Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3711/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 січня 2026 року м.Дніпросправа № 280/3711/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 280/3711/25 (суддя Бойченко Ю.П., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач) від 03.04.2025 №1793/08/01/07/08/2736216580/ДПС/ТД-ФС, якою накладено штраф на позивача у розмірі 80 000 грн.. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року в задоволені позовних вимог було відмовлено. Із рішенням суду не погодилася позивач та подала апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі вказує, що оскаржена постанова підлягає скасуванню, оскільки вона безпідставно прийнята на підставі Акта (Довідки) фактичної перевірки від 17.02.2025 реєстраційний № 1793/08/01/07/08/2736216580, хоча діючим законодавством України та діючими нормативно-правовими актами не передбачено можливості відповідачем приймати постанови про накладення штрафу на підставі звернень ДПС та актів фактичної перевірки. Також, на момент початку фактичної перевірки, ОСОБА_2 не виконував функцію працівника та не здійснював обов`язків продавця, в трудових відносинах із позивачем не перебував, а у відповідності до довіреності від 31.08.2023, яка посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Цекеєвою І.О. та зареєстрована в реєстрі за № 583, виконував функції представництва від імені ФОП ОСОБА_1 . Відповідачем подано письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві відповідач стверджує, що погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд повно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального права. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 03.04.2025 № 1793/08/01/07/08/2736216580/ДПС/ТД-ФС, якою до ФОП ОСОБА_1 , керуючись статтею 265 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 та на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України застосовано штраф у розмірі 80 000 грн.. Зі змісту постанови судом встановлено, що 05.03.2025 до відповідача надійшов лист Головного управління ДПС у Запорізькій області від 26.02.2025 № 10163/6/08-01-07-08-13 та копія Акта (Довідки) фактичної перевірки від 17.02.2025, реєстраційний № 1793/08/01/07/08/2736216580, проведеної Головним управлінням ДПС у Запорізькій області у ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Згідно з копією Акта (Довідки) фактичної перевірки від 17.02.2025, реєстраційний № 1793/08/01/07/08/ НОМЕР_1 , ФОП ОСОБА_1 знаходиться на загальній системі оподаткування. ГУ ДПС у Запорізькій області у період з 10.02.2025 по 14.02.2025 проведено перевірку господарської одиниці павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 . На момент початку фактичної перевірки встановлено використання праці найманої особи без оформлення трудових відносин, а саме ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який виконував обов`язки продавця та проводив розрахункові операції з покупцями. Отримав копію наказу на проведення фактичної перевірки та власноручно ознайомився з направленнями на проведення фактичної перевірки, де зазначив посаду продавець. Проте, повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту у відношенні ОСОБА_3 від ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Запорізькій області не надходило. Відповідно до витягу з веб-порталу ПФУ про «Поточний список працівників страхувальника» ОСОБА_3 відсутній у списку застрахованих осіб ФОП ОСОБА_1 . Зазначені факти свідчать про порушення вимог ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України та про фактичний допуск одного працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернулася до суду з позовом про її скасування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про скасування спірного податкового повідомлення-рішення, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. Частиною першою, абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Згідно з частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На думку позивача, у законі відсутня норма, яка б встановлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу. Так, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 Кодексу законів про працю України. За змістом пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України. Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23 вказав, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону. При цьому, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №

96. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України. Окрему увагу Верховний Суд звернув на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 826/12323/18 та від 02.03.2021 у справі № 640/1171/19). За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 804/330/17. Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23 вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України). У зв`язку з цим, колегія суддів спростовує доводи позивача про відсутність у законодавстві відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу. Отже, у спірних правовідносинах у відповідача наявні повноваження стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю. Стосовно доводів позивача про те, що 10.02.2025, на момент початку фактичної перевірки, ОСОБА_2 не виконував функцію працівника та не здійснював обов`язків продавця, в трудових відносинах із позивачем не перебував, а у відповідності до довіреності від 31.08.2023, яка посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Цекеєвою І.О. та зареєстрована в реєстрі за № 583, виконував функції представництва від імені ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до згаданої довіреності, ОСОБА_2 уповноважений бути представником Місяць Н.В., в т.ч. в рамках здійснення нею підприємницької діяльності ФОП, в усіх державних, громадських, господарських та інших органах, підприємствах, установах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності та місця знаходження (податкових органах, органах внутрішніх справ, прокуратури, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, нотаріату, технічної інвентаризації, соціального страхування, дозвільної системи, банківських установах, телекомунікаційних підприємствах, органах приватизації, митних органах, органах державної статистики, територіальних органах та департаментах Держгеокадастру, державної виконавчої служби, органах державної влади та місцевого самоврядування, Державної міграційної служби України, в об`єднаннях співвласників багатоквартирних будинків, в органах архітектури та ДАБІ, в міських підприємствах газо-, водо-, електро-, теплопостачання, в усіх комунальних підприємствах, державній інспекції з питань праці, управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій, департаментах реєстраційних послуг, центрах надання адміністративних послуг, в територіальних органах та департаментах державної фіскальної служби України, в органах державної реєстрації актів цивільного стану, в органах МВС тощо). Однак, актом фактичної перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області від 17.02.2025, реєстраційний № 1793/08/01/07/08/2736216580, підтверджується, що ОСОБА_2 у павільйоні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 здійснював саме функції продавця. Отже, ОСОБА_2 мав бути допущений до цієї роботи лише за умови оформлення трудового договору (контракту). Доказів укладення з ним трудового договору (контракту) суду не надано. У даному випадку, відповідачем, доведено правомірність прийнятої постанови, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Враховуючи сукупність викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Оскільки вимоги позивача судом апеляційної інстанції не задоволено, відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно ст.139 КАС України. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 280/3711/25 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак