Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2763/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/2763/25 пров. № А/857/20652/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіМатковської З. М. суддів -Гінди О. М. Гуляка В. В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Казбулатової Оксани Миколаївни на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №460/2763/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Максимчук О.О., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 13 травня 2025 року),- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить суд: визнати дії військової частини НОМЕР_1 протиправними щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав ЗСУ. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзац 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». На обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач було подано рапорт безпосередньо до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з лав ЗСУ на підставі абзацу 15, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ), відповідно до якого військовослужбовці, які походять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: близький родич (повнорідний брат) зник безвісти 29.11.2024 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання, щодо захисту незалежності України. За результатами розгляду вказаного рапорту відповідач відмовив позивачу у звільнені з лав ЗСУ на підставі довідки-доповіді від 13.02.2025 року № 1092. Така відмова обґрунтована відсутністю позивача за місцем служби. З такою відмовою позивач не погоджується, оскільки відсутність позивача у військовій частині не є підставою відмови у звільненні позивача в розумінні Закону №2232-ХІІ, а є окремими провадженнями в порядку визначеними КК та КПК України. З огляду на вказане просить позовні вимоги задовольнити повністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №460/2763/25 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що адміністративне та кримінальне провадження це окремі процесуальні відносини та дії, які відбуваються по різних обставинах та не мають одне до одного жодного відношення. В адміністративному процесі розглядається правильність чи не правильність дій публічних органів, а в кримінальному процесі ступінь вини окремої особи та досудове розслідування для забезпечення повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений. Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. На момент подачі позовної заяви ведеться досудове розслідування і встановлюється умисел, необережність чи невинність ОСОБА_1 . Вироку суду стосовно вини ОСОБА_1 не існує. На думку апелянта суд першої інстанції не правильно врахував, що за правилами частини 2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. З таким обґрунтуванням позивач не погоджується, оскільки призупинення служби в лавах ЗСУ не є тотожним припиненням служби, все рівно позивач лишається в штаті Військової частини без військового утримання, тобто позивач не виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і позивач окремо несе тягар такого неутримання, а саме: не зараховується строк військової служби, вислуга у військовому званні, вислуга років, призначення пенсії, тощо. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2024 №318 позивача зараховано до списків частини. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.11.2024 №319 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що з 05.11.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2820 грн на місяць, 5 тарифний розряд, шпк «солдат», ВОС-101627А. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №239-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 з 25.11.2024. На час перебування у розпорядженні командира НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони залишається на всіх видах забезпечення та у списках військової частини. 14.01.2025 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2262-ХІІ, оскільки повнорідний брат позивача зник безвісти 29.11.2024 внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання. До вказаного рапорту позивачем долучено наступні документи: свідоцтво про народження ОСОБА_2 (рідний брат позивача); свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (позивач); паспорт ОСОБА_1 та його ідентифікаційний код (позивача); сповіщення сім`ї № 1/23680 від 09.12.2024; витяг з ЄР осіб, що зникли безвісти за особливих обставин; витяг з реєстру територіальної громади від 19.08.2023; копію військового квитка серії НОМЕР_4 . 16.01.2025 ВЧ НОМЕР_1 звернулась з заявою до ТУ ДБР про вчинення кримінального правопорушення, а саме з повідомленням, що ОСОБА_1 з 10.11.2024 в умовах воєнного стану, безпідставно відсутній на службі та самовільно залишив місце тимчасової дислокації роти. На підставі вказаної заяви 17.01.2025 відкрито кримінальне провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з ЄРДР. За результатами розгляду рапорту позивача від 14.01.2025 відповідач листом від 12.02.2025 №1049 повідомив позивачу, що його рапорт і додані до нього документи розглянуто, у позивача є законні підстави для звільнення його з військової служби. Однак у зв`язку з тим, що позивач самовільно залишив місце несення служби і на даний час відсутній на службі у військовій частині нормативними керуючими документами, які на даний час діють в Збройних Силах України, відсутні законні можливості звільнення військовослужбовця зі служби без його особистої присутності. Для проведення процедури звільнення позивачу необхідно прибути до військової частини подати рапорт і оригінали документів, що підтверджують його право на звільнення, після чого за наявності законних підстав буде прийняте рішення по суті рапорту. Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.11.2024 №239-РС позивачу призупинено військову службу та дію контракту з 17.01.2025 та з 17.01.2025 позивача не враховано в чисельність ЗСУ. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на даний момент відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки вказаний військовослужбовець відсутній на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 і тому прийняття рішень кадрово-організаційного характеру щодо позивача не є можливим у зв`язку із фактичною відсутністю на військовій службі та у зв`язку з призупиненням військової служби згідно наказу від 20.02.2025 №53-РС. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції виходить із такого. Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII. Відповідно до абз. 15 пп., п. 3 ч 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ у чинній редакції зазначено, що військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. З матеріалів справи вбачається, що 14.01.2025 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абз. 15 пп., п. 3 ч 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки повнорідний брат позивача зник безвісти 29.11.2024 внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання. До вказаного рапорту позивачем долучено наступні документи: свідоцтво про народження ОСОБА_2 (рідний брат позивача); свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (позивач); паспорт ОСОБА_1 та його ідентифікаційний код (позивача); сповіщення сім`ї № 1/23680 від 09.12.2024; витяг з ЄР осіб, що зникли безвісти за особливих обставин; витяг з реєстру територіальної громади від 19.08.2023; копію військового квитка серії НОМЕР_4 . З наявної в матеріалах справи роздруківки застосунку «Дія» щодо актового запису про народження судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком позивача є ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про народження від 07.07.1999 № НОМЕР_5 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Отже, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є повнорідними братами. Судом з наявних в матеріалах справи документів встановлено, що 09.12.2024 ОСОБА_5 надійшло сповіщення №1/23680 відповідно до якого повідомлено, що солдат ОСОБА_2 29.11.2024 зник безвісти внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України. Вказане сповіщення від 09.12.2024 №1/23680 було долучено позивачем до його рапорту від 14.01.2025 про звільнення з військової служби. Підставою для відмови позивачу в задоволенні його рапорту є самовільне залишення місця несення служби, при цьому відповідач не заперечує права позивача на звільнення його з військової служби відповідно до абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2262-ХІІ, про що відповідач зазначив в своєму листі від 12.02.2025 №1049. Щодо неможливості розгляду рапорту у зв`язку з статусом "самовільно залишив місце проходження служби", колегія суддів зазначає наступне. За правилами ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з РДР). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні. Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону. Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби. Наведені норми кореспондуються з нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Згідно з п.143 Положення військовослужбовці, які були незаконно засуджені або незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, в разі скасування вироку суду або винесення судом виправдувального вироку, в разі закриття кримінального провадження направляються до військових частин для дальшого проходження служби, де їх поновлюють у колишніх військових званнях (у разі їх позбавлення) і на посадах або звільняють з військової служби у запас (відставку) з поновленням у колишніх військових званнях (у разі їх позбавлення). Системний аналіз викладених норм дає суду підстави для висновку, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України стосовно них. Судом встановлено, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №239-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 з 25.11.2024 та відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.11.2024 №239-РС, позивачу призупинено військову службу та дію контракту з 17.01.2025 та з 17.01.2025 позивача не враховано в чисельність ЗСУ. Зазначені накази ВЧ НОМЕР_1 є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися. Доказів зворотного позивачем суду не надано і матеріали справи не містять. Таким чином, позивач вважається особою, яка 10.11.2024 самовільно залишила місце несення служби та на момент розгляду даної справи його військова служба у Збройних Силах України призупинена з 17.01.2025 і останній не входить до складу Збройних Сил України. Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що на даний момент відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки вказаний військовослужбовець відсутній на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 і тому прийняття рішень кадрово-організаційного характеру щодо позивача не є можливим у зв`язку із фактичною відсутністю на військовій службі та у зв`язку з призупиненням військової служби згідно наказу від 20.02.2025 №53-РС. Крім того, за результатами розгляду вказаних матеріалів Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві 17.01.2025 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170040000975 за ознаками вчинення діяння, що містить ознаки складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення місця проходження служби (нез`явлення до місця проходження служби) вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Казбулатової Оксани Миколаївни залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №460/2763/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Гуляк