Постанова Київський апеляційний суд № 381/2680/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/1737/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 381/2680/25 12 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. - Рейнарт І.М. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Мельник Вероніки Сергіївни на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Осаулової Н.А., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося досуду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 28 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1371-9155, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 20 000 грн, на базовий період 14 днів, строк кредитування 300 днів, зі сплатою 1,20% в день за зниженою процентною ставкою або 1,50% в день за стандартною процентною ставкою. Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С8814, для підписання кредитного договору №1371-9155 від 28 березня 2024 року. Позивач зазначав, що кредитодавець ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі відповідно до умов укладеного кредитного договору та видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 року. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі, в разі отримання ним грошових коштів. Відповідно доумов кредитного договорувідповідач зобов`язувалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Однак, упорушення умов кредитного договору, а також статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України,відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, унаслідок чого станом на 04 квітня 2025 року утворилась заборгованістьу загальному розмірі 112 160 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 20 000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 89 160 грн, прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 3 000 грн. Разом з тим, кредитодавцем ТОВ «Укр Кредит Фінанс»було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме - часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 12 160 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 100 000 грн. З урахуванням викладених обставин, позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс»просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1371- 9155 від 28 березня 2024 року в розмірі 100 000,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 000,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 80 000,00 грн, а також судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1371-9155 продукту «На все» від 28.03.2024 у загальному розмірі 80 000 грн., що включає у себе тіло кредиту у сумі 20 000 грн та відсотки за користування кредитом у розмірі 60 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір в розмірі 1816,80 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» Мельник Вероніка Сергіївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1371-9155 від 28 березня 2024 року в розмірі 80 000 грн та 1 816,80 грн витрат по сплаті судового збору, скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»загальної суми заборгованості за кредитним договором №1371-9155 від 28 березня 2024 року в розмірі 100 000 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 000 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 80 000 рн. Судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги, у встановленому законодавством порядку покласти на відповідача, та стягнути їх з нього в повному обсязі на користь позивача. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог. Судом першої інстанції не враховано, що позивачем дотримано вимоги, зокрема ст.ст. 1048, 1056-1 ЦК України, щодо встановлення розміру процентів за користування кредитом, про що було повідомлено(проінформовано, доведена до відома) відповідача. Отже, позивач має законне право на нарахування процентів (згідно п. 4.6. та 10.2. кредитного договору) протягом строку дії договору, що визначені в п. 4.9. кредитного договору. Щодо здійсненого судом першої інстанції перерахунку процентної ставки за період з 28.03.2024 року по 21.01.2025 року із застосуванням денної процентної ставки у розмірі 1% на день відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» сторона позивача зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування», а саме частинами 4, 5 та 6 якими введено денну процентну ставку. Вищезазначений Закон України прийнятий 22.11.2023 року та набрав чинності 24.12.2023року. Сторона позивача вважає, що судом першої інстанції не враховано, що поняття "денна процентна ставка" та "процентна ставка, встановлена договором, яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту", мають різну правову природу та зміст, і не повинні ототожнюватися. Відповідно до ч. 3 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка є репрезентативним показником для обрахунку витрат споживача і базується на припущенні, що договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки належним чином на умовах та у строки, визначені в договорі, процентна ставка, яка встановлена договором та нараховується на залишок не поверненої суми це ж конкретна умова договору, яка регулює порядок фактичного нарахування процентів на суму кредиту за кожен день користування кредитними коштами Таким чином, денна процентна ставка є розрахунковим показником, який враховує сукупність витрат споживача за весь строк користування кредитом, і не є окремим нарахуванням, яке здійснюється щоденно. З метою забезпечення дотримання фінансовими установами вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-IX Національним банком України надано додаткові роз`яснення від 19.02.2024 року щодо виконання окремих вимог Закону № 3498-IX, а саме, щодо максимального розміру денної процентної ставки. Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17 «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Таким чином, станом на 28березня 2024 року (день укладення кредитного договору №1371­9155) законодавчо встановлено максимальний розмір денної процентної ставка 2,50%. Отже, на переконання сторони позивача, денна процентна ставка у розмірі 2,50 %, передбачена пунктами 4.12 та 4.15 договору, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент укладення договору. Позивач законно нарахував проценти за користування кредитом (згідно п. 4.6. та 10.2. кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.9. кредитного договору. Таким чином, суд першої інстанції помилково застосував до щоденно нарахованої заборгованості розмір денної процентної ставки у розмірі 1% за весь період строку кредитування та, як наслідок, позбавив позивача законного права на отримання процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного договору. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. В судове засідання апеляційного суду представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та відповідач ОСОБА_1 не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у відсутності сторін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28.03.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1371-9155 продукту «На все» (далі кредитний договір), який було підписано одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля) С8814, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом відкриття кредитної лінії у розмірі 20 000 грн, на базовий період 14 календарних днів, строк кредитування 300 календарних днів, тобто, до 21.01.2025 року (п.п. 4.1., 4.4., 4.9. кредитного договору). Пунктом 4.6. кредитного договору встановлено розмір процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 1,50 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом (за виключенням строку користування позичальником кредитом за зниженою ставкою). Пунктом 10.2. кредитного договору передбачено розмір процентів у сумі 1,20 % за кожен день користування кредитом. Згідно пункту 2.3. кредитного договору, для мінімізації витрат позичальнику рекомендовано здійснити повне погашення кредиту протягом перших 140 днів з дати отримання кредиту ануїтетними платежами. Позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю отриманий кредит в останні дні останніх 8 базових періодів строку кредитування згідно графіку платежів за договором за зниженою процентною ставкою (п. 5.1.). Фактичне перерахування коштів за кредитом підтверджується відповідними витягом з реєстру та довідкою. Як вбачається із розрахунку заборгованості, кредитодавцем за період з 28.03.2024 року по 10.04.2024 року нараховано відсотки за зниженою процентною ставкою 1,20% в день, а з 11.04.2024 року по 21.01.2025 року за стандартною процентною ставкою 1,50% в день, що не суперечить умовам п. 4.6. та 10.2. кредитного договору. На погашення вказаної заборгованості позичальник не вніс жодних коштів. Задовольняючи частково позовні вимогиТовариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції вказав на те, що кредитний договір був укладений 28.03.2024 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», відповідно, денна процентна ставка, у відповідності до чинного законодавства, не може перевищувати 1 %. Беручи до уваги суму кредиту 20 000 грн та те, що денна відсоткова ставка не може перевищувати 1% в день, розмір відсотків складає 200 грн. в день та за 300 календарних днів 60 000 грн. Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості у розмірі 80 000 грн, що включає у себе заборгованість по тілу 20 000 грн та заборгованості по відсоткам 60 000 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року відповідає. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Крім того, згідно з ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. Таким чином, підписавши 28.03.2024 року з ТОВ «Укр кредит фінанс» договір про відкриття кредитної лінії № 1371-9155 продукту «На все» про надання коштів на умовах споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором С8814, ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом. Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (С8814). Відповідач був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу. З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем, кредитний договір не міг бути укладений сторонами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, 28.03.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1371-9155 продукту «На все» відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором від 28.03.2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало своєчасно і належним чином, надававши кредитні кошти в повному обсязі. 28.03.2024 року на ім`я ОСОБА_1 , через систему платежів LIQPAY по платежу № 2442795803, номер договору 1371-9155, номер картки НОМЕР_1 на суму 20 000 грн. Вказана обставина також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБан» від 14.04.2025 року. У свою чергу, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, обов`язкові щомісячні платежі в рахунок погашення нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування наявної у нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн та належного виконання зобов`язання по сплаті вказаної заборгованості за кредитом. Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за тілом кредиту по договору від 28.03.2024 року про відкриття кредитної лінії № 1371-9155 продукту «На все» в розмірі 20 000 грн. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами укладеного між сторонами 28.03.2024 року кредитного договору, зокрема пунктів 4.6, 10.2 договору, визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 1,50 % від непогашеної суми кредиту та у розмірі 1,20 % за кожен день користування кредитом. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%». Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що кредитний договір № 1369-5008 укладено 23.03.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Разом з цим, п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, на підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 ст. 8 не може перевищувати 1%. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки. При цьому, згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється, в тому числі, і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту. Таким чином, апеляційний суд вважає помилковими посилання позивача на ст. 1056-1 ЦК України та доводи апелянта щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 1,50 % протягом усього періоду нарахування заборгованості. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в частині стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 60 000 грн, оскільки стягнення відсотків в більшій сумі буде здійснено з порушеннями п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Доводи апеляційної скарги про те, що з метою забезпечення дотримання фінансовими установами вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» Національним банком України надано додаткові роз`яснення від 19.02.2024 року щодо виконання окремих вимог вказаного закону, а саме, щодо максимального розміру денної процентної ставки, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення. Доводи апеляційної скарги про те, що договір було укладено саме в перехідний період (з 24.12.2023 по 22.04.2024 включно), тому встановлена в договорі денна процентна ставка відповідала чинним вимогам законодавства та не перевищувала передбаченого граничного значення, колегія суддів відхиляє, оскільки вони грунутються виключно на тлумаченні позивачем п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та без врахування положень п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Саме п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» імперативно визначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється, в тому числі, і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Зазначене указує на те, шо строк, встановлений в п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлювався для договорів укладених до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», якщо строк дії таких договорів продовжувався після набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Таким чином, умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1 % є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ « Укр Кредит Фінанс» про стягнення заборгованості за простроченими відсотками, виходячи із максимального розміру денної процентної ставки, що становить 1 %. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи, викладені представником позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Мельник Веронікою Сергіївною в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в даній частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Мельник Вероніки Сергіївни. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Мельник Вероніки Сергіївни залишено без задоволення, а судове рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - Мельник Вероніки Сергіївни залишити без задоволення. Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий:Судді: