Постанова 4857 № 460/187/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2025 рокуСправа № 460/187/24 пров. № А/857/737/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (суддя Гудима Н.С., м.Рівне), - ВСТАНОВИВ: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 22.08.2023 №11813 (далі Рішення) щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII), вирішенні питання про встановлення статусу учасника бойових дій з видачею посвідчення і про виплату грошової допомоги за поранення; зобов`язати в/ч звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, вирішити питання про встановлення статусу учасника бойових дій з видачею посвідчення та про виплату грошової допомоги за поранення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги вказує, що був направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою встановлення придатності до подальшої військової служби, проте невідомою особою його безпідставно знято з військово-лікарської комісії та подано інформацію про самовільне залишення військової частини. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що неможливо прийняти рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 у 2022 році призваний по мобілізації відповідно до Указу Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію". На підставі припису начальника штабу військової частини НОМЕР_2 від 16.07.2022 №987 та іменного списку командира військової частини НОМЕР_2 від 13.07.2022 для подальшого проходження служби був направлений у в/ч. Так, відповідно до наказу командира в/ч (по стройовій частині) від 18.07.2022 №195 солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення в/ч. 30.08.2022 під час проходження військової служби позивач отримав поранення, у зв`язку з чим проходив лікування з 30.08.2022 по 13.09.2022. В період з 21.09.2022 по 21.03.2023 позивач періодично перебував у відпустці у зв`язку з хворобою на підставі відповідних наказів в/ч. 25.03.2023 командиром в/ч (по стройовій частині) прийнято наказ №78 (далі Наказ №78), згідно з яким ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив в/ч та знятий з продовольчого забезпечення (підстава: рапорти підполковника ОСОБА_2 від 25.03.2023 №18702, лейтенанта ОСОБА_3 від 25.03.2023 №№18842, 18841). 25.04.2023 слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі Слідчий, ЄРДР відповідно) за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України за фактом самовільного залишення в/ч позивачем. 04.05.2023 на адресу в/ч надійшло повідомлення від Слідчого про початок досудового розслідування за фактом самовільного залишення в/ч позивачем. Відповідно до наказу командира в/ч (по особовому складу) від 08.05.2023 №125-РС (далі Наказ №125-РС) ОСОБА_1 вважається таким, що увільнений від займаної посади, та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України. Цього ж дня, 08.05.2023, командиром в/ч (по стройовій частині) прийнято наказ №119 про призупинення строку військової служби ОСОБА_1 , виплати грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 25.04.2023. 15.08.2023 ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку командиру роти в/ч рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку зі смертю його батька, який перебував на військовій службі у Збройних Силах України. У рапорті позивач також просив вирішити питання про встановлення статусу учасника бойових дій та про виплату грошової допомоги за поранення. За результатами розгляду вказаного рапорту командування в/ч повідомило позивачу, що оскільки останній самовільно залишив в/ч, 25.04.2023 йому призупинено військову службу та увільнено від посади, тому такий не підлягає розгляду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі Указ №64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався і діє дотепер. Пунктом 2 Указу №64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Станом на час розгляду справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон №389-VIII). Згідно із статтею 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону №2232-XII. Статтею 26 Закону №2232-XII, визначено підстави для звільнення з військової служби. Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, серед іншого, на підставах: під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у «Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008). Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-XII, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону. Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008. Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Як слідує з матеріалів справи, 15.08.2023 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку з загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям при виконанні бойового завдання по захисту Батьківщини в районі н.п. Пречистівка Донецької області, що підтверджується сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.05.2023 №112660. Разом з тим, згідно з Наказом №78 позивач вважається таким, що самовільно залишив в/ч 25.03.2023. Станом на час звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби, останній до в/ч для подальшого проходження військової служби не повернувся. Частиною 2 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Згідно з пунктом 57 Положення №1153/2008, військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні. З аналізу наведеним норм вбачається, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно них. Звільнення за нормами вказаного пункту Закону №2232-XII можливо лише також після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому Положення №1153/2008 не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена, за пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII. Як підтверджується матеріалами справи, станом на момент подання рапорту позивачем, останній згідно з Наказом №78 вважається таким, що 25.03.2023 незаконно та самовільно залишив розташування в/ч. Відповідно до Наказу №125-РС, позивач, який самовільно залишив в/ч 25.03.2023, вважається таким, що увільнений від займаної посади, та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України. 25.04.2023 за цим фактом внесено відомості до ЄРДР за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України та розпочато досудове розслідування. Враховуючи приписи частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ, яка вказує на початок призупинення військової служби, що є днем внесення відповідних відомостей до ЄРДР на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) в/ч про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідачем правомірно прийнято вказані накази. На момент подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби вони не є скасованими, про що правильно вказав суд першої інстанції. Аналізуючи наведені правові норми у контексті встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач був позбавлений можливості прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту, оскільки військова служба позивача була призупинена внаслідок самовільного залишення розташування в/ч. Повідомляючи позивача про неможливість прийняти рішення по його проханню у рапорті від 15.08.2023 щодо звільнення позивача з військової служби, відповідач правомірно та обґрунтовано виходив із наявності тих обставин, що унеможливлювали вирішення поставленого позивачем питання. Водночас, відповідачем не заперечується право позивача на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII. Для звільнення з військової служби позивачу необхідно особисто прибути до в/ч, яку він самовільно залишив. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень позивача щодо направлення на військово-лікарську комісію та нібито незаконного зняття з неї, оскільки відповідних доказів на підтвердження заявленого не надано. Натомість, матеріали справи підтверджують, що на момент 25.03.2023 позивач перебував у розпорядженні командира в/ч, а відомості про його перебування у відпустці чи на лікуванні відсутні. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Cуддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич