Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/10891/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/10891/25 Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 03 лютого 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : в квітні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 27.10.2024 № ЦЗ-19/ЖИ/а-2 від 22.10.2024. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.08.2025 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-19/ЖИ/а-2 від 22.10.2024. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 2119,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Відмовлено в стягненні на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.09.2024 Головне управління ДПС у Житомирській області провело фактичну перевірку господарської одиниці, - магазину по АДРЕСА_1 , - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт № 18951/06/25/РРО/ НОМЕР_1 від 17.09.2024. Вказаний акт перевірки містить висновок про використання праці без належного оформлення трудових відносин з працівником. На підставі акту перевірки Головного управління ДПС в Житомирській області від №18951/06/25/РРО/3345114822 від 17.09.2024, В.о. начальник Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Базяка О.В., керуючись Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, прийняв постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 22.10.2024 №ЦЗ-19/ЖИ/а-2, якою на позивача накладено штраф у розмірі 80000 грн за порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України (допуск до роботи особи без належного оформлення трудових відносин). Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю". Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі. В розумінні вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС в Житомирській області № 18951/06/25/РРО/3345114822 від 17.09.2024, є недопустимими доказами. Крім того, з матеріалів справи (податкова декларація про майновий стан і доходи за 2024 рік) вбачається, що станом на 2024 рік позивач здійснював господарську діяльність за адресою АДРЕСА_2 . При цьому, вихід уповноваженими особами відповідача здійснено за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідно до Договору № 1 від 31.03.2023 оренди нерухомого або іншого окремого індивідуального визначеного майна, що належить до комунальної власності Хорошівської селищної ради та перебуває на балансі Відділу освіти Хорошівської селищної ради об`єкт оренди (частина нежитлового загальною площею 106,25 кв.м. приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ) прийнято в оренду ОСОБА_2 . Суд першої інстанції звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту здійснення позивачем господарської діяльності за вказаною адресою, а позивач спростовує інформацію стосовно здійснення ним господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняття відповідачем спірної постанови про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС в Житомирській області є протиправним, що є достатньою підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови. Колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції, однак не погоджується з певними мотивами рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України, визначає Порядок №509. Відповідно до пункту 2 Порядку №509 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі Постанова №823) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Однією з підстав, визначених пунктом 2 Порядку №509 для накладення штрафів уповноваженою посадовою особою, є акти перевірок ДПС, її територіальних органів, у ході яких виявлені порушення законодавства про працю. Приписами пункту 3 Порядку №509 визначено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Згідно вимог пункту 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка. Відтак, з набранням чинності Порядку №823 з 30.08.2019, відповідач у даній справі був уповноважений на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями та за результатом отримання акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, вживати заходи до притягнення об`єкта перевірки та його посадових осіб до відповідальності. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» (у т.ч. в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу). Постановою Верховного Суду від 09.11.2022 року у справі №640/17424/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року залишено без змін. Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними, зокрема, у постанові від 30.11.2020 у справі №826/4922/16, визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Відтак, на момент проведення перевірки і на момент накладення штрафу, був відсутній встановлений конкретний порядок проведення перевірки та накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Натомість статтею 75 ПК України передбачено право податкових органів проводити фактичні перевірки, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України). Згідно з пунктом 80.6 статті 80 ПК України під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96). Згідно з пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи. Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю. Пунктом 8 Положення №96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. В контексті наведеного суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах не лише розмір штрафу, а й суб`єкт, уповноважений його накладати, напряму визначені у частині четвертій статті 265 КЗпП України. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23. Верховний Суд також зазначив, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону. В силу приписів частини третьої статті 7 КАС України ( відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України) Верховний Суд вважає правильним застосування норм закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані цим органом в акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю. Також частиною восьмою статті 265 КЗпП України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Як зазначив Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, від 29 серпня 2022 року у справі №460/3829/20, від 22 лютого 2024 року у справі №300/2231/21, що використане у цій нормі формулювання може надає суб`єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому наведена норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення частини восьмої статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про відсутність повноважень відповідача в частині застосування штрафу лише на підставі акта документальної виїзної перевірки ДПС - є безпідставними. Крім того, колегія суддів в цій частині враховує позицію Верховного Суду викладену в постанові від 23.01.2023 справа №240/32993/23: "постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю»" втратила чинність 14 вересня 2021 року.

79. Однак, залишаються чинними затверджені Постановою КМУ № 823: "ПОРЯДОК здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю". "ЗМІНИ, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України".

80. Згідно пункту 2 затверджених Постановою КМУ №823 "Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України", у Порядку №509: 1) пункти 2-4 викласти у такій редакції:

2. Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю." Разом з цим, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, а саме податкової декларації про майновий стан і доходи за 2024 рік - станом на 2024 рік позивач здійснює господарську діяльність за адресою АДРЕСА_2 . Перевірка здійснювалась за адресою: Житомирська область, Житомирський район, село Давидівка, вул. Максима Перепелиці, буд.5. Згідно з Договором № 1 від 31.03.2023 оренди нерухомого або іншого окремого індивідуального визначеного майна, що належить до комунальної власності Хорошівської селищної ради та перебуває на балансі Відділу освіти Хорошівської селищної ради об`єкт оренди (частина нежитлового загальною площею 106,25 кв.м. приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ) прийнято в оренду ФОП ОСОБА_2 . Крім того, вказане підтверджується також Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 31.03.2023. В свою чергу, податковий орган визначив, що ФОП ОСОБА_2 є продавцем. Однак, матеріали справи підтверджують, що ФОП ОСОБА_2 не є продавцем, а є суб`єктом господарювання, який здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, з урахуванням встановлених обставин, а також вимог ч.2 ст.77 КАС України (в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача), відповідачем не було доведено, що позивач здійснює господарську діяльність за адресою АДРЕСА_1 , а ФОП ОСОБА_2 є найманим працівником. В свою чергу, позивачем доведено ті обставини, що вона не є суб`єктом господарювання, яка здійснює свою діяльність за адресою АДРЕСА_1 , а ФОП ОСОБА_2 є окремим суб`єктом господарювання, який орендує приміщення за адресою АДРЕСА_1 та здійснює за вказаною адресою господарську діяльність. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов в загальному обґрунтованого висновку щодо задоволення вимог адміністративного позову, хоча в частині повноважень відповідача помилково зазначив про заборону накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року з урахуванням мотивів, викладених в даній постанові. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року змінити з урахуванням мотивів, викладених в даній постанові. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.