Постанова Київський апеляційний суд № 761/33974/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/33974/23 Головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г. Провадження № 22-ц/824/12286/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С. А., суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в: У вересні 2023 року Київська міська рада звернулась до суду позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КМР «Київське міське БТІ»), в якому просила: усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису, внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005 за ОСОБА_2 ; усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису, внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005; усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - гараж № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 20 кв. м, та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 із приведенням її у придатний для використання стан. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до отриманої інформації за ОСОБА_2 була проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 20 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення реєстраційного запису до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377. Підставою внесення такого реєстраційного запису є довідка ГБК «Киянівський» № 49 від 01 жовтня 1993 року. В подальшому, право власності на зазначений гараж було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 грудня 2006 року, зареєстрованого в КП КМР «Київське міське БТІ» 02 лютого 2007 року. Вказаний гараж розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005, однак Київська міська рада не приймала жодного рішення щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , ані іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування. У зв`язку з цим державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, яка зареєстрована КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, може призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, а отже підлягає скасуванню. Позивач стверджував, що ОСОБА_2 набув право власності на гараж на підставі неналежних документів - довідки ГБК «Киянівський» № 49 від 01 жовтня 1993 року і на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва та є комунальною власністю, а отже не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на його відчуження. В результаті дій ОСОБА_2 а у подальшому - ОСОБА_1 , за ними зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, відтак такі дії відповідачів спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Києва, що по своїй природі є правочином, який порушує публічний порядок. Посилався на те, що існування вказаної реєстрації в КП КМР «Київське міське БТІ» та договору купівлі-продажу перешкоджають позивачу у реалізації від імені територіальної громади правомочностей володіння і розпорядження земельною ділянкою через незаконне розміщення на ній майна, яке є предметом спору. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року позов задоволено. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису, внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005 за ОСОБА_2 . Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису, внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20 кв. м, та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 із приведенням її у придатний для використання стан. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка під будівництво гаража не виділялась, отже гараж збудовано самочинно. Оскільки побудований об`єкт нерухомого майна перешкоджає реалізації Київській міській раді права власності (володіння, розпорядження) зазначеною земельною ділянкою, суд вважав, що позивачем обрано вірний (ефективний) спосіб захисту порушеного права, а саме усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, у тому числі шляхом знесення самочинно збудованого майна та скасування державної реєстрації права власності на майно. Зважаючи на істотну зміну матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, а саме до 2013 року (рік запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), реєстрацією прав власності на нерухоме майно займалися бюро технічної інвентаризації (БТІ) на певних адміністративних територіях, суд першої інстанції вважав, що наявні всі правові підстави для скасування рішення державного реєстратора КП КМР «Київське міське БТІ» щодо державної реєстрації права власності на гараж. З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Київській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні також підстави для припинення володіння відповідачки - ОСОБА_1 на самовільно збудоване нерухоме майно гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , загальною площею 20 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Валька І. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог до неї з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову Київської міської ради. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вона дійсно була власником гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі по будівництву та експлуатації гаражів «Киянівський», що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Киянівський, 19, на підставі договору купівлі-продажу від 16 грудня 2006 року, укладеним із ОСОБА_2 . Проте за договором купівлі-продажу гаражного боксу від 02 листопада 2007 року продала його ТОВ «Мегаград». Отже, ОСОБА_1 не є власником гаража № НОМЕР_1 вже 17 років і виконання рішення суду в частині її зобов`язання знести гараж порушить права його власника - ТОВ «Мегаград», яке не було учасником справи. На підтвердження цих обставин у матеріалах справи є договір купівлі-продажу гаражного боксу від 16 грудня 2006 року(а.с. 144-145), а також до апеляційної скарги додано: договір купівлі-продажу гаражного боксу від 02 листопада 2007 року; лист приватного нотаріуса КМНО Єгорової М. Є. № 39/01-16 від 19 травня 2005 року; платіжне доручення № 152 від 02 листопада 2007 року про сплату коштів продавцю; платіжне доручення № 153 від 02 листопада 2007 року про оплату послуг нотаріуса; квитанцію № 11 від 02 листопада 2007 року з АТ «ПУМБ» про сплату податку на доходи фізичних осіб. Згідно із пунктом 13 договору від 02 листопада 2007 року право власності на придбаний гаражний бокс у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору. Відповідно до копії договору, яка отримана з нотаріальної справи приватного нотаріуса Єгорової М. Є., договір купівлі-продажу гаражного боксу було зареєстровано у реєстрі 02 листопада 2007 року за реєстровим № 1-381. До 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України, а саме з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 не може нести відповідальність за майно, яке їй не належить, та є неналежним відповідачем у цій справі. Від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона частково не погоджується з доводами, викладеними відповідачкою, вважаючи рішення суду першої інстанції в частині скасування реєстраційного запису таким, що відповідає нормам чинного законодавства. Наголошує, що реєстрація права власності на гаражний бокс за ОСОБА_1 порушує права та законні інтереси територіальної громади міста Києва, оскільки створює перешкоди у здійсненні повноважень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження відповідною земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності та використовується з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства. Наявність державної реєстрації права власності на об`єкт, який має ознаки тимчасової споруди та був зведений самочинно, суперечить принципам законності у сфері реєстрації речових прав, а також фактично легалізує неправомірне використання земельної ділянки, чим обмежує Київську міську раду у реалізації її правомочностей власника землі. Таким чином, скасування зазначеної реєстрації, на думку позивача, є необхідним та правомірним заходом усунення вказаних перешкод у розпорядженні земельною ділянкою. Разом з цим, ТОВ «Мегаград» не здійснювало державну реєстрацію речових прав на вказаний об`єкт нерухомості, а відтак останнім набувачем права власності фактично є ОСОБА_1 (за інформацією від БТІ), а тому є необхідність скасування реєстраційного запису права про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням наведеного, Київська міська рада просить апеляційну скаргу відповідачки в частині скасування рішення суду першої інстанції про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності на гараж залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду в цій частині - без змін. Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшли. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - адвокат Валько І. В. підтримали аргументи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Представник Київської міської ради - Букрєєва К. Е. частково заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважала за можливе задовольнити її лише в частині скасування рішення суду про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва. ОСОБА_2 та КП КМР «Київське міське БТІ» в судове засідання не з`явилися і явку представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Суд першої інстанції встановив, що гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться в ГБК «Киянівський» по пров. Киянівському, 19 у м. Києві, був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі довідки ГБК «Киянівський» № 49 від 01 жовтня 1993 року у КП КМР «Київське міське БТІ» за реєстровим № 15/7377, дублікат видано 15 листопада 2006 року, зареєстровано в Бюро 20 січня 2006 року. В подальшому, право власності на вказаний гараж перейшло та було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 грудня 2006 року, зареєстрованого в КП КМР «Київське міське БТІ» 02 лютого 2007 року. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 , яка з 27 грудня 2022 року зареєстрована за Київською міською радою на праві власності. Гаражам, які збудовані в гаражному кооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на АДРЕСА_1 не присвоювались адреси. Київська міська рада будь-яких рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Водночас, відомості про речові права ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Київська міська рада, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Києва, підтвердила, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування не передавала. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд повинен був першочергово надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на час звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Київська міська рада, звертаючись до суду з цим позовом, просила скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на гаражний бокс, а також зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення об`єкт самочинного будівництва. Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка, на якій розташоване самочинне будівництво, у користування чи власність ОСОБА_2 не надавалась, дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є як скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , так і повернення ОСОБА_1 . Київській міській раді спірної земельної ділянки із приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого гаражного боксу. Рішення суду першої інстанції оскаржується ОСОБА_1 лише в частині задоволених позовних вимог про скасування державної реєстрації її права власності на гараж і зобов`язання його знести, а тому з огляду на вимоги статті 367 ЦПК України в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Надаючи оцінку обраному Київською міською радою способу захисту прав територіальної громади міста Києва, як власника спірної земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, колегія суддів враховує таке. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17). Отже, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17). Враховуючи вищевказане, особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 111-113 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 вказала: «Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно». Водночас неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що саме задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва є належним способом захисту порушених прав та виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою. Таким чином, позовні вимоги Київської міської ради про скасування реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на гараж, за встановлених обставин даної справи не є належним способом захисту порушених прав позивача та, відповідно, не підлягають задоволенню. Щодо неправильності висновків суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва, то Київська міська рада фактично визнала ці доводи апеляційної скарги у своєму відзиві. У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і, відповідно, виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул. Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права власності на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно. Отже, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було здійснено належним чином, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 зазначено, що: «належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови…». Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Як вбачається із наданих ОСОБА_1 доказів, гаражний бокс нею був відчужений 02 листопада 2007 року за договором купівлі-продажу ТОВ «Мегаград». Отже, саме ТОВ «Мегаград» є власником гаражу, що знаходиться в ГБК «Киянівський» по пров. Киянівському, 19 у м. Києві,і саме до нього мають бути звернуті позовні вимоги щодо повернення земельної ділянки і знесення об`єкта самочинного будівництва. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові (див. висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). За таких обставин ОСОБА_1 не є належним відповідачем за наведеними позовними вимогами Київської міської ради, а тому і в цій частині позов до ОСОБА_1 не підглядає до задоволення. Наведене узгоджується з висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 206/1501/19(провадження № 61-4026св20). Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про задоволених позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності на гараж та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17). Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного та на виконання вимог статті 382 ЦПК України з позивача пропорційно до розміру незадоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачкою у межах даної справи, а саме 9 662,40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року в частині задоволених позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису про державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності на гараж та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 9 662,40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: С.О. Журба Д.О. Таргоній