Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/33921/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33921/25 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. Дата і місце ухвалення: 27.01.2026 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №420/33921/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила: - визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за № 213050010346 від 08.09.2025 про нарахування та виплату ОСОБА_1 з 28.08.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди з розрахунку стажу роботи на посаді судді 20 років 8 місяців; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області визначити ОСОБА_1 стаж роботи на посаді судді - 26 років 1 місяць 25 днів та розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 62% суддівської винагороди працюючого судді; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62% суддівської винагороди працюючого судді з розрахунку стажу роботи на посаді судді 26 років 1 місяць 25 днів, починаючи з 26.08.2025, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №213050010346 від 08.09.2025 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1720/0/15-25 від 14.08.2025, починаючи з 26.08.2025, з урахуванням фактично виплачених сум, зарахувавши до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 27 днів та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення позивачки на посаду судді - 3 роки. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Апелянт вказує, що перелік посад та періодів роботи, які зараховуються до стажу роботи на посаді судді для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначений статтею 137 Закону №1402-VIII та є вичерпним. На думку скаржника, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі не належить до стажу роботи на посаді судді, який враховується при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, а спірні періоди можуть бути враховані виключно для набуття права на відставку судді. Крім того, апелянт зазначає, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке здійснює виплату щомісячного довічного грошового утримання за місцем її проживання. У зв`язку з цим Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вважає, що не наділене повноваженнями щодо здійснення відповідних виплат, а тому покладення на нього судом першої інстанції обов`язку провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання є помилковим. Посилаючись на наведене, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечує проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Зазначає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним і встановлюється Вищою радою правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді у відставку. Вказує, що рішенням Вищої ради правосуддя від 14.08.2025 №1720/0/15-25 встановлено загальний стаж роботи позивачки, який дає право на відставку, у розмірі 26 років 2 місяці 7 днів, а тому орган Пенсійного фонду не був наділений повноваженнями самостійно визначати інший стаж для обчислення щомісячного довічного грошового утримання. Також позивачка посилається на усталену практику Верховного Суду щодо обов`язковості врахування стажу роботи судді, встановленого Вищою радою правосуддя, та зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував відповідні висновки Верховного Суду до спірних правовідносин. У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року без змін. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Указом Президента України від 04 листопада 2004 року №1367/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Комсомольського районного суду міста Херсона строком на п`ять років. Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2019 року №2386/0/15-19 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області. Рішенням Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2025 року №1720/0/15-25 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Херсонського міського суду Херсонської області у відставку. Відповідно до зазначеного рішення Вищої ради правосуддя до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, зараховано стаж роботи на посаді судді - 20 років 9 місяців 10 днів, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 27 днів та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки. Загальний стаж роботи позивачки, який дає право на звільнення у відставку, становить 26 років 2 місяці 7 днів. 28 серпня 2025 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке рішенням від 08 вересня 2025 року №213050010346 призначило позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди працюючого судді, врахувавши для його обчислення лише стаж роботи на посаді судді тривалістю 20 років 8 місяців. У подальшому, після повторного перегляду заяви, рішенням від 02 жовтня 2025 року №213050010346 дату призначення щомісячного довічного грошового утримання змінено на 26 серпня 2025 року - день, наступний за днем звільнення позивачки у відставку. Вважаючи протиправним визначення відповідачем розміру щомісячного довічного грошового утримання без урахування повного стажу роботи, встановленого рішенням Вищої ради правосуддя, позивачка звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, яке діяло на день їх призначення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що на день призначення позивачки на посаду судді порядок визначення стажу роботи, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, регулювався Законом України «Про статус суддів» №2862-XII та Указом Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», відповідно до яких до такого стажу за певних умов зараховуються половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стаж роботи, що надавав право для призначення на посаду судді. Також суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2025 року №1720/0/15-25 встановлено загальний стаж роботи позивачки, який дає право на відставку, у розмірі 26 років 2 місяці 7 днів, а тому орган Пенсійного фонду не був наділений повноваженнями самостійно визначати інший стаж для обчислення щомісячного довічного грошового утримання. При цьому суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, встановлюється Вищою радою правосуддя під час вирішення питання про звільнення судді у відставку та підлягає врахуванню органами Пенсійного фонду при визначенні розміру відповідного утримання. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання виходячи лише зі стажу роботи позивачки на посаді судді без урахування стажу, визначеного рішенням Вищої ради правосуддя, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги у відповідній частині. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є належне матеріальне забезпечення судді як під час здійснення правосуддя, так і після припинення його повноважень у зв`язку з виходом у відставку. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що принцип верховенства права вимагає дотримання принципу правової визначеності та належного урядування. Зокрема, у рішеннях у справах «Кечко проти України», «Суханов та Ільченко проти України» та «Рисовський проти України» Суд зазначав, що якщо чинне законодавство передбачає право особи на відповідні виплати, держава не може довільно відмовляти у їх наданні або звужувати обсяг уже гарантованих прав, а ризик помилки державного органу не може покладатися на особу. Спеціальним законом, який визначає порядок обчислення стажу роботи судді та порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад двадцять років розмір такого утримання збільшується на два відсотки. Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають порядок визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачку призначено на посаду судді у 2004 році, тобто до набрання чинності Законом №1402-VIII. Відтак при визначенні стажу роботи, який дає право на відставку та впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання, підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на момент її призначення на посаду судді. На час призначення позивачки на посаду судді діяли Закон України «Про статус суддів» №2862-XII та Указ Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», відповідно до яких до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, зараховувалися половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стаж роботи, який був необхідним для призначення на посаду судді. Вирішуючи питання щодо співвідношення стажу роботи судді, який дає право на відставку, та стажу, що враховується при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, Верховний Суд сформував сталу та послідовну правову позицію. Так, у постановах від 06 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 08 листопада 2021 року у справі №580/492/21, від 23 червня 2022 року у справі №420/1987/21, від 08 вересня 2022 року у справі №380/10696/21 та від 06 липня 2023 року у справі №420/3746/21 Верховний Суд дійшов висновку, що стаж роботи судді, який дає право на відставку та право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним. Саме тому при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання підлягає врахуванню той стаж, який встановлено Вищою радою правосуддя під час вирішення питання про звільнення судді у відставку. Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII є гарантією збереження раніше набутого обсягу прав суддів, призначених на посаду до набрання чинності цим Законом, а тому під час визначення їх стажу застосуванню підлягає законодавство, чинне на день призначення судді. Як убачається з матеріалів справи, рішенням Вищої ради правосуддя від 14.08.2025 №1720/0/15-25 встановлено, що загальний стаж роботи позивачки, який дає право на відставку, становить 26 років 2 місяці 7 днів та включає стаж роботи на посаді судді, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стаж професійної діяльності, який надавав право для призначення на посаду судді. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання врахувало лише стаж безпосередньої роботи позивачки на посаді судді тривалістю 20 років 8 місяців, фактично визначивши інший стаж, ніж той, який був встановлений рішенням Вищої ради правосуддя. Колегія суддів зазначає, що ані стаття 137 Закону №1402-VIII, ані інші норми чинного законодавства не наділяють органи Пенсійного фонду України повноваженнями переглядати стаж роботи судді, встановлений Вищою радою правосуддя, або визначати його в іншому розмірі. Додатково колегія суддів враховує, що Рада суддів України у рішенні від 11 квітня 2024 року №6 звернула увагу на необхідність врахування органами Пенсійного фонду України сформованої практики Верховного Суду щодо визначення стажу роботи судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання. Хоча зазначене рішення не є нормативно-правовим актом та не встановлює нових правових норм, воно відображає сформований у практиці Верховного Суду підхід до застосування положень законодавства, що регулюють порядок визначення стажу роботи судді та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, визначаючи розмір щомісячного довічного грошового утримання позивачки без урахування стажу роботи, встановленого рішенням Вищої ради правосуддя від 14.08.2025 №1720/0/15-25, діяв поза межами наданих йому законом повноважень, у зв`язку з чим спірне рішення в оскарженій частині є протиправним. Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання апелянта на те, що половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стаж професійної діяльності, який надавав право для призначення на посаду судді, можуть враховуватися виключно для набуття права на відставку, однак не підлягають врахуванню при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, колегія суддів відхиляє. Як уже зазначалося, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 08.11.2021 у справі №580/492/21, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21 та від 06.07.2023 у справі №420/3746/21 послідовно виходив із того, що стаж роботи судді, який дає право на відставку та право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, а тому під час визначення розміру такого утримання підлягає врахуванню весь стаж, встановлений при вирішенні питання про відставку судді. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача із правовими наслідками рішення Вищої ради правосуддя від 14.08.2025 №1720/0/15-25, яким встановлено стаж роботи позивачки, що дає право на відставку, у розмірі 26 років 2 місяці 7 днів. Разом із тим зазначене рішення Вищої ради правосуддя є чинним, у встановленому законом порядку не скасоване та є обов`язковим для врахування всіма суб`єктами владних повноважень. Колегія суддів також враховує, що відповідно до принципу належного урядування (good governance), який послідовно застосовується у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти послідовно, передбачувано та не допускати свавільного перегляду вже встановлених юридичних фактів. У рішеннях у справах «Рисовський проти України», «Moskal v. Poland» та «Lelas v. Croatia» Європейський суд з прав людини наголосив, що ризик помилки державного органу не може покладатися на особу, а державні органи повинні забезпечувати юридичну визначеність та довіру громадян до своїх дій. За таких обставин орган Пенсійного фонду не мав правових підстав самостійно визначати інший стаж роботи позивачки для цілей обчислення щомісячного довічного грошового утримання, ніж той, який встановлено рішенням Вищої ради правосуддя. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо безпідставного покладення судом першої інстанції обов`язку щодо проведення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Як убачається з матеріалів справи, заява позивачки про призначення щомісячного довічного грошового утримання розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності. Саме цим органом прийнято рішення №213050010346 від 08.09.2025, правомірність якого є предметом судового контролю у даній справі. Оскільки оскаржуване рішення прийняте саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, суд першої інстанції обґрунтовано поклав обов`язок щодо усунення допущеного порушення саме на цей орган як суб`єкта владних повноважень, рішення якого визнано протиправним. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального права, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди наводити належне обґрунтування своїх рішень, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Межі такого обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином дослідив подані сторонами докази та надав їм правильну юридичну оцінку. Доводи апеляційної скарги фактично повторюють правову позицію відповідача, яка була предметом дослідження суду першої інстанції та отримала належну правову оцінку в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому апелянтом не наведено переконливих доводів, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 317 КАС України могли б бути підставою для скасування чи зміни рішення суду. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №420/33921/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках та у строки, визначені статтею 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук