Постанова 4855 № 320/28221/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/28221/24 Головуючий у 1 інстанції - Леонтович А.М. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії відповідача, що виявились у відмові зарахувати позивачу два роки стажу роботи з 25.04.1989 по 25.04.1991 на посаді юрисконсульта Об`єднання санітарного автотранспорту Управління охорони здоров`я Київського міськвиконкому, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання; - зобов`язати відповідача зарахувати позивачу два роки стажу роботи з 25.04.1989 по 25.04.1991 на посаді юрисконсульта Об`єднання санітарного автотранспорту Управління охорони здоров`я Київського міськвиконкому, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника управління юстиції виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 22 квітня 1991 року № 277/7 позивач призначена виконувачем обов`язків народного судді Ленінградського районного народного суду міста Києва з 26 квітня 1991 року. Наказом начальника управління юстиції виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 13 грудня 1991 року № 923/7 позивача обрано народним суддею Ленінградського районного народного суду міста Києва. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на роботу на посаді судді новоутвореного Святошинського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 10 січня 2002 року № 2971-IІІ обрана на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково. Постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2005 року № 3113-IV обрана на посаду судді Вищого адміністративного суду України. Рішенням Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП) від 19.03.2024 № 790/0/15-24 ОСОБА_1 була звільнена з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку. Згідно з рішенням ВРП від 19.03.2024 № 790/0/15-24 суддівський стаж ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, складає 34 роки 10 місяців 23 дні, з яких 32 роки 10 місяців 23 дні - робота на посаді судді; 2 роки - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді. 12.04.2024 позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано заяву про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням від 22.04.2024 № 263040012450 ОСОБА_1 з 12.04.2024 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, обрахувавши її стаж у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством - 32 роки 8 місяців 4 дні. 30.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зарахуванням до стажу роботи на посаді судді 2 роки стажу (досвіду) роботи, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді. Листами від 23.05.2024 № 21259-20119/В-02/8-2600/24, від 24.05.2024 № 21496-20119/В-02/8-2600/24 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило, що при розрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці органом Пенсійного фонду врахований стаж роботи позивача на посаді судді у розмірі 32 роки 08 місяців 04 дні, а також зазначено про відсутність підстав для застосування положень статті 137 Закону № 1402-VIII для обчислення її щомісячного грошового утримання судді у відставці. Вважаючи вказані відмови відповідача протиправними, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з протиправності відмови органу Пенсійного фонду у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 8 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про статус суддів в СРСР» від 04.08.1989 № 328-I в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначено виходячи з норм чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Відповідно до частин 1 - 3 статті 142 Закону №1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. За приписами частин 1 та 2 статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII в редакції Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2509-VIII), до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Колегією суддів встановлено, що на момент прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 19.03.2024 № 790/0/15-24 про звільнення позивача з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII діяла в редакції Закону № 2509-VIII. Таким чином, позивачу до стажу роботи на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді. Зазначена позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/не зарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом № 2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила наступне: «виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)». Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19. На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося Законом Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про статус суддів в СРСР» від 04.08.1989 № 328-I. Частиною першою статті 8 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про статус суддів в СРСР» від 04.08.1989 № 328-I було передбачено, що суддею може бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен. Стаж позивача за юридичною спеціальністю, наявність якого була необхідна для призначення її на посаду судді, підтверджується записами у трудовій книжці, копія якої наявна у матеріалах справи. Так, судом першої інстанції встановлено та записами трудової книжки позивача підтверджено, що ОСОБА_1 у період до прийняття Президентом України Указу від 30.09.1999 № 1246/99 «Про призначення судді» працювала: з 29.10.1986 по 22.04.1991 - на посаді юрисконсульта Об`єднання санітарного автотранспорту Управління охорони здоров`я Київського міськвиконкому. Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 19.03.2024 № 790/0/15-24 загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, становить 34 роки 10 місяців 23 дні, з яких: 32 роки 10 місяців 23 дні - робота на посаді судді, 2 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та який надавав право для призначення на посаду судді. Також, Вищою радою правосуддя видано довідку щодо зарахування стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 від 19.03.2024. У вказаній довідці зазначено, що загальна тривалість стажу становить 34 роки 10 місяців 23 дні, до якого також зарахований стаж, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді з 25.04.1989 по 25.04.1991. Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. За встановлених обставин та наведеного регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена Законом Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про статус суддів в СРСР» від 04.08.1989 № 328-I в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року. Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4). Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці». Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Враховуючи викладене, зважаючи на протиправність відмови органу Пенсійного фонду у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена Законом Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про статус суддів в СРСР» від 04.08.1989 № 328-I в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому до уваги не приймаються. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.