володіння нею (близько 10 років), відсутність доказів її обізнаності про можливі порушення при передачі земельної ділянки, а також необхідність дотримання принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном, суд першої інстанції вважав, що задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки призвело б до покладення на відповідачку надмірного індивідуального тягаря та порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено обставину входження спірної земельної ділянки до меж міста Вінниці у встановленому законом порядку. Надані матеріали не містять достовірного підтвердження просторового розташування конкретної земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351 у межах територіальної громади міста Вінниці станом на момент прийняття оспорюваних рішень та набуття відповідачкою права власності. Відтак, позивачем не доведено належність спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади міста Вінниці та, відповідно, не підтверджено порушення інтересів держави в особі Вінницької міської ради, що є необхідною передумовою для задоволення вимог про витребування майна. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційний суд погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Встановлено, що заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду із позовом у порядку статті 387 ЦК України з вимогою до ОСОБА_1 , як недобросовісного набувача. Отже, прокурор повинен довести саме недобросовісну поведінку ОСОБА_1 , як набувача земельної ділянки. У контексті положень ЦК України та практики Верховного Суду, недобросовісним набувачем є особа, яка отримала майно, знаючи або маючи підстави знати, що той, хто передає майно, не мав права ним розпоряджатися або що майно вибуло незаконно. Під недобросовісністю слід розуміти нечесну або необережну поведінку особи, коли вона усвідомлювала незаконність набуття майна, ігнорувала очевидні ризики та діяла з метою обійти закон. В обґрунтування вимог позову заступником керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області надано копії наступних документів: 1) Рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 19 травня 2015 року 48 сесії 6 скликання «Про передачу у власність земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради, в межах населеного пункту» (а.с.16 т.1). 2) Рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 березня 2015 року 45 сесії 6 скликання «Про надання дозволу громадянам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради, в межах населеного пункту» (а.с.28 т.1). Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка №413946182 від 18 лютого 2025 року), підставою для державної реєстрації 21 травня 2015 року спірної земельної ділянки стало: - рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів, серія та номер: б/н, виданий 19 травня 2015 року, видавник: Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області; - Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-05029114612015, виданий 19 травня 2015 року, видавник: Управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області; - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 21496642, виданий 22 травня 2015 року, видавник: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Кривоус О.А. (а.с.115-117 т.1). Недобросовісність ОСОБА_1 прокурор обґрунтовував наступними обставинами: - рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 19 травня 2015 року 48 сесії 6 скликання щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не приймалося, адже як вбачається з листа архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області від 10 квітня 2024 року №01-24/41, у рішенні зазначеної вище сесії прізвище ОСОБА_1 не виявлено; - питання про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки відсутнє в порядку денному сільської ради; - рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 березня 2015 року 45 сесії 6 скликання щодо надання дозволу громадянам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність відсутнє. Разом з тим, вказуючи про це, прокурор додає до позову копії згадуваних рішень сільської ради за підписами сільського голови. Також у продовження мотивів вимог позову прокурор стверджує про відсутність повноважень Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, як власника земельної ділянки станом на 19 травня 2015 року. Підсумовуючи, прокурор стверджує лише про незаконні дії третьої особи Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, тобто обґрунтовує, що майно вибуло поза волею власника. Однак, як вказує Верховний Суд, за змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Питання, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем необхідно досліджувати при розгляді справи. Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 відповідно до обставин справи, які доводяться доказами, безпідставно зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0351. Разом з тим, прокурор не зазначає в позові, чи є ОСОБА_1 добросовісним чи недобросовісним набувачем такої ділянки. При апеляційному перегляді справи прокурор стверджував про недобросовісність відповідача. На переконання апеляційного суду, прокурор не довів недобросовісність ОСОБА_1 , як набувача земельної ділянки. Прокурор не заперечував наявність рішень органу місцевого самоврядування, як письмових документів, які стали підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 .. Встановлено, що у провадженні Вінницького РУП ГУ Національної поліції у Вінницькій області перебувають матеріали кримінального провадження, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120230200100000711, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України щодо незаконного отримання земельних ділянок по АДРЕСА_1 . У силу ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Незаконність (фальшивість) згаданих рішень за обставин даної справи можна довести лише вироком суду (чи ухвалою) у кримінальному провадженні. В рамках кримінального провадження також може досліджуватись (розслідуватись) дії ОСОБА_1 на предмет добросовісності чи участі (співучасті) в незаконних діях щодо земельної ділянки. Крім цього, ОСОБА_1 відкрито володіла земельною ділянкою з 2015 року і, як стверджує представник відповідача, використовує її за цільовим призначенням. Доводи позовної заяви про недобросовісність позивача зводяться до припущення, адже доказів того, що ОСОБА_1 знала про незаконність дій (про яку стверджує прокурор) третьої особи, не надано. Той факт, що ОСОБА_1 зверталась до Вінницької міської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки не підтверджує її недобросовісність, а навпаки підтверджує факт відкритого володіння і користування земельною ділянкою. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на володіння майном. Щодо статусу земельної ділянки як «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ послідовно розширює це поняття, охоплюючи, зокрема: право власності на земельну ділянку; право користування землею (оренда, суперфіцій, емфітевзис); інші речові права на землю; майнові інтереси, пов`язані із землею; «легітимні очікування» отримати або зберегти право на землю. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), §166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07). Наведених міркувань достатньо для визнання судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. Припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку без будь-якої компенсації фактично призведе до того, що вона понесе відповідальність за помилку органу місцевого самоврядування. В демократичному суспільстві і правовій державі громадяни, які діють відповідно до закону, не повинні страждати від помилок та порушень, які були вчинені державним органом (органом місцевого самоврядування) і тим більше відповідати за ці порушення. Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 11 січня 2024 року (справа «Шамакова проти України») Європейський суд також наголосив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення). У рішенні від 24 жовтня 2024 року (справа «Дроздик та Мікула проти України») Європейський суд теж зазначив, що у контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам. Апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду, викладену у пункті 37 рішення «Графов проти України» від 18 грудня 2018 року: «Суд нагадує, що необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади. Ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплату належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування колишньому добросовісному власникові». У даній справі ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку на підставі рішень органу місцевого самоврядування більше десяти років тому. При розгляді цієї справи недобросовісність у діях відповідача не встановлена. У даному випадку, у разі задоволення позову, не буде дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка явно страждає. Справедлива рівновага, на думку апеляційного суду, в даному випадку була б в тому випадку, коли земельна ділянка витребовувалася у ОСОБА_1 одразу після того, як остання отримала її у власність, а не зі спливом значного проміжку часу. Суд першої інстанції правильно зазначив, що вимоги позову, спрямовані на витребування земельної ділянки у відповідача без компенсації їй вартості такого майна, і це призведе до надмірного тягаря, що матиме наслідком порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження. Згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 375 ЦПК України без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук Т.М. Шемета