Постанова Хмельницький апеляційний суд № 680/520/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2026 року м. Хмельницький Справа № 680/520/24 Провадження № 22-ц/820/390/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретар: Плінська І.П., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року та на додаткове рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2025 року (суддя Яцина О.І.) за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, в с т а н о в и в : У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ТОВ «Енселко Агро» про розірвання договору оренди землі від 01.11.2025 року, яка розташована на території Борсуківської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області площею 2,8222 га. кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 укладений з ТОВ «Енселко Агро». Стягнути з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендної плати в загальному розмірі 44981,48 грн.. з яких 19650,61 грн. орендна плата, 3550,60 грн. пеня, 552,36 грн.-3% річних, 21227,91 грн.-інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який за життя заповів позивачу належну йому земельну ділянку, з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, загальною площею 2,8222 га. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 листопада 2017 року, позивач прийняв спадщину і є власником вказаної земельної ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території колишньої Борсуківської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області (на даний час Кам`янець-Подільський район Хмельницької області). Відповідно до договору оренди земельної ділянки №б/н від 01 листопада 2015 року ОСОБА_2 надав ТОВ «Енселко Агро», в особі керівника Ременяка О.В., в строкове платне користування вказану земельну ділянку, на строк до 01.11.2028 року, а 21 липня 2016 року було зареєстроване право оренди. Позивач як спадкоємець зазначеної земельної ділянки з 2017 року неодноразово звертався до відповідача із усними та письмовими повідомленнями про те, що він є власником земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 , проте у встановлений договором оренди строк відповідач не виплачував орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. ТОВ «Енселко Агро» не виконує умови договору земельної ділянки, протягом семи років не сплачував орендної плати, а тому позивач вважав, що договір оренди землі має бути розірваним у зв`язку з істотними порушеннями умов договору, і відповідач окрім того має сплати заборгованість по орендній платі за 2017-2023 роки, 3% річних, інфляційні втрати, а також пеню передбачену пунктом 4.6 Договору. В жовтні 2024 року позивачем подано заяву про зміну предмета та підстав позову. Позивач зазначив, що у договорі оренди №б/н від 01 листопада 2015 року в графі для підпису ОСОБА_2 наявний підпис, який не схожий на підпис ОСОБА_2 його дядька. Тому, договір оренди землі №б/н від 01 листопада 2015 року не відповідає внутрішній волі ОСОБА_2 , оскільки той його не підписував, наміру продовжувати договір оренди його земельної ділянки, яка передана відповідачу не було, волевиявлення на укладення такого договору взагалі не виявляв. Оскільки були відсутні будь-які договірні відносини між ОСОБА_2 та ТОВ «Енселко Агро», земельна ділянка із кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 безпідставно та незаконно перебуває у володінні відповідача, що створює перешкоди позивачу, як спадкоємцю ОСОБА_2 та власнику земельної ділянки вільно користуватись та розпоряджатись нею. Із урахуванням викладеного просив суд прийняти зміну предмету та підстав позову, а саме зобов`язати ТОВ «Енселко Агро» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 6823380500:02:004:0088, площею 2,8222 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом повернення земельної ділянки власнику (а.с.56-58 т.1). 18 червня 2025 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову. Просив суд змінити предмет позову щодо вимоги про розірвання договору оренди, вимогою визнати відсутнім у ТОВ «Енселко Агро» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, площею 2,8222 га, що належить йому на праві власності. Ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 07 січня 2025 року на стадії підготовчого засідання прийнято заяву про зміну предмета та підстав позову. Вирішено розглянути позов з урахуванням змін наведених у заяві про змін підстав позову ( а.с. 116 т.1). Ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 24 червня 2025 року прийнято заяву позивача про зміну підстав пзову. Вирішено розглянути позов з урахуванням змін наведених у заяві про зміну підстав позову: Визнати відсутнім у ТОВ «Енселко Агро» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, площею 2,8222 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 ; Зобов`язати ТОВ «Енселко Агро» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, площею 2,8222 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом повернення земельної ділянки власнику ( а.с. 26 т.3). Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року позов задоволено: зобов`язано ТОВ «Енселко Агро» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 6823380500:02:004:0088, площею 2,8222 га, що належить на праві власності, ОСОБА_1 , шляхом повернення земельної ділянки власнику. Визнано відсутнім у ТОВ «Енселко Агро» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, площею 2,8222 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертизи 11874,24 грн., судовий збір 1937,92 грн., а всього 13812,16 грн. Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 не підписував договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2015 року, тобто волю на вчинення спірного правочину ОСОБА_2 не виявляв, що підтверджується висновком експерта. Позивач сплачував особисто плату за землю, з 2017 року по 05 травня 2024 року, орендної плати не отримував, більше того, відповідач направив орендну плату позивачу вже після подачі позову. Будь яких доказів на підтвердження повідомлення позивача щодо можливості отримання орендної плати за договором оренди земельної ділянки, накопичення на депозитному рахунку нотаріуса, відкриття банківського рахунку на вимогу чи виконання в інший спосіб своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за вказаними договорами суду не надано. Отримання спадкодавцем орендної плати за 2016 рік не спростовує презумпцію неукладеності договору. Додатковим рішенням заяву представника позивача адвоката Наталюка Н.М. задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн. Додаткове рішення суду мотивовано тим, що врахувуючи заперечення відповідача, категорію справи, обсяг виконаних робіт та наданих адвокатом послуг, значення справи для сторін, кількість судових засідань, яка зумовлена зміною представником позивача кількості та змісту позовних вимог, те, що представник позивача брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, а не безпосередньо у приміщенні суду, тому суд дійшов висновку що заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 26000 грн. є завищеною, зменшивши її до 12 000 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «Енселко Агро», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , скасувати додаткове рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2025 року. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 49 ЦПК України безпідставно допустив одночасну зміну предмета та підстав позову. Таким чином, судом прийнято заяву про зміну підстав та предмету позову, не зважаючи на те, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом, позивач мав би подати новий позов з новими підставами та новими позовними вимогами. Суд дійшов помилкових висновків про відсутність у відповідача права оренди земельної ділянки та наявність підстав для усунення перешкод у користуванні нею, не врахувавши, що позивач у порушення ст. 148-1 Земельного кодексу України належним чином не повідомив орендаря про перехід до нього права власності на земельну ділянку, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а невикористання орендарем права на внесення коштів на депозит нотаріуса не може розцінюватися як систематична несплата орендної плати; здійснити виплату орендної плати позивачу через касу чи шляхом перерахування на банківський рахунок не було можливим, так як за виплатою коштів він з 2017 року по 2024 рік не звертався, банківських реквізитів не надав, а виплатити поштовим переказом відповідач не міг, оскільки взагалі не було відомо хто є новим власником орендованої земельної ділянки. Крім того, позивач відмовився від орендної плати, яка була йому перерахована поштовим переказом у 2024 році, після його повідомлення ТОВ «Енселко Агро», що він є новим власником спірної земельної ділянки. Отже, невиплата орендної плати не може розглядатися як підстава для задоволення судом першої інстанції позову ОСОБА_1 про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та визнання права оренди відсутнім. Крім того, суд без належної оцінки всіх доказів у їх сукупності поклав в основу рішення висновок експерта, не надавши належної оцінки тому, що більшість зразків підпису, використаних для дослідження, виконані за значний час до дати укладення спірного договору та не відповідають методичним вимогам щодо їх придатності.Не оцінив у сукупності докази фактичного виконання договору оренди, зокрема отримання орендодавцем орендної плати у грошовій і натуральній формі та передачу орендарю правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що об`єктивно свідчить про наявність волі сторін на укладення та виконання договору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів, висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи не спростовують їх. В судовому засіданні представник ТОВ «Енселко Агро» адвокат Надольська А.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Наталюк Н.М. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги просив її відхилити. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки №б/н від 01 листопада 2015 року ОСОБА_2 (Орендодавець) надав ТОВ «Енселко Агро», в особі керівника Ременяка О.В., (Орендар) в строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,8222 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території колишньої Борсуківської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, строком до 01.11.2028 року. Зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 успадкував після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданним приватним нотаріусом Нлвоушицького районного нотаріального округу Кохан О.В. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (том 1 а.с.13 на звороті). Відповідно до заповіту від 14 листопада 2013 року ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 (том 1 а.с.166). На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1581 від 07 листопада 2017 року, позивач набув право власності на земельну ділянку, площею 2,8222 га, з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 (том 1 а.с.12-14). 02 липня 2024 року позивач надсилав відповідачу письмове повідомлення яким повідомив, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 та просив сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою (том 1 а.с.16-18). Згідно із інформацією від ГУ ДПС в Хмельницькій області від 09 вересня 2024 року, ОСОБА_1 є власником таких земельних ділянок: площею 2,8222 га, кадастровий номер 6823380500:02:004:0088; площею 0,25 га, кадастровий номер 6823380500:01:001:0189; площею 0,2337 га, кадастровий номер 6823380500:05:005:0554. Згідно із інформаційно-комунікаційною системою ДПС «Податковий блок» ОСОБА_1 за період 2017-2024 роки сплачено земельного податку з фізичних осіб: 2017 рік - 58,50 грн; 2018 рік - 53,50 грн; 2019 рік - 55,81 грн; 2020 рік -54,50 грн; 2021 рік - 340,47 грн; 2022 рік - 343,47 грн, 2023 рік - 348,50 грн; 2024 рік - станом на 01 вересня 2024 року - 366,24 грн. (том 1 а.с.45). Відповідно до платіжних інструкцій № 55077, №55079, №55078 від10 вересня 2024 року відповідач здійснив нарахування орендної плати позивачу через відділення АТ «Укрпошта» за період з 2017 року по 2023 рік (том 1 а.с.51-54). 25 листопада 2016 року через відділення Укрпошти відповідач перерахував ОСОБА_2 виплату орендної плати в сумі 1049,98 гривень. Окрім того, ОСОБА_2 отримав в рахунок орендної плати 100 кг цукру по ціні 12,9 грн. за кілограм на загальну суму 1290 грн. (том 1 а.с.126-133). Згідно із висновком експерта № 84/25-26 від 25 квітня 2025 року підпис в Договорі оренди земельної ділянки №б/н від 01 листопада 2015 року укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Енселко Агро», в розділі «підписи сторін» в колонці «від орендодавця» у рядку відведеному для підпису орендодавця виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (том 1 а.с.183-190). З 2017 року до 2025 року земельна ділянка з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 включалася ТОВ «Енселко Агро» до Додатку 1 до Податкової декларації платника єдиного податку 4 групи та відповідач сплачував податок за користування спірною земельною ділянкою (том 2 а.с.4-268). Щодо аргументів про зміну підстав та предмета позову У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України). У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23)). Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі№ 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі№ 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі№ 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 та у справі№ 904/5726/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19). Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі№ 759/17146/20 (провадження № 61-7914св23), від 22 травня 2024 року у справі № 128/285/18 (провадження № 61-15740св23), Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року у справі№ 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 927/977/23 та інші). Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі№ 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Водночас збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно як збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначила, що, оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то в разі подання позивачем заяви в підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку. Звертаючись до суду з позовом у серпні 2024 року, позивач просив суд розірвати договір землі від 01.11.2015 року, яка розташована на території Борсуківської сільської ради, Новоушицького району, Хмельницької області площею 2,8222 га. З кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 укладений з ТОВ «Енселко Агро». Стягнути з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендної плати в загальному розмірі 44981,48 грн. Підставою позову зазначалась не виконання умов укладеного договору оренди землі від 01.11.2015 року щодо сплати щорічної орендної плати. Заява про зміну предмета та підстав позову від 03.10.2024 року фактично є новим позовом, оскільки в ній зазначені самостійні матеріально-правові вимоги та одночасно на їх обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначав підставою позову, що сукупно дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Проте, прийнятття судом першої інстанції заяви про зміну підстав та предмету позову та розгляд змінених підстав та предмета позову не є за положеннями частини 3 статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення суду. Крім того, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції (стаття 374 ЦПК України) та те, що вимоги позову про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати і підстави цього позову не були предметом розгляду суду першої інстанції (частина 6 статті 367 ЦПК України), колегія суддів вважає за таких обставин, перегляд справи проводити за зміненими предметом та підставами позову. Щодо суті заявлених позовних вимог Тлумачення, як статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20). Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., наприклад, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК). Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року усправі № 127/23627/20). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц вказано, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам, і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)». Колегія суддів констатує, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див.. наприклад, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц). Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19). Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.21-6.24 постанови від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц виснувала таке: «У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків). За змістом статей 76, 102 ЦПК висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством». У справі що переглядається, позивач зазначив, що договір орендодавець ОСОБА_2 не підписував, про що надав висновок експерта. Відповідач надав до суду першої інстанції докази укладення договору, зокрема: відомості про отримання ОСОБА_2 за 2016 рік орендної плати як в грошовій та і в натуральній формі( отримання цукру). Ще однією обставиною, яка підтверджує факт укладення договору оренди землі ОСОБА_2 з ТОВ «Енселко Агро» є надання суду копії документів на підставі яких укладався договір оренди землі між ОСОБА_2 та відповідачем, а саме правовстановлюючий документ на земельну ділянку з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088 - копія свідоцтва про право власності на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Новоушицького районного нотаріального округу Кохан О.В. Дану земельну ділянку ОСОБА_2 успадкував після смерті ОСОБА_3 . Також ОСОБА_2 було надано копію витягу з Державного реєсру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 06.11.2013 року приватним нотаріусом Кохан О.В. за заявою ОСОБА_2 . Зазначені докумени не могли бути отримані ТОВ «Енселко Агро» самостійно ні в нотаріуса ні в будь-якомуц іншому місці чи в інших осіб, оскільки вони зберігаються в нотаріальній конторі та у власника земельної ділянки. Колегія суддів зауважує, що якщо наймодавець (орендодавець) не підписував договір оренди земельної ділянки, але надав всі документи для укладення такого договору, отримував плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то за такого випадку визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки не може бути застосованим. Це зумовлено тим, що поведінка орендодавця суперечить його попередній поведінці (надання всіх необхідних документів які стали підставою для укладення договору оренди землі та отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною. Недобросовісність поведінки ОСОБА_1 підтверджує той факт, що в листопаді 2017 року отримавши право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , знаючи про укладений договір оренди спірної земельної ділянки спадкодавцем з ТОВ «Енселко Агро», про що свідчить поданий позов про розірвання договору оренди землі, в порядку статті 148-1 ЗК України не повідомив орендаря про зміну власника спірної земельної ділянки. З зазначених об`єктивних причин відповідачем не виплачувалася орендна плата за період з 2017 по 2024 року. Лише після надання відповіді на адвокатський запит ОСОБА_4 , від ОСОБА_1 в липні 2024 року надійшло письмове повідомлення про те, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6823380500:02:004:0088, яку він успадкував після смерті ОСОБА_2 , надавши копії відповідних документів та просив здійснити йому виплату орендної плати шляхом перерахування коштів через відділення Укрпошти, так як не має відкритого рахунку в банківській установі Направлену поштовим переказом орендну плату за період 2017-2024 роки позивач відмовився отримувати, уже після подання заяви про зміну предмета та підстав позову. У зв`язку із чим за встановлених фактичних обставин у справі, оцінивши докази в своїй сукупності, колегія суддів зазначає, що між сторонами виникли та існували правові відносини на підставі договору оренди землі. Таким чином висновки суду першої інстанції про неукладеність вказаного договору на тих умовах, які ним визначені, та, як наслідок, наявність підстав для зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, є помилковими. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване рішення ухвалено без додержання норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права. Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції. не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справим, покладаються: у разі задоволення позову- на позивача. У звя`зку з зазначеним судові витрати понесенні позивачем на сплату судового збору, за проведення експертизи покладаються на позивача. Додаткове рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2025 року про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу підлягає скасування. Витрати на правничу допомогу позивача у зв`язку з відмовою у задоволені позову покладаться на позивача. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України з позивача на користь ТОВ «Енселко Агро» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» задовольнити. Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року та додаткове рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» судовий збір за подання апеляційної скарги 3633,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 лютого 2026 року. Судді: Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк