Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5137/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5137/24 пров. № А/857/17432/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року (суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у травні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 зa №1722/5119 від 18.04.2024 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходить службу у відповідача. 28.03.2024, позивач звернувся із рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів до командира роти військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за пп. г) п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Однак у задоволенні рапорту було відмовлено з підстав самовільного залишення позивачем військової частини. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що на час розгляду справи інформація про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутня, тобто, в силу норм статті 24 Закону №2232-ХІІ, військова служба у нього не призупинена. А відтак, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправним рішення відповідача щодо звільнення з військової служби та зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 з 28.08.2022 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та є командиром відділення цієї частини. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батьками позивача є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно довідки МСЕК серії РВН № 0170985, мати позивача - ОСОБА_3 є особою з інвалідність ІІ групи з 17.05.2010. 28.03.2024, позивач звернувся із рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів до командира роти військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за пп. г) п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. До рапорту позивачем долучені: нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія довідки платника податків ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія витягу з ЄДДР щодо місця проживання ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія військового квитка ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія довідки платника податків ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 . Згідно листа командира військової частини НОМЕР_1 № 1772/5119 від 18.04.2024 слідує, що згідно рапорту позивача від 28.03.2024 звільнення неможливе у зв`язку із тим, що позивач самовільно залишив військову частину 14.06.2023. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2023 № 168, ОСОБА_1 вважається таким, що 14.06.2023 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.06.2023 № 1280 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби молодшим сержантом ОСОБА_1 . Відповідно до акту службового розслідування від 29.06.2023 № 4022 ОСОБА_1 вважається відсутнім на військовій службі без поважних причин з 14.06.2023. Вказаний висновок закріплений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.06.2023 № 2815. Станом на час звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби, останній до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби не повернувся. Військовою частиною НОМЕР_1 направлялися повідомлення про вчинення злочину позивачем, проте станом на час подання відзиву на позов, інформація про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відсутня. Позивач, вважаючи відмову відповідача щодо не звільнення зі служби протиправною, звернувся до суду з відповідним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що неможливо прийняти рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив. Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Станом на час розгляду справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII). Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Статтею 26 Закону №2232-XII, визначено підстави для звільнення з військової служби. Так, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Згідно листа командира військової частини НОМЕР_1 № 1772/5119 від 18.04.2024 слідує, що згідно рапорту позивача від 28.03.2024 звільнення неможливе у зв`язку із тим, що позивач самовільно залишив військову частину 14.06.2023. Також, позивач перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 і згідно наказу командира цієї частини № 168 від 14.06.2024 вважається таким, що 14.06.2023 самовільно залишив район зосередження військової частини НОМЕР_3 в АДРЕСА_1 , де перебував у відрядженні з 01.06.2023. Цим же наказом позивачу призупинена виплата грошового забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.06.2023 № 1280 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби молодшим сержантом ОСОБА_1 . Відповідно до акту службового розслідування від 29.06.2023 № 4022 ОСОБА_1 вважається відсутнім на військовій службі без поважних причин з 14.06.2023. Вказаний висновок закріплений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.06.2023 № 2815. Станом на час звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби, останній до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби не повернувся. Військовою частиною НОМЕР_1 направлялися повідомлення про вчинення злочину позивачем, проте станом на час подання відзиву на позов, інформація про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відсутня. Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі. Частиною 2 статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Аналогічні норми встановлені Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджені Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Так пунктом 122, 144-1 Положення № 1153/2008 визначено, що усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них. При цьому Положення № 1153/2008, зокрема розділ «Порядок призупинення та продовження військової служби» не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена за пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII. Звільнення за нормами вказаного пункту Закону № 2232-XII можливо лише також після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Як вбачається з обставин справи, позивач вважається таким, що 14.06.2023 незаконно та самовільно залишив розташування Військової частини НОМЕР_3 де перебував у відрядженні. Колегія суддів вважає, що відповідач позбавлений можливості прийняти рішення стосовно рапорту про звільнення позивача з військової служби, оскільки позивач самовільно залишив розташування військової частини. Водночас, відповідачем не заперечується право позивача на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Апеляційний суд констатує, що відповідач, повідомляючи позивача про неможливість прийняти рішення по його проханню у рапорті від 28.03.2024 щодо звільнення позивача з військової служби, правомірно та обґрунтовано виходив із наявності тих обставин, які унеможливлюють вирішення поставленого позивачем питання самовільне залишення позивачем військової частини. Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Слід звернути увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. При тому, що в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби. Колегія суддів вважає, що відповідач позбавлений можливості прийняти рішення стосовно рапорту про звільнення позивача з військової служби, оскільки позивач самовільно залишив розташування військової частини. Водночас, відповідачем не заперечується право позивача на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До того ж, для звільнення з військової служби, позивачу необхідно особисто прибути до військової частини, яку він самовільно залишив. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі №460/5137/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар