Постанова 4855 № 320/13377/25
від 12.02.2026 ·ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13377/25 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, які полягають у неправильному визначенні стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який ураховується при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді та 2 роки 4 місяці 29 днів - половини строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка з 24 серпня 1987 року до 21 червня 1992 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 24 вересня 2024 року № 68, з 25 вересня 2024 року з урахуванням загального стажу 26 років 05 місяців 24 днів. Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо не зарахування до її стажу 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді та 2 роки 4 місяці 29 днів, що є половиною строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка з 24 серпня 1987 року по 21 червня 1992 року та визначення її загального стажу 26 років 05 місяців 24 днів і довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62% щомісячного довічного грошового утримання згідно довідки Верховного Суду від 24 вересня 2024 року № 68, оскільки зарахування спірного стажу визначено нормами діючого законодавства, судовою практикою та закріплено висновками Конституційного Суду. Відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що позивача призначено з 25.09.2024 на посаду судді Конституційного Суду України у зв`язку із чим виплату довічного грошового утримання з 25.09.2024 було припинено, здійснювалась процедура повернення пенсійному органу надлишково виплачених сум. Відповідач наполягає на відсутності законодавчих підстав здійснювати перерахунок довічного грошового утримання позивачу. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала до Вищої ради правосуддя заяву про звільнення з посади судді Верховного Суду у зв`язку із призначенням ХХ черговим з`їздом суддів України суддею Конституційного Суду України. Рішенням від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом Голови Верховного Суду від 24 вересня 2024 року № 1938/0/5-24 ОСОБА_1 відраховано зі штату Верховного Суду. 04 жовтня 2024 року через портал електронних послуг Пенсійного фонду країни позивач подала заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про призначення і виплату довічного грошового утримання судді у відставці, до якої долучила наступні копії документів: паспорта; ідентифікаційного коду; розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; копію трудової книжки; диплома; диплома кандидата наук; фото; рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку»; довідки про суддівську винагороду судді для обчислення щомісячного довічного утримання від 24 вересня 2024 року № 68; довідку банку; анкету. Згідно рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» загальний стаж ОСОБА_1 , що дає їй право на звільнення у відставку, становить 26 років 05 місяців 24 днів. Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 21 жовтня 2024 року №263040015957 призначено ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 52% від заробітку (суддівської винагороди) працюючого судді на відповідній посаді. Згідно протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії вбачається, що до стажу роботи, який дає право на відставку та призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці ГУ ПФУ в м. Києві зарахувало 21 рік 0 місяців 24 днів, тобто лише стаж на посаді судді та відповідно призначено з 24 вересня 2024 року із суддівської винагороди в розмірі 52% довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 179 327,33 грн. Згідно рішення ГУ ПФУ України в м. Києві від 21 жовтня 2024 року № 263040015957 вбачається, що відповідач при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання не врахував стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на звільнення у відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, який визначений у рішенні Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку». Позивачем отримано лист 19 жовтня 2024 року в якому відповідач повідомив про призначення з 25 вересня 2024 року щомісячного грошового утримання судді у відставці. Відтак, позивачем встановлено, що відповідачем не враховано до її стажу роботу на посаді судді, що дає їй право на звільнення у відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, який визначений у рішенні Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24, а саме не зараховано до її стажу 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді та 2 роки 4 місяці 29 днів, що є половиною строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі. Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ України в м. Києві від 21 жовтня 2024 року №263040015957 позивач звернулась до суду за захистом порушених прав та інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на одержання та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Відповідно до ст. 58 Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Приписи ч. 6 ст. 47 і п. 8 ч. 4 ст. 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді. Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення. Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. У рішенні від 24.06.1999 № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Судовою колегією враховується, що згідно ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Указом Президента України від 04 серпня 2003 року № 802/2003 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п`ять років. Указом Президента України від 02 червня 2007 року № 485/2007 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Апеляційного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2008 року № 649-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді Апеляційного суду міста Києва безстроково. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2871-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 26 вересня 2014 року ХІІ позачерговий з`їзд суддів України призначив ОСОБА_1 членом Вищої ради юстиції. Відповідно до рішення Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17 ОСОБА_1 набула статусу члена Вищої ради правосуддя. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільний суд. Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» загальний стаж судді ОСОБА_1 для визначення розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці визначено 26 років 06 місяців 20 днів. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) суддею міг бути громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менше як десять років та державною мовою. Згідно з частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) необхідно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до стажу судді 3 роки роботи у професійній діяльності. В абзаці четвертому пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на звільнення у відставку судді, регулювалося відповідно частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Для визначення стажу на посаді судді підлягають застосуванню положення частини третьої статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ та Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/95. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. В абзаці другому статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Відповідно до пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. 3 24 серпня 1987 року до 21 червня 1992 року ОСОБА_1 навчалася за денною формою у Львівському державному університеті ім. Івана Франка, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , який дає право на звільнення у відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, що становить 2 роки 4 місяці 29 днів, про що зазначено і в рішенні Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24. Суд зауважує, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Вказана правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 9 листопада 2018 року справі №243/4794/17, від 11 грудня 2018 року у справі №522/5168/17, від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17, від 23 вересня 2021 року у справі №620/1944/20. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стажу роботи позивача, який дає право на відставку необхідно врахувати, крім роботи на посаді судді (21 рік 1 місяць 21 день), стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки, а також половину строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу - 2 роки 4 місяці 29 днів. Відповідно, загальний стаж, що дає право на відставку ОСОБА_1 становить - 26 років 6 місяців 20 днів. Враховуючи встановлений судом стаж позивача на посаді судді 26 років 06 місяців та 20 днів, застосовуючи вказані вище положення ст. 137 та ст. 142 №1402-VІІІ, як висновок, ОСОБА_1 має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 62% (за 20 років 50% та додатково за 6 років 12%) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а не в розмірі 52% довічне грошове утримання судді, визначеного відповідачем. В даній справі не розглядається питання щодо наявності чи відсутності підстав для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, який визначено ч. 4 ст. 142 Закону №1402-VІІІ та Порядком №3-1 від 25.01.2008, а спірним є належний розрахунок стажу судді, відповідного призначення та виплати довічного грошового утримання судді у відставці. Також, у даній справі позивач не оскаржує лист відповідь пенсійного органу від 20 березня 2025 року №1350-52-10541/0-02/8-2600/25. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів належними та достатніми доказами правомірності своїх дій за спірним предметом спору, відповідно судом встановлено порушення права позивача на врахування до її стажу судді 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді та 2 роки 4 місяці 29 днів, що становить половини строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка з 24 серпня 1987 року по 21 червня 1992 року, та відповідно належного здійснення перерахунку вказаного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62% щомісячного довічного грошового утримання згідно довідки Верховного Суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 24 вересня 2024 року № 68, з 25 вересня 2024 року. Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 12.02.2026. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма Судді: Н.В. Безименна Л.В. Бєлова