Постанова 4851 № 440/3038/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2024 р. Справа № 440/3038/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 20.05.24 року по справі № 440/3038/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС від 17 січня 2024 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 440/3038/24 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС від 17 січня 2024 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 440/3038/24 скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оспорювана постанова була прийнята з урахуванням усіх обставин, обґрунтовано і законно. Зазначає, що згідно акту (довідки) фактичної перевірки Головного управління ДПС у Полтавській області № 13048/16/31/РРО/ НОМЕР_1 позивачем було допущено до роботи продавця ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин, а тому позивачем порушено статті 21, 24 Кодексу законів про працю України, абзац 1 постановляючої частини постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту». Вважає, що посилання позивача на ч. 3 ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є хибним, адже вказана норма регулює здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану Міжрегіональним управлінням, іншими територіальними органами Держпраці, і стосується приписів, винесених за їх результатами. Відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції, що акт фактичної перевірки не є підставою для накладення штрафу, є помилковим. Таким чином, постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС від 17.01.2024 складено відповідачем правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямована постанова; з урахуванням права позивача на участь у процесі прийняття рішень; та своєчасно. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид діяльності: 47.29 роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (основний). 19 грудня 2023 року посадовими особами ГУ ДПС у Полтавській області проведено фактичну перевірку позивача, зокрема, з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) у ФОП ОСОБА_1 за адресою здійснення нею господарської діяльності: АДРЕСА_1 . Фактична перевірка проведена на підставі пункту 80.2.5 статті 20, 80 Податкового Кодексу України (зі змінами та доповненнями з питань дотримання вимог Податкового Кодексу України, Кодексу законів про працю України, Законів України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (зі змінами та доповненнями) та інших нормативно-правових актів, що підлягають перевірці. Актом (довідкою) фактичної перевірки № 13048/16/31/РР0/2541321440 від 19 грудня 2023 року встановлено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, чим порушено частини четвертої статті 24 КЗпП України. Під час проведення перевірки контролюючим органом відібрано письмові пояснення, зі яких випливає, що гр. ОСОБА_2 19 грудня 2023 року в магазині за адресою: АДРЕСА_1 продала 1 пачку цигарок "Парламент" по ціні 100,00 грн. В описі грошових коштів від 19 грудня 2023 року зазначено, що ОСОБА_2 , як особою, яка проводила розрахунки в магазині фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в ході проведення перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій власноручно перераховано кошти на загальну суму 394,00 грн на місці проведення розрахунків із споживачами о 14:33. Матеріали фактичної перевірки ГУ ДПС у Полтавській області направлені Управлінню і отримані ним 28 грудня 2023 року; 29 грудня 2023 року відповідачем повідомлено позивача про їх надходження (повідомлення вручено ФОП ОСОБА_1 06 січня 2024 року). 17 січня 2024 року Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці розглянуто справу про накладення штрафну на підставі акта (довідки) фактичної перевірки ГУ ДПС України в Полтавській області № 13048/16/31/РР0/2541321440 від 19 грудня 2023 року, за результатами чого винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 67000,00 грн за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС від 17 січня 2024 року. Не погодившись із постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС від 17 січня 2024 року, позивач звернулась до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату розгляду відповідачем питання щодо накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, виявлені під час перевірки, порушення були повністю усунуті, а тому постанова про накладення штрафу № 4-ДПС від 17 січня 2024 року є протиправною та підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Згідно з ч. 4 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У відповідності до ч. 1 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Україні від 11 лютого 2015 року за № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування. Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення). Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за № 509 (далі - Порядок № 509). Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Згідно з абзацами 2 та 7 пункту 2 Порядку № 509 (в редакції Постанови КМУ № 823 від 21 серпня 2019 року) штрафи накладаються на підставі: акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Водночас рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю". Згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю" втратила чинність з 14 вересня 2021 року. У зв`язку з набранням законної сили рішенням суду у справі № 640/17424/19 Порядок № 509 діє у редакції, що була чинною до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю", тобто у первинній редакції постанови КМУ від 17 липня 2013 року № 509, проте зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 55 від 03 лютого 2016 року, № 295 від 26 квітня 2017 року, № 206 від 03 березня 2020 року, № 617 від 08 липня 2020 року, № 780 від 28 липня 2021 року та № 226 від 14 березня 2023 року. Отже, з 14 вересня 2021 року діють положення абзаців 2 та 7 пункту 2 Порядку № 509 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295), якими передбачено, що штрафи можуть бути накладені на підставі: акта документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України /надалі ПК України/ передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Отже, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки є різними видами перевірок. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що з 14 вересня 2021 року підставою для накладення штрафу відповідно до абзаців 2 та 7 пункту 2 Порядку № 509 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295), може бути акт документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акт фактичної перевірки. Відповідно до статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Колегія суддів встановила, що у спірних відносинах Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведена фактична, а не документальна виїзна, перевірка та за результатами цієї перевірки складено акт фактичної, а не документальної виїзної, перевірки, тобто обставини допущення позивачем порушення вимог статей 21 та 24 КЗпП України не можуть підтверджуватись актом фактичної перевірки № 13048/16/31/РР0/2541321440 від 19 грудня 2023 року, який одержаний контролюючим органом з порушенням порядку, встановленого законом. Відтак, постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення Північно-Східного міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці № 4-ДПС від 17 січня 2024 року, що прийнята на підставі акта фактичної перевірки № 13048/16/31/РР0/2541321440 від 19 грудня 2023 року, не може визнаватись правомірною. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються. Згідно з пояснювальною запискою до вказаного Закону, метою законопроекту є врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу, враховуючи необхідність забезпечення збалансованості між скороченням видатків роботодавців на оплату відпусток, надурочних годин, годин роботи у святкові та вихідні дні тощо, та забезпеченням мінімально необхідних прав та гарантій працівників. Прийняття законопроекту створить умови для належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили. Отже, на період воєнного стану законодавець, з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені ст. 265 КЗпП України, за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю). Колегія суддів зазначає, що в спірних відносинах не варто застосовувати буквальне тлумачення норми ст. 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", а слід до вказаної норми застосовувати розширювальне тлумачення норм права, оскільки зміст норми є більш широким, ніж її текстуальне вираження. Тобто штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, не застосовуються у період дії воєнного стану за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення перевірок. Вказане випливає із мети законопроекту, а саме забезпечення належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили. З матеріалів справи встановлено, що 20 грудня 2023 року ФОП ОСОБА_1 надіслано до Головного управління ДПС у Полтавській області повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту щодо ОСОБА_2 , що підтверджується копією повідомлення та квитанцією № 2 (зворотний бік а.с. 14-15). 21 грудня 2023 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Трудовий договір між працівником і фізичною особою №

4. Згідно пунктом 2 зазначеного договору, ОСОБА_2 прийнята на посаду продавця продовольчих товарів (зворотний бік а.с. 13 - 14). 17.01.2024 р. постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС, яким відповідачем накладено на позивача штраф у розмірі 67000 грн за порушення вимог ч. 4 ст. 24 КЗпП України, а саме: за результатами перевірки ГУ ДПС у Полтавській області у ФОП ОСОБА_1 встановлено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади. Таким чином, колегія суддів вважає, що станом на дату розгляду Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці питання щодо накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (17 січня 2024 року), виявлені під час перевірки, порушення були повністю усунуті. Тож позивачем усунуто порушення вимог ч. 4 ст. 24 КЗпП України шляхом оформлення трудових відносин із ОСОБА_2 , а тому накладення на позивача штрафу у період дії воєнного стану є неправомірним. Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 4-ДПС від 17 січня 2024 року, відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції та правильності судового рішення не спростовують. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 440/3038/24 суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 440/3038/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський