Ухвала КЦС ВС № 761/33974/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 року м. Київ справа № 761/33974/23 провадження № 61-1100ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - Київська міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною Київської міської ради на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Журби С. О., Таргоній Д. О., ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року Київська міська рада звернулася до суду позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КМР «Київське міське БТІ»), про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року позов Київської міської ради задоволено. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису, внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005 за ОСОБА_2 . Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису, внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20 кв. м, та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 із приведенням її у придатний для використання стан. Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року в частині задоволених позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності на гараж та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 9 662,40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Валька І. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 11 500,00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. У січні 2026 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга Київської міської ради на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року. У касаційній скарзі заявник просить суд поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, посилається на те, що копію постанови апеляційного суду ним було отримано засобами електронного зв'язку 24 грудня 2025 року, відтак останнім днем подання касаційної скарги є 23 січня 2026 року. На підтвердження зазначеного надає скріншот з системи електронного документообігу «АСКОД». Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху, для усунення недоліків, зокрема надати інші докази на підтвердження дати отримання оскаржуваного судового рішення. У визначений судом строк представником заявника подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано картку руху документу, відповідно до якої додаткова постанова надійшла до електронного кабінету заявника 23 грудня 2025 року. Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Ураховуючи наведені заявником обставини, та надані на їх підтвердження докази, Верховний Суд вважає, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, а тому його слід поновити. Як підставу касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у додаткових постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та інших. Зазначає, що стягнуті витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом відповідачу обсягом послуг та затраченим часом на їх надання. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Матеріали касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень свідчать про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновку, викладеного у постанові Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12 грудня 2025 року представник відповідачки адвокат Валько І. В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі. Разом із заявою надано копії договору про надання правничої допомоги від 19 травня 2025 року № 589/25 з додатком № 1 до нього та протоколом про його підписання в електронній формі, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29 жовтня 2009 року № 685 та ордера від 19 травня 2025 року серії АІ № 1860294, на підставі яких адвокат Валько І. В. здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції. Додатково представником заявниці надано акт-рахунок прийому-передачі послуг від 30 травня 2025 року № 1та платіжну інструкцію від 10 червня 2025 року № @2PL926220 на суму 7 500,00 грн; акт-рахунок прийому-передачі послуг від 10 грудня 2025 року № 2 та платіжну інструкцію від 11 грудня 2025 року № NGD3I8IUBC на суму 4 000,00 грн Також апеляційним судом встановлено, що в апеляційній скарзі, яка для ОСОБА_1 була першою заявою по суті спору в суді апеляційної інстанції, її представник - адвокат Валько І. В. зазначив, що відповідачка очікує понести судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу орієнтовно у розмірі 10 000,00 грн з розрахунку 2 000,00 грн за годину роботи адвоката та 4 000,00 грн за участь в одному судовому засіданні. Всі докази понесення витрат на правничу допомогу будуть подані не пізніше п`ятого для після постановлення судового рішення у цій справі. Під час перегляду справи в апеляційному суді відповідачці була надана наступна правова допомога: підготовка апеляційної скарги на рішення суду вартістю 7 500,00 грн, послуга прийнята відповідно до акту-рахунку від 30 травня 2025 року № 1 та оплачена повністю відповідно до платіжної інструкції від 10 червня 2025 року № @2PL926220; представництво у судовому засіданні Київського апеляційного суду 10 грудня 2025 року вартістю 4 000,00 грн, послуга прийнята відповідно до акту-рахунку від 10 грудня 2025 року № 2 та оплачена повністю відповідно до платіжної інструкції від 11 грудня 2025 року № NGD3I8IUBC. Отже, загальна вартість правничої допомоги в апеляційному суді становить 11 500,00 грн. При цьому подати всі документи на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу до постановлення судового рішення апеляційним судом не було можливості, оскільки акт-рахунок № 2 та оплата послуг за ним проведені після засідання за фактом наданих послуг. Заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення до суду апеляційної інстанції не надійшли. Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). Саме такою є правова

позиція Верховного Суду, висловлена у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц. Зазначена правова позиція є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України. Питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу були предметом правової оцінки у додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Встановивши, що представником ОСОБА_1 - дотримано процесуальні вимоги закону щодо порядку та строків подання доказів понесення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат дійшов правильного висновку про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 11 500,00 грн. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених додаткових постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, є безпідставними, оскільки апеляційним судом надано оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення суперечить вказаним правовим висновкам. Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з установленими судом обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення встановлено, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до такого висновку. Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити. Поновити Київській міській раді строк на касаційне оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Київської міської ради на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник