Постанова 4807 № 331/5184/24

Дата документу 11.02.2026 Справа № 331/5184/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/5184/24 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М. Провадження № 22-ц/807/67/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Полякова О.З. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького національного університету про відновлення становища, що існувало до порушення, поновлення на навчанні та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи було уточнено, в обґрунтування якого зазначала, щовона вступила до Запорізького національного університету (далі ЗНУ)у 2019 році, згідно договору 66/2019-а про надання освітньої послуги-підготовки аспіранта (докторанта), укладеного між ЗНУ та ОСОБА_1 , навчальні роки в ЗНУ з 2019 по 2023 роки включно. 30.09.2019 року від ЗНУ був наданий витяг із наказу № 1811-с, згідно з яким ОСОБА_1 зарахували до аспірантури за рахунок коштів фізичних осіб на денну форму навчання. 14.01.2020 р. ЗНУ надало довідку № 13-13/592, відповідно до якої ОСОБА_1 зараховано на заочну форму навчання. Навчання в ЗНУ відбувалося здобувачем освіти ОСОБА_1 тоді, коли вона доглядала за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку), без академічної відпустки. Оскільки у ОСОБА_1 було скрутне матеріальне становище, вона 13.09.2021 р. звернулася до ЗНУ із заявою про переведення на бюджетну форму навчання. Згідно витягу з наказу ЗНУ № 1685-с від 06.10.2021 р. було переведено аспіранта ОСОБА_1 на очну вечірню форму навчання, за рахунок державного замовлення. Здобувач освіти була відрахована із ЗНУ у зв`язку із завершенням навчання згідно із наказом № 1524-с від 28.09.2023 р., не встигнувши захистити дисертацію. За таких обставин, для повторного вступу до ЗНУ у здобувача освіти буде відсутня можливість навчатися на бюджеті, без відшкодування коштів на оплату послуг з підготовки фахівців за період з 13.09.2021 р. до вересня 2023 р. 26.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася до ЗНУ із заявою про захист дисертації протягом двох років за сімейними обставинами, у зв`язку із воєнним станом. Але, ЗНУ не було надано відповіді заявнику, тому позивач вважає, що закладом освіти її права були обмежені. Позивач ОСОБА_1 звернулася до приймальної комісії ЗНУ щодо вступу до аспірантури 24.05.2024 р., на поштову адресу вступника був надісланий екзаменаційний листок, в якому відсутня дата проведення іспиту та адреса сайту. Позивач вважає, що вказаними діями порушуються її права, як здобувача освіти. Крім того, здобувач ОСОБА_1 не отримувала довідку про виконання освітньо-наукової програми, висновок наукового керівника з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації і виконання індивідуального плану наукової роботи, індивідуального навчального плану, а тому вона не могла звернутися до структурного підрозділу закладу для отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації. Також, 17.01.2025 р. висновок був наданий позивачу без її письмової заяви та після відрахування позивача із ЗНУ, що позбавило можливості ОСОБА_1 належно із ним ознайомитися. Заклад ЗНУ відмовив поновити позивача на навчанні, надати можливість захистити дисертацію протягом двох років за сімейними обставинами. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд відновити становище, яке існувало до порушення права та поновити її на навчанні в ЗНУ, зобов`язати ЗНУ надати їй два роки на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років з моменту ухвалення рішення по справі. Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізького національного університету про відновлення становища, що існувало до порушення, поновлення на навчанні та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов; винести окрему ухвалу, якою притягнути ЗНУ за порушення постанов КМУ № 44 та № 261, та Закону України «Про захист прав споживачів» до відповідальності. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 року надано позивачу без підпису судді, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Вказує, що для отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації здобувач має надати структурному підрозділу заяву та додати до неї довідку про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника (керівників). Але ці документи здобувачем ОСОБА_1 до структурного підрозділу закладу не надавалися, так як науковий керівник не надав здобувачу ОСОБА_1 довідку про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника за дев`ять місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою, як це передбачено Постановою від 23.03.2016 №

261. Своїми діями науковий керівник чинив перешкоди для позивача, щоб унеможливити позивачу захистити дисертацію. Науковий керівних ігнорував свої посадові обов`язки та не надавав належних консультацій, уникав можливостей консультувати здобувача, що підтверджується наданими суду скріншотами дзвінків та скріншотами переписки з позивачем. Вважає, що у зв`язку із тим, що заява (усна заява зареєстрована в книзі реєстрації особистих звернень громадян, без надання від ЗНУ письмової відповіді заявнику, а також письмова заява, котра була зареєстрована в канцелярії ЗНУ 26.12.2023 року вих. 1355/01/01-17) про поновлення на навчанні для захисту дисертації протягом двох років по сімейним обставинам згідно із чинним на день подання заяви пунктом 12 Постанови від 12 січня 2022 р. № 44 була подана до ЗНУ після відрахування позивача із аспірантури, та до надання від ЗНУ довідки про виконання освітньо-наукової програми та висновку наукового керівника, котрі мали бути надані здобувачу ОСОБА_1 не пізніше ніж протягом дев`яти місяців до завершення нормативного строку навчання, тому заклад ЗНУ порушує Закон України «Про захист прав споживачів». Зауважує, що так як між позивачем та Запорізьким національним університетом у 2019 році був укладений договір 66/2019-а про надання освітньої послуги - підготовки аспіранта (докторанта), де навчальні роки в ЗНУ були з 2019 по 2023 роки включно, закладом ЗНУ було порушено п.п. 1, п. 2.1 ч. 2 договору 66/2019-а щодо обов`язків та прав виконавця, та не надано одержувачу освітню послугу на рівні стандартів діяльності вищої освіти, а саме: 2.1 позивачу був наданий висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації від 17.01.2025 року в порушення ч. 2 п.п. 2 п. 25 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261, без письмової заяви позивача, та наданий вже після відрахування позивача із ЗНУ; 2.2 позивачу не надано довідки про виконання освітньо-наукової програми та висновку наукового керівника, котрі мали бути надані здобувачу ОСОБА_1 не пізніше ніж протягом дев`яти місяців до завершення нормативного строку навчання, що також є порушенням ч. 2 п.п. 1 пункту 25 Постанови КМУ рід 23.03.2016 № 261; 2.3 Заклад ЗНУ на письмові та усні звернення поновити позивача на навчанні, зареєстрованої в канцелярії ЗНУ 26.12.2023 року вих. 1355/01/01-17 із проханням надати можливість захистити дисертацію протягом двох років по сімейним обставинам згідно із чинним на той момент пунктом 12 Постанови Кабінету міністрів України від 12 січня 2022 р. № 44, відмовив позивачу в порушення вимог законодавства, дискримінуючи права позивача, у зв`язку із чим відбулось порушення закладом ЗНУ законодавства та Закону України «Про захист прав споживачів». Так як позивача відрахували із ЗНУ 30 вересня 2023 року згідно витягу із наказу №1524-с від 28 вересня 2023 року, а недоліки договору було виявлено в момент подання позовної заяви до суду від 19.08.2024 року, а саме протягом двох років, як передбачено законодавством, а ч. 5 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виконавець впродовж десяти років має надати належну якість послуг позивачу, котрі не були належним чином надані, а саме: а) надати довідку про виконання освітньо-наукової програми і висновку наукового керівника (керівників) з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації та виконання індивідуального плану наукової роботи та індивідуального навчального плану; б) надати позивачу право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років з моменту погодження; в) поновити позивача на навчанні; г) вважати наданий висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації, котрий був наданий позивачу від 17.01.2025 року в порушення ч. 2 п.п. 2 п. 25 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261, помилковим та недійсним. Вказує, що потрібно вважати наданий негативний висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації науковою керівника від 17.01.2025 року, наданого здобувачу ОСОБА_1 таким, що порушує норми права, п. 25 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261, адже він наданий здобувачу без письмової заяви здобувача - позивача, із порушенням строків, та порушенням процедури надання висновку, затвердженої п. 25 Постанови КМУ від 23.03.2016 № 261, та без відповідних документів. Оскільки заклад ЗНУ порушив Договір 66/2019-а, також не надав позивачу не пізніше ніж протягом дев`яти місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою довідку про виконання освітньо-наукової програми і висновку наукового керівника (керівників) з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації та виконання індивідуального плану наукової роботи та індивідуального навчального плану, та у зв`язку із тим, що науковий керівник систематично ігнорував свої посадові обов`язки, ухилявся від їх виконання, відмовляв у консультаціях позивачу, тому, вважає, що її позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та їх задоволення гарантовано Законом України «Про захист прав споживачів». Також вказує, що у зв`язку із тим, що вона не отримувала письмової відповіді на усне звернення до ректора ОСОБА_2 у 2023 році стосовно надання можливості захистити дисертацію протягом двох років, що передбачено ч. 4 ст. 22 Закону України «Про звернення громадян», та не отримала відповіді в належні строки стосовно письмової заяви, зареєстрованої в канцелярії ЗНУ 26.12.2023 року вих. 1355/01/01-17 із проханням надати можливість захистити дисертацію протягом двох років по сімейним обставинам згідно із чинним на той момент пунктом 12 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12 січня 2022 р. № 44, тому закладам ЗНУ були порушено ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», щодо терміну розгляду звернень громадян. Ускладнення навчання, обмеження здобувача в його правах, відмова наукового керівника консультувати позивача в межах норм, передбачених законодавством, що суперечать ч. 3 ст. 22 Конституції України, обмеження форм навчання, є ознаками дискримінації прав громадян України на здобуття освіти, що не допускається ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і є дискримінацією. Згідно із абзацом 5 п. 24 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» зазначено, що на здійснення наукового керівництва роботою над дисертацією одного аспіранта (ад`юнкта) науковому керівникові відводиться щороку 50 академічних годин навчального навантаження. Станом на 15.05.2025 від ЗНУ досі не надано письмової відповіді на дві письмові заяви, які надані суду, стосовно виділених закладом годин на наукового керівника позивача для підготовки здобувача протягом чотирьох років, чим порушено Закон України «Про звернення громадян». Згідно із діючою на той момент ч. 5 п. 24 Постанови від 23.03.2016 № 261 в редакції від 23.05.2023, заклад ЗНУ мав виділити впродовж 4 років 200 годин науковому керівнику для підготовки аспіранта ОСОБА_1 , що надано аспіранту не було, чим порушено Закон України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач зверталася до ЗНУ із заявами надати відповідні документи, також позивач просила суд першої інстанції витребувати інформацію від ЗНУ. Але суд, на думку скаржника, діяв упереджено, помилково не витребувавши докази, адже позивач для забезпечення доказів, зверталася до закладу ЗНУ. Суду першої інстанції була подана заява про зміну підстав позову від 26.03.2025 року, де позивач, користуючись своїм правом, передбаченим ч. 3 ст. 49 ЦПК України змінила підстави позову до закінчення підготовчого провадження. Вважає, що суд помилково не розглянув новий позов у новій редакції, який був доповнений новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, та в якому відбулася зміна посилання на норми матеріального та процесуального права. Також вказує, що суд помилково посилається в рішенні на те, що в матеріалах справи відсутні відомості про виконання позивачем індивідуального наукового плану. Позивач долучала направлений до суду першої інстанції лист, в якому додавала витяги з протоколу кафедри від 01.09.2022 року та від 31.08.2023 року, в котрих за підсумками виконання індивідуального наукового плану аспіранта дозволили атестувати. А вже через місяць здобувач освіти була відрахована із ЗНУ за наказом № 1524-с від 28.09.2023 року, не встигнувши захистити дисертацію по сімейним обставинам: маленька дитина, навчання без академічної відпустки, воєнний стан, стреси та інше. Від представника Запорізького національного університету Борисова К.Б. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Вказує, що позивач посилається на пункт 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12.01.2022 року № 44 (далі Постанова № 44), відповідно до якого здобувач за наявності поважних причин (за станом здоров`я, сімейними обставинами тощо) за письмовою заявою має право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури. Проте Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів» № 502 від 19.05.2023 року пункт 12 Постанови № 44 був виключений з 1 січня 2024 року. Щодо наукової роботи ОСОБА_1 зазначає, що остання звернулася до ЗНУ з заявою від 26.12.2023 року, в якій просила надати їй можливість захистити дисертацію у разовій раді протягом двох років, після відрахування з аспірантури 2023 року, по сімейним обставинам та у зв`язку з воєнним станом. Але наукова робота ОСОБА_1 була незавершена та мала негативний відгук від наукового керівника і потребувала доопрацювання. Відповідно до п. 5 Постанови № 44, здобувач повинен набути теоретичні знання, уміння, навички та компетентності, визначені стандартом вищої освіти третього (освітньо-наукового) рівня за відповідною спеціальністю, провести власне наукове дослідження, оформлене у вигляді дисертації, та опублікувати основні його наукові результати. Відповідно до п. 6 Постанови № 44, дисертація повинна містити нові науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які виконують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі знань. Науковий керівник Міллер А.О. повідомив їй, що дисертація на тему «Захист соціально-економічних прав жінок та дітей в Україні», на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 08 Право, за спеціальністю 081 Право не є завершеною, підготовленою кваліфікованою науковою працею, у роботі не отримано нових науково обґрунтованих та практично цінних результатів, що вирішують важливе наукове завдання. Формулювання актуальності обраної теми дисертації, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, новизна та повнота викладу в опублікованих наукових працях не відповідають вимогам Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12.01.2022 року №

44. Дисертація потребує суттєвого доопрацювання, а тому в запропонованому вигляді не може бути допущена до захисту в разовій раді щодо присудження ступеня доктора філософії з галузі знань 08 Право, за спеціальністю 081 Право. Зауважує, що судом вірно встановлено, що з метою реалізації свого права на проведення захисту після відрахування, позивачем була подана заява від 26.12.2023 р. з посиланням на п. 12 Постанови КМУ від 12.01.2022 р. № 44, що передбачав можливість здобувача за наявності поважних причин за письмовою заявою право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури, однак ОСОБА_1 було отримано негативний висновок, в якому зокрема зазначено, що дисертація не є завершеною та потребує суттєвого доопрацювання, крім того зазначено, що оцінити виконання індивідуального наукового плану неможливо, тобто наявність вказаних обставин виключає можливість подальшого розгляду питання про захист, оскільки позитивний висновок є обов`язковою умовою для утворення разової спеціалізованої вченої ради, та в матеріалах справи взагалі відсутні відомості про виконання позивачем індивідуального наукового плану. Стосовно отримання висновку про наукову новизну вказує, що відповідно до п. 25 Постанови КМУ від 26.03.2016 № 261, стан підготовки дисертації здобувача до захисту визначається науковим керівником (або консенсусним рішенням двох керівників). Не пізніше ніж протягом дев`яти місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою здобувач: 1) отримує довідку про виконання освітньо-наукової програми і висновок наукового керівника (керівників) з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації та виконання індивідуального плану наукової роботи та індивідуального навчального плану; 2) звертається до структурного підрозділу закладу, що виконує відповідну освітньо-наукову програму та здійснює підготовку здобувача, з письмовою заявою про отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації. До заяви додаються дисертація в друкованому вигляді та електронній формі, наукові публікації (або їх копії), в яких висвітлено наукові результати дисертації, довідка про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника (керівників). Наголошує, що в матеріалах справи відсутня зазначена письмова заява позивача із вище переліченими додатками. Враховуючі викладене, позивачем не були виконані необхідні умови для отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації. Щодо академічної відпустки ОСОБА_1 , то відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту», здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв`язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров`я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам надається академічна відпустка в установленому порядку. Навчання чи стажування в освітніх і наукових установах (у тому числі іноземних держав) може бути підставою для перерви у навчанні, якщо інше не передбачено міжнародними актами чи договорами між закладами вищої освіти. Впродовж свого навчання позивач не подавала заяви на отримання академічної відпустки. Щодо можливості позивача поновитися на навчанні, у зв`язку зі змінами в законодавстві вказує, що Наказом Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2024 року N 1775 внесено зміни до наказу Міністерства освіти і науки України від 24 червня 2024 року N 910 «Про деякі особливості набуття та поновлення статусу здобувача вищої освіти у 2024 році». Зазначений наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2024 року за N 2057/43402 та набере чинності з дня його офіційного опублікування. В пункті 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2024 року N 1775 зазначено: Встановити, що здобувачі вищої освіти ступеня доктора філософії, які до 01 січня 2024 року були відраховані із закладу вищої освіти (наукової установи) у зв`язку із завершенням терміну навчання за відповідною освітньо-науковою програмою без захисту дисертації, можуть бути поновлені до закладу вищої освіти (наукової установи) на заочну або вечірню форму здобуття освіти в межах ліцензованого обсягу за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти з метою захисту дисертації на строк не більше дев`яти місяців. У такому разі видатки, пов`язані з проведенням захисту дисертації, здійснюються здобувачем за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб. На підставі зазначеного, ОСОБА_1 буде мати можливість поновитися на навчанні для захисту дисертації, після набрання чинності наказу Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2024 року N 1775. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від ОСОБА_1 втретє надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Від представника Запорізького національного університету Борисова К.Б. також надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справисудом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, відповідач у відзиві, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), та враховуючи, що справа вже втретє була призначена до розгляду, до того два рази розгляд справи було відкладено за клопотанням ОСОБА_1 (у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 за результатами конкурсних вступних іспитів зараховано до аспірантури Запорізького національного університету за рахунок коштів фізичних чи юридичних осіб (на умовах контракту) на денну форму навчання терміном на чотири роки з 01.10.2019 року по 30.09.2023 року зі спеціальності 081 Право, що підтверджується витягом із наказу ректора Запорізького національного університету Фролова М.О. № 1811-с від 30.09.2019 року. 02.10.2019 року між Запорізьким національним університетом (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір № 66/2019-а про надання освітньої послуги-підготовку аспіранта (докторанта) між Запорізьким національним університетом та юридичною (фізичною) особою, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги, а саме: підготовку аспіранта (докторанта) ОСОБА_1 , форма навчання заочне, зі спеціальності 081 Право, терміном на 4 роки (п. 1). Відповідно до витягу із наказу ректора Запорізького національного університету Фролова М.О. № 1685-с від 06.10.2021 року, ОСОБА_1 , аспірантку 3 року заочної контрактної форми навчання (спеціальність 081 Право, науковий керівник ОСОБА_3 ) переведено 06.10.2021 року на вакантне місце навчання в аспірантурі Запорізького національного університету за рахунок державного замовлення на очну вечірню форму навчання. Відповідно до витягу із наказу т.в.о. ректора Запорізького національного університету ОСОБА_4 № 1524-с від 28.09.2023 року, ОСОБА_1 , аспірантку 4 року очної вечірньої бюджетної форми навчання (спеціальність 081 Право, науковий керівник ОСОБА_3 ) відраховано 30.09.2023 року у зв`язку із завершенням навчання. 26.12.2023 року ОСОБА_1 подано заяву до Запорізького національного університету про надання можливості захистити дисертацію у разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури (2023 року) по сімейним обставинам та у зв`язку із воєнним положенням згідно із п. 12 Постанови КМУ від 12.01.2022 р. №

44. Згідно із висновком наукового керівника, доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри цивільного права ЗНУ ОСОБА_3 на дисертаційну роботу ОСОБА_1 на тему: «Захист соціально-економічних прав жінок та дітей в Україні», подану на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 08 Право, за спеціальністю 081 Право, дисертація ОСОБА_1 не є завершеною, підготовленою кваліфікаційною науковою працею, у роботі не отримано нових науково обґрунтованих та практично цінних результатів, що вирішують важливе наукове завдання. Формулювання обраної теми дисертації, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, новизна та повнота викладу в опублікованих наукових працях не відповідають вимогам «Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» (Постанова КМУ від 12.01.2022 р. № 44), дисертація потребує суттєвого доопрацювання, а тому в запропонованому вигляді не може бути допущена до захисту в разовій раді щодо присудження ступеня доктора філософії з галузі знань 08 Право, за спеціальністю 081 Право. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту.Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Право на освіту закріплене у статті 2 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» право на вищу освіту гарантується незалежно від віку, громадянства, місця проживання, статі, кольору шкіри, соціального і майнового стану, національності, мови, походження, стану здоров`я, ставлення до релігії, наявності судимості, а також від інших обставин. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття вищої освіти, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України. Здобувачі вищої освіти - особи, які навчаються у вищому навчальному закладі на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації (пункт 11 частини першої статті 1 Закону № 1556-VII). За положеннями ч. 1 ст. 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Освітньо-науковий рівень вищої освіти передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв`язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення. За змістом частини шостої статті 5 Закону № 1556-VII особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад`юнктурі). Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад`юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС. Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність або за освітньо-науковою програмою, окремі елементи якої забезпечуються іншими науковими установами та/або закладами вищої освіти. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1556-VII підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: 1) завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого навчального закладу; 4) невиконання індивідуального навчального плану; 5) порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; 6) інші випадки, передбачені законом. Згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1556-VII здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв`язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров`я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам надається академічна відпустка в установленому порядку. За положеннями п. 20 ч. 1 ст. 62 Закону № 1556-VII особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на академічну відпустку або перерву в навчанні із збереженням окремих прав здобувача вищої освіти, а також на поновлення навчання у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Згідно із п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» від 26.03.2016 № 261, освітньо-наукова програма, за якою здійснюється підготовка здобувачів ступеня доктора філософії, складається з освітньої та наукової складових. Освітньо-наукова програма є основою для формування аспірантом (ад`юнктом) індивідуального навчального плану та індивідуального плану наукової роботи, які погоджуються з науковим керівником та затверджуються вченою радою закладу протягом двох місяців з дня зарахування особи до закладу для підготовки в аспірантурі (ад`юнктурі). Наукова складова освітньо-наукової програми є її невід`ємною частиною, що реалізується у вигляді індивідуального плану наукової роботи аспіранта (ад`юнкта) та передбачає проведення власного наукового дослідження під керівництвом одного або двох наукових керівників та оформлення його результатів у вигляді дисертації відповідно до вимог згідно із законодавством. Протягом строку навчання в аспірантурі (ад`юнктурі) аспірант (ад`юнкт) повинен виконати освітню і наукову складові освітньо-наукової програми, зокрема здобути теоретичні знання, уміння, навички та інші компетентності, достатні для продукування нових ідей, розв`язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіти методологією наукової та педагогічної діяльності, а також провести власне наукове дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та/або практичне значення, опублікувати наукові публікації за темою дисертації, підготувати дисертацію та пройти процедуру атестації разовою спеціалізованою вченою радою на підставі публічного захисту наукових досягнень у формі дисертації. За положеннями п. 25 Постанови КМУ від 26.03.2016 № 261 стан підготовки дисертації здобувача до захисту визначається науковим керівником (або консенсусним рішенням двох керівників). Не пізніше ніж протягом дев`яти місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою здобувач: 1) отримує довідку про виконання освітньо-наукової програми і висновок наукового керівника (керівників) з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації та виконання індивідуального плану наукової роботи та індивідуального навчального плану; 2) звертається до структурного підрозділу закладу, що виконує відповідну освітньо-наукову програму та здійснює підготовку здобувача, з письмовою заявою про отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації. До заяви додаються дисертація в друкованому вигляді та електронній формі, наукові публікації (або їх копії), в яких висвітлено наукові результати дисертації, довідка про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника (керівників). Згідно з п. 26 Постанови КМУ від 26.03.2016 № 261 з метою надання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації не пізніше ніж через місяць з дня надходження заяви проводиться публічна презентація здобувачем наукових результатів дисертації та її обговорення на засіданні базового структурного підрозділу закладу, що виконує відповідну освітньо-наукову програму та здійснює підготовку здобувача. Результати обговорення та проведення презентації відображаються у висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації, який підписується головуючим на засіданні структурного підрозділу закладу. Висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації надається здобувачеві не пізніше ніж протягом двох тижнів з дня проведення презентації. У разі отримання негативного висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації здобувач може повторно звернутися до структурного підрозділу закладу не пізніше ніж протягом шести місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою з письмовою заявою про отримання такого висновку після доопрацювання дисертації або на поновлення в закладі для завершення виконання відповідної освітньо-наукової програми у разі відрахування. Відповідно до п. 27 Постанови КМУ від 26.03.2016 № 261 за наявності позитивного висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації здобувач звертається до вченої ради закладу, в якому він виконав освітньо-наукову програму, з письмовою заявою про утворення разової спеціалізованої вченої ради не пізніше ніж протягом двох тижнів з дня отримання зазначеного висновку. Утворення разової спеціалізованої вченої ради закладу та присудження нею здобувачеві ступеня доктора філософії здійснюється відповідно до законодавства, що регулює присудження ступеня доктора філософії. Підготовка в аспірантурі (ад`юнктурі) завершується отриманням диплома доктора філософії після публічного захисту дисертації в разовій спеціалізованій вченій раді (п. 28 Постанови КМУ від 26.03.2016 № 261). За положеннями п. 29 Постанови КМУ від 26.03.2016 № 261 особа, яка була відрахована із закладу у зв`язку із завершенням навчання за відповідною освітньо-науковою програмою без захисту дисертації, може вступити до закладу повторно. Здобувачі, які були відраховані із закладу до завершення навчання за відповідною освітньо-науковою програмою, можуть бути поновлені на навчання у цьому закладі в межах ліцензованого обсягу. Відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» від 12.01.2022 р. № 44, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, здобувач за наявності поважних причин (за станом здоров`я, сімейними обставинами тощо) за письмовою заявою має право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів» від 19.05.2023 № 502 внесено до постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів зміни, що додаються. Відповідно до пункту 2 вказаної постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування, крім підпункту 2 пункту 1, пункту 3 змін, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2024 року. Підпунктом 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 № 502 (далі - Зміни № 502), у постанові Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затверджений зазначеною постановою, викладено в новій редакції. Згідно з пунктом 3 Змін № 502 у Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 44, зокрема: 1) пункти 10 - 12 виключено. Судом першої інстанції правильно встановлено, що з метою реалізації свого права на проведення захисту після відрахування, позивачем була подана заява від 26.12.2023 року з посиланням на п. 12 Постанови КМУ від 12.01.2022 року № 44, що передбачав можливість здобувача за наявності поважних причин за письмовою заявою право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури, однак ОСОБА_1 вже було отримано негативний висновок, в якому зокрема зазначено, що дисертація не є завершеною та потребує суттєвого доопрацювання, крім того зазначено, що оцінити виконання індивідуального наукового плану неможливо, тобто наявність вказаних обставин виключає можливість подальшого розгляду питання про захист, оскільки позитивний висновок є обов`язковою умовою для утворення разової спеціалізованої вченої ради, та в матеріалах справи відсутні відомості про виконання позивачем індивідуального наукового плану. Також, 24.05.2024 року ОСОБА_1 була зареєстрована для проходження у 2024 році вступних випробувань та їй надано екзаменаційний листок № 0161765, в якому зазначено: «Увага! Інформацію про місце, дату та початок вступного випробування буде зазначено в запрошенні-перепустці, розміщеному на інформаційній сторінці «Кабінет учасника вступних випробувань до аспірантури», створеній на офіційному вебсайті Українського центру оцінювання якості освіти». Позивачу було надано інформацію щодо вступних іспитів, в силу відкритості процедури вона була обізнана про ті правила прийому до закладу вищої освіти, що існували на момент подання документів, однак усі необхідні умови для вступу на аспірантуру у 2024 році ОСОБА_1 не виконала, а тому не була зарахована на навчання, адже рішення про зарахування приймається, окрім іншого, на основі результатів усіх складених вступних іспитів. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Щодо посилання у скарзі на те, що оскаржуване рішення надано ОСОБА_1 без підпису судді, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано копію рішення, яка виготовлена з автоматизованої системи документообігу суду, а оригінал рішення, який знаходиться в матеріалах справи № 331/5184/24, підписаний суддею. Доводи апеляційної скарги про те, що суд «не розглянув новий позов у новій редакції, який був доповнений новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, та в якому відбулася зміна посилання на норми матеріального та процесуального права» спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, надавши мотивовану оцінку аргументам, наведеним ОСОБА_1 , в тому числі і в заяві від 26.03.2025р. (яка надійшла до суду першої інстанції 03.04.2025 року) щодо наявності підстав для задоволення позову, крім тих аргументів, які не відноситься до предмета спору. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд діяв упереджено, помилково не витребувавши докази, адже позивач для забезпечення доказів зверталася до ЗНУ, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду; позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Клопотання про витребування доказів судом в строк, визначений нормами ЦПК України, ОСОБА_1 подане не було, також скаржник не обґрунтовувала неможливість подання клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, тому суд першої інстанції підставно залишив його без задоволення. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Що стосується заявленого ОСОБА_1 в апеляційній скарзі клопотання про постановлення окремої ухвали, якою «притягнути заклад ЗНУ за порушення постанов КМУ № 44 та № 261, та Закону України «Про захист прав споживачів» до відповідальності», то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. У частині першій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком». Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 (провадження №12-48гс24) звертає увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14). Судом під час розгляду апеляційної скарги не було встановлено підстав для постановлення окремої ухвали, в зв`язку з чим клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року. Головуючий: Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков