Постанова 4855 № 320/59928/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/59928/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.06.2024 з виплатою недоотриманих сум. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права з 30.08.1999 року по 29.08.2002 року, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.06.2024 з виплатою недоотриманих сум. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що положення статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) не застосовуються при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. На думку апелянта, положення зазначеної статті застосовуються лише при визначенні наявності у судді права на відставку. Тому, відсутні підстави для врахування навчання, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Крім того, апелянт наголошує, що в рішенні Вищої ради правосуддя від 23.03.2023 № 245/5/15-23 зазначено, що стаж роботи судді безпосередньо на посаді судді становить 20 років 7 місяців 10 днів. Також відповідач зазначає, що його лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, має роз`яснювальний характер, а, отже, не породжує для позивача будь-яких прав та обов`язків. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. У відзиві позивач зазначає, що необхідність зарахування до суддівського стажу ОСОБА_1 стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права прямо передбачена частиною другою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Подільським РВ ГУДМС України в місті Києві 25.04.2013, РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянкою України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону № 1402-VIII. Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 23.03.2023 № 245/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку» стаж роботи ОСОБА_1 безпосередньо на посаді судді становить 20 років 7 місяців 10 днів; також у рішенні Вищої ради правосуддя зазначено, що окрім стажу роботи на посаді судді до стажу, що дає ОСОБА_1 право на відставку, додатково підлягають зарахуванню три роки стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді. Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2023 №15-к, відраховано ОСОБА_1 23 березня 2023 року з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання (Додаток 4 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України), стаж ОСОБА_1 складається з наступного: - помічник судді судової колегії в кримінальних справах, судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України - 03р. 00 м. 00 дн., - суддя Шевченківського районного суду міста Києва - 03 р. 06 м. 15 дн., - суддя Апеляційного суду міста Києва - 05 р. 03 м. 00 дн., - суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ -11 р. 09 м. 07 дн. Всього стаж становить - 23 р. 06 м. 22 дн. 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за результатами розгляду якої органом Пенсійного фонду призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 23.03.2023 у розмірі 50% від суддівської винагороди із розрахунку суддівського стажу 20 років 6 місяців 23 дні. Згідно з розрахунком стажу, що враховувався органом Пенсійного фонду України при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, до її стажу було зараховано виключно період роботи безпосередньо на посаді судді з 02.09.2002 по 23.03.2023 у розмірі 20 років 6 місяців 23 дні. 25.09.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила зарахувати їй до стажу, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання, загальний стаж роботи 23 роки 6 місяців та 22 дні (згідно з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що виданий ВССУ). Листом від 17.10.2024 № 40559-40567/К-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 будь-якого іншого стажу, окрім стажу роботи безпосередньо на посаді судді. Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її право на належне матеріальне забезпечення судді у відставці, звернулась до суду з цим позовом з метою захисту своїх прав. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, оскільки дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Київ щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права з 30.08.1999 по 29.08.2002, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року. Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4). Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці". Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Крім того, у зв`язку із систематичним нехтуванням пенсійними органами стажу судді, що визначається Вищою радою правосуддя при звільненні суддів у відставку, рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 звернута увага Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, та вказано на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку. Рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 також наголошено, що необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання, обчислюється Вищою радою правосуддя як єдиним, конституційним органом, при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку. Суд першої інстанції достовірно встановив, що рішенням Вищої ради правосуддя від 23.03.2023 № 245/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку» стаж роботи ОСОБА_1 безпосередньо на посаді судді становить 20 років 7 місяців 10 днів. Також у рішенні Вищої ради правосуддя зазначено, що до стажу роботи на посаді судді, що дає ОСОБА_1 право на відставку, додатково підлягають зарахуванню три роки стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді. У заяві від 25.09.2024 ОСОБА_1 звертала увагу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на необхідності застосування частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII, рішення Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 та рішення Вищої ради правосуддя від 23.03.2023 № 245/0/15-23 при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві зазначені положення Закону № 1402-VIII, рішення Вищої ради правосуддя від 23.03.2023 №245/0/15-23 та рішення Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 при розгляді заяви позивача від 25.09.2024 не враховані. Так, згідно з розрахунком стажу, що враховується органом Пенсійного фонду України при виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, суддівський стаж роботи позивача складає 20 років 6 місяців 23 дні. Стаж роботи за юридичною спеціальністю, наявність якого була передбачена в якості вимоги до громадян України для зайняття посади судді, а саме: на посаді помічника судді судової колегії в кримінальних справах, судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України - 03р. 00 м. 00 дн., при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 не враховано. Аналізуючи доводи позовної заяви щодо протиправного незарахування до стажу роботи позивача при обчисленні її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стажу роботи за юридичною спеціальністю, наявність якого була передбачена в якості вимоги до громадян України для зайняття посади судді, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII в редакції Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Згідно зі статтею 7 Закону № 2862-XII, чинною на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва, на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 19.01.1999 по 29.08.2002 працювала на посаді помічника судді судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 підлягає зарахуванню стаж роботи в галузі права (3 роки) як стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/не зарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом № 2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила наступне: «виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)». Практика Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, є сформованою, сталою та послідовною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19). Аналогічної позиції підтримується і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 21.01.2021 у справі № 560/499/19). Проте, всупереч викладеному стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю три роки, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону № 2862-XII, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до стажу судді, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, не зарахований. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Київ щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права з 30.08.1999 року по 29.08.2002 року, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше. Як наслідок, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги шляхом визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права з 30.08.1999 по 29.08.2002, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.06.2024 з виплатою недоотриманих сум. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна