Постанова Львівський апеляційний суд № 446/1457/21

Справа № 446/1457/21 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т. І. Провадження № 22-ц/811/1773/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Провадження № 22-ц/811/1772/25 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри при секретарі: Л.М. Чиж розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 квітня 2025 року та на додаткове рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області про усунення перешкод в користуванні нежитловими будівлями, - В С Т А Н О В И В: 16 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні нежитловими будівлями шляхом перебудови паркану, влаштувавши таку огорожу не менше ніж за 1 метр від задньої стіни нежитлових будівель сараю, льоху, дровітні, які належать їй на праві власності. В обґрунтування позову покликалася на те, що вона є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 є суміжним землекористувачем, яка здійснила самовільне будівництво сараю і гаража, які в подальшому узаконила рішенням сільської ради. При цьому, вона зруйнувала стару огорожу та збудувала нову, чим порушила межі між їхніми земельними ділянками, у зв`язку з чим між сторонами вже виникали судові спори, в ході розгляду яких ухвалено судові рішення, якими встановлено певні обставини, однак спір про усунення перешкод в користуванні нежитловими будівлями між ними не вирішено. Оскільки відповідачка влаштувала огорожу впритул до належної їй будівлі сараю, що створює їй перешкоди у користуванні та обслуговуванні такого майна, її право землекористування є порушеним та підлягає захисту в судовому порядку. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області про усунення перешкод в користуванні нежитловими будівлями відмовлено. 08 квітня 2025 року від представника відповідачки адвоката Микити Т.В. надійшла заява про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування такої заяви представник відповідача посилався на те, що понесення таких витрат ОСОБА_3 підтверджуються копією договору про надання правничої допомоги та актом приймання-передачі послуг, а відтак підлягають стягненню з позивача в користь відповідача. Оскаржуваним додатковим рішенням заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Микита Тараса Володимировича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 57 000,00 (п`ятдесят сім тисяч) гривень. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Рішення та додаткове рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає оскаржувані рішення та додаткове рішення суду незаконними, необґрунтованими, такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначив, що як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є власником житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується витягом про право власності на нерухоме майно, виданим на підставі рішення Кам`янка-Бузького районного суду від 04.06.2007 року. Відповідач є суміжним землекористувачем. Земельні ділянки сторін спору не приватизовані та перебувають у користуванні сторін. При цьому земельна ділянка відповідача, хоча і має технічну документацію, не сформована відповідно до вимог законодавства, їй не присвоєно кадастровий номер, не визначено площу та межі такої, інформація про ділянку не внесена до Державного земельного кадастру, що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні. Крім того, як власник будинковолодіння позивач також є користувачем земельної ділянки, на якій розміщено її нерухоме майно. Водночас, чинний закон та судова практика чітко вказує на те, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомого майна, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Суд першої інстанції встановив, що сусідні земельні ділянки по АДРЕСА_1 розмежовуються існуючою загорожею поряд із будівлями, зокрема будівлею «кн» на ділянці ОСОБА_1 . Однак зазначений висновок не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки огорожа розмежовує ділянки лише частково та складається з двох окремих частин. Перша частина огорожі - металевий суцільний лист на бетонній основі, влаштована відповідачем, проходить від точки № 9 до точки № 11 на плані. Далі від точки № 11 до № 13 огорожі немає, а межа позначається по задній стіні будівлі позивача. Друга частина тимчасового паркану, облаштованого дерев`яними стовпчиками з азбестових чи шиферних листів, проходить від точки № 13 до точки №

16. Це роздвоєння межі відображено лише на плані позивача, а на планах відповідача таке відображення відсутнє, у зв`язку з чим зазначена обставина не досліджувалася судами під час розгляду інших спорів між тими самими сторонами. Відповідач підтвердила наявність другої частини огорожі в судовому засіданні 03.04.2025 року, зазначивши, що вона «не встигла облаштувати її належним чином». Також будівлі позивача належним чином відображені лише на її планах, на планах відповідача за 2010 рік вони відображені частково, а на кадастровому плані від 2021 року взагалі відсутні. Це спотворює реальний стан справ та не дозволяє визначити межі ділянок і розташування споруд на час ухвалення рішення. Таким чином, наявні письмові докази щодо конфігурації огорожі та будівель є суперечливими та вказують на необхідність призначення експертизи у даній справі, що є важливим для прийняття обґрунтованого судового рішення. Крім того, суд першої інстанції фактично заперечує висновки, встановлені постановою Львівського апеляційного суду від 04.05.2023 року у справі № 446/1457/21 щодо тотожності позовів, а також предмету і підстав позову. Зокрема, у вказаній постанові апеляційний суд однозначно встановив, що «підстави та предмет позову у справі, що переглядається, та у справі № 2-1970/11 не є тотожними». Тобто, рішення у справі № 2-1970/11 ухвалене стосовно спору між тими самими сторонами, однак не про той самий предмет і не з тих самих підстав. Постановляючи оскаржуване рішення, суд не врахував письмові докази та обставини, що підлягали з`ясуванню, неправомірно зазначивши, що з часу розгляду попередньої справи будь-яких змін не відбулося. Висновок суду про «ідентичність обставин» фактично відкинув необхідність дослідження нових доказів та обмежив право позивача на ефективний судовий розгляд. Таким чином, районний суд неправомірно обмежив дослідження доказів і не врахував відмінності між предметом і підставами позовів, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого рішення. За таких обставин, у даній справі суд мав би встановити коло обставин, які підлягають доказуванню саме у негаторному позові, на відміну від обставин, які встановлювалися у віндикаційному позові у справі № 2-1970/11, і відповідно до встановленого, вирішити даний спір по суті, чого судом зроблено не було. Зазначив, що в ході розгляду даної справи суд першої та апеляційної інстанцій всупереч п. 4 ч. 5 ст. 12 та ст. 103 ЦПК України формально розглянули клопотання про призначення експертизи, що суперечить принципам змагальності та рівноправності сторін, які мають право на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи. Відтак, висновки суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали про призначення експертизи не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні спорів з метою ефективного захисту порушених прав учасників справи. У частині оскарження додаткового рішення суду апелянт зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 57 000 грн є надмірною та необґрунтованою з огляду на складність справи та фактично затрачений час на її розгляд. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд мав перевірити їх співмірність зі складністю справи, а також на відповідність критеріям реальності та розумності. Водночас, наданий відповідачем розрахунок витрат цим критеріям не відповідає. Зокрема, у розрахунку зазначено 5 годин на ознайомлення з позовною заявою обсягом 5 сторінок та 3 години на підготовку заяви про закриття провадження обсягом 1 сторінка. Такий обсяг часу не є співмірним з урахуванням пояснень самого адвоката відповідача про попередній розгляд цієї справи протягом близько 10 років. Крім того, адвокатом відповідача до розрахунку включено по 1 годині участі у судових засіданнях. Разом з тим, судові засідання, призначені на 11.02.2022 року, 22.03.2022 року, 04.04.2022 року, 25.05.2022 року, 13.12.2022 року, 09.04.2024 року фактично не відбулися з технічних причин, а жодне з проведених засідань не тривало одну годину навіть з урахуванням часу очікування. Зазначене підтверджується журналами судових засідань. Таким чином, частина заявлених витрат фактично не понесена, а інша - істотно завищена. За таких умов, витрати на правничу допомогу відповідача не є належно обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до розумного та співмірного розміру. Просить скасувати оскаржувані рішення та додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 скаргу підтримав з підстав, наведених у них, просив скарги задоволити. ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 проти скарги заперечили, просили у задоволенні скарги відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга в частині оскарження рішення суду не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга в частині оскарження додаткового рішення підлягає до задоволення частково з наступних мотивів. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України припинення дії, яка порушує право, а також відновлення становища, яке існувало до порушення, визначено одними із способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зазначена норма процесуального права закріплює поняття преюдиції, за яким обставини приймаються судом без доказування та перевірки фактів, якщо вони вже були встановлені судом у іншій справі, в якій брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Однак, кваліфікація обставин як преюдиційних не може відбуватися формально та на шкоду об`єктивній істині у справі, а самі преюдиційні факти необхідно чітко відмежовувати від оцінки судом обставин справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами. ОСОБА_1 користується земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,26 га для обслуговування житлового будинку та 0,12 га - присадибна ділянка. ОСОБА_3 користується земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,10 га для ведення особистого селянського господарства (том 1, а.с. 12). Зазначені земельні ділянки не приватизовані та перебувають у користуванні сторін. Згідно плану розміщення земельних ділянок та розташованих на них споруд, сусідні земельні ділянки по АДРЕСА_1 розмежовуються існуючою загорожею, поряд з якою розташовані будівлі, зокрема і будівля з позначенням «кн» на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_1 (том 1, а.с. 21-25). Як убачається з Акту комісії представників сільської ради від 09.07.2010 року, 31.06.2010 року комісія побувала на межі земельних ділянок сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , однак самостійно не мала змоги вирішити спірне питання, а тому 08.07.2010 року на місце виїхала районний архітектор ОСОБА_5 , яка підтвердила, що будівля ОСОБА_1 не відповідає будівельному паспорту (том 1, а.с. 11). Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20.03.2018 року у справі №2-1970/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28 травня 2020 року встановлено, що згідно інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_3 , яке належало ОСОБА_6 , а в подальшому, як зазначає позивачка, вказана земельна ділянка перейшла в її користування, вбачається, що станом на 15.01.1991 року існувала огорожа зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 , на лінії якої знаходиться колодязь. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, на даний час колодязь також знаходиться на лінії огорожі, яку збудувала відповідачка. Таким чином, позивачкою не доведено зміни меж землекористування внаслідок покращення огорожі відповідачкою у 2010 році. Залишаючи без змін постанову Апеляційного суду Львівської області від 20.03.2018 року, Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 року зазначив, що «вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою у зв`язку з тим, що позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами порушення її прав, оскільки право власності та право користування на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - державного акту. Ураховуючи, що межі спірних сусідніх земельних ділянок не були визначені, позивач не реалізувала надане їй рішенням сільської ради право на виготовлення технічної документації на земельну ділянку та оформлення правовстановлюючих документів на землю, встановити наявність порушеного права позивача виявилось неможливим, оскільки нею не надано доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, а саме встановлення відповідачем огорожі на її земельній ділянці з порушенням Державних будівельних норм. Позивач під час розгляду справи не скористалась своїм правом та не заявляла клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи». У ході розгляду даної справи, ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 травня 2022 року, яка скасована постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, у справі було призначено будівельну-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання: чи відповідає споруда паркан, встановлений на межі земельних ділянок між будинковолодіння АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНИП) стандартам, технічним умовам)? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності? Чи забезпечує встановлений паркан на межі земельних ділянок між будинковолодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 дотримання містобудівних, протипожежних та санітарно-гігієнічних вимог, в частині дотримання норм щодо висоти паркану, відстаней від нерухомих будівель та споруд, дотримання норм інсоляції та провітрювання суміжних територій? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності і чи є можливість перебудови паркану відповідно до нормативно-правових норм? Разом з тим, як убачається зі змісту постанови Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, якою було скасовано ухвалу суду про призначення експертизи, апеляційний суд виходив з недоцільності призначення такої експертизи, оскільки обставини справи, які сторона просила встановити шляхом призначення судово-будівельної експертизи, вже встановлено судом у справі № 2-1970/11 (спір між тими самими сторонами з аналогічних підстав), у зв`язку з чим вирішення поставлених на експертизу питань не вплине на вирішення даної справи. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду у справі №2-1970/11, ухваленому у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, встановлено факт, який не підлягає доказуванню (преюдиція) а саме - незмінність огорожі, яка наявна на межі суміжних земельних ділянок сторін, починаючи з 1991 року до часу розгляду справи судом, тобто до 2018 року. Така обставина не потребує окремому доказуванню в силу вимог ст. 82 ЦПК України, оскільки вона вже встановлена судом у справі №2-1970/11. При цьому, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що з часу закінчення розгляду справи №2-1970/11 і до моменту ухвалення рішення у даній справі відбулися будь-які зміни у розташуванні огорожі, що знаходиться між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Більше того, і сторона позивача, і сторона відповідача погодилися та визнали в судовому засіданні, що таких змін не відбулося. Крім того, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначено, що орієнтовно у 2010 році відповідачка здійснила реконструкцію існуючої огорожі, чим знищила межові знаки. З наведених мотивів, районний суд дійшов висновку, що сторона позивача вдалася до переоцінки тих обставин, які вже були розглянуті судом, у зв`язку з чим пред`являє формально інші позовні вимоги. Так, у справі №2-1970/11 позивачем було заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести огорожу, повернути 0,004 га самовільно захопленої земельної ділянки та привести межу між будинковолодіннями у попередній стан, а в даному спорі - вимоги про усунення перешкод у користуванні нежитловою будівлею шляхом зобов`язання відповідача перебудувати огорожу, влаштувавши таку (огорожу) на відстані не менше 1 метра від задньої стіни нежитлових будівель сараю, льоху, дровітні. Тобто, суд дійшов висновку, що обставини справи за даним позовом та обставини справи у справі №2-1970/11 є ідентичними, а з часу їх встановлення, будь-яких юридично значимих змін у спірних правовідносинах не відбулося. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам, а також положеннямст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в іншій справі, що набрало законної сили, не потребують доказування при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, про той самий предмет спору. Суд першої інстанції підставно не вдався до переоцінки обставин справи, які вже встановлено судом у справі № 2-1970/11, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц. З наведених мотивів, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Разом з тим, додаткове рішення суду в частині розміру витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з позивача в користь відповідача слід змінити, стягнути з позивача на користь відповідача 20 000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки зазначений адвокатом розмір витрат в сумі 57 000 грн не в повній мірі відповідає обсягу наданих послуг, затраченого адвокатом часу, складності справи, критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, п.п.1-4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 квітня 2025 року залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 квітня 2025 року залишити без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 квітня 2025 року задоволити частково. Додаткове рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 квітня 2025 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 20 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 13 лютого 2026 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра