Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/15244/24

Справа № 308/15244/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 січня 2026 року м. Ужгород Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі: головуючого - Собослоя Г.Г., суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на доньку ОСОБА_3 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги мотивувала тим, що 05.09.2015 між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого у сторін є донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка зазначає, що шлюбні відносини з відповідачем не склалися, Причиною розірвання шлюбу є те, що сторони - люди різних характерів та поглядів на життя, втратили почуття та повагу одне до одного. Крім того, в сім`ї була нездорова атмосфера і чоловік зовсім не піклувався щодо забезпечення сім`ї повністю самоусунувся він виховання та матеріального забезпечення спільної дитини. На даний час подружні відносини фактично припинені. Протягом тривалого часу сімейне життя погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Примирення є неможливим. Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів, позивачка зазначила, що на час подання позову між сторонами не дусягнуто згоди з приводу матеріального утримання доньки та посилаючись на норми СК України, що регулють дані відносини та те, що відповідач є молодого віку, здоровий, працює, не має іншої родини та інших неповнолітніх чи малолітніх дітей, не має на утриманні інших осіб, зокрема, батьків чи осіб, які потребують обов`язкового утримання з його боку, просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу ОСОБА_1 , але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви та до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено частково. Шлюб, укладений 05 вересня 2015 року виконавчим комітетом Великогеєвецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , про що зроблено відповідний актовий запис №10, - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову до суду 16.09.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення в частині стягнення аліментів у розмірі 1/4 частин з усіх видів заробітку (доходів) змінити та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , 2016 р.н., в твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн щомісячно. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачка не надала жодних доказів на обґрунтування своїх вимог та беручи до уваги відсутність у апелянта стабільного заробітку або іншого доходу, вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто на користь апелянтки аліменти на утримання дитини у частці від заробітку. Рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог щодо розірвання шлюбу не оскаржується і рішення суду у цій частині відповідно до ст. 273 ЦПК України набрало законної сили. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, а тому дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого. Спірні правовідносини регулюються нормами СК України щодо обов`язку батьків утримувати дитину та його виконання. Згідно зі ст. 3 ч. 1 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 (Конвенція про права дитини), ст. 7 ч.ч. 7, 8 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами,… судами, адміністративними … органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Особа діє у цивільних, у тому числі, в сімейних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 7, 8 СК України, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 ЦПК України). Матеріалами справи встановлено та не оспорюється те, що сторони є батьками неповнолітньої доньки ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13- - копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28.11.2016, виданого Виконавчим комітетом Великогеєвецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області). Донька проживає разом із позивачкою. Сторони зареєстровані та проживають нарізно: позивачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8); відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11, 28). Ці обставини не оспорюються. Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми за відповідних умов регулюються також нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст.ст. 1, 2, 7, 8 СК України, ст. 3 ЦК України). Конвенція про права дитини передбачає, що держави-учасниці: зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3 ч. 2); поважають відповідальність, права і обов`язки батьків … належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5); забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ст. 6 ч. 2); докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки … несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18 ч. 1); визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 ч.ч. 1, 2); визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом (ст. 31 ч. 1); жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися: a) в законі Держави-учасниці, або b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави (ст. 41). Відповідно до Конституції України, норм СК України, які узгоджуються з приписами Конвенції про права дитини: кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (ст. 51 Конституції України); мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; за загальним правилом, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 ч.ч. 1, 2 СК України); батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України); за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ст. 181 ч. 3); розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (182 ч. 2); той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на дитину (ст. 183 ч. 5). У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Таким чином, матеріальне утримання дитини є обов`язком батьків, у контексті виконання якого може йтися лише про порядок надання такого утримання та про його розмір з урахуванням відповідних обставин. При визначенні розміру аліментів суд враховує, серед іншого, стан здоров`я, матеріальне становище дитини, стан здоров`я, матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 ч. 1 СК України). Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення гармонійного розвитку, освіти, відпочинку дитини тощо, є загальнозрозумілими та не викликають заперечень у сторін чи сумнівів у суду. Такими самими загальновідомими та загальнозрозумілими обставинами є те, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України та воєнних дій, які тривали на час пред`явлення позову та тривають на час судового розгляду справи, купівельна спроможність населення України значно знизилася, що має наслідком, серед іншого, додаткові матеріальні труднощі в забезпеченні належного утримання дитини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ст. 82 ч. 3 ЦПК України). Зважаючи на інтереси дитини, такі обставини не можуть повністю залишатися поза увагою суду в спорі, що розглядається. За наведених обставин слід визнати, що у позивачки ОСОБА_2 виникли дійсні підстави для вимоги до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини. Власне недостатність у матері коштів на утримання доньки сумнівів не викликає, до того ж відповідач не заперечує проти сплати таких у твердій сумі у розмірі 5 000 гривень щомісячно. Разом з тим, посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів не враховано його доходів є необґрунтованими, оскільки суд при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувався інтересами дитини, яка має право на необхідний та достатній для забезпечення гармонійного розвитку рівень матеріального забезпечення. При цьому, відповідач не надав будь-яких відомостей про свій майновий стан, хоча є безпосереднім розпорядником такої інформації. Слід зауважити, що задля посилення захисту права дитини на належне утримання тягар доказування перенесено на платника аліментів, однак обставин, які унеможливлюють стягнення аліментів у визначеному судом розмірі, заявник не підтвердив. У будь-якому разі вимога апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції у частині стягнення аліментів на дитину, та ухвалення нового рішення про стягнення з відповідача аліменти на утримання доньки у розмірі 5000 грн щомісячно, тобто шляхом фактичної зміни способу стягнення аліментів неспроможна і не підлягає задоволенню. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина; спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ст. 181 ч. 3 СК України). Таким чином, апеляційний суд не може змінити спосіб присуджених аліментів, розглянувши вимогу, що не була предметом розгляду у суді першої інстанції, а розмір аліментів визначений у твердій грошові сумі, порушить право вибору одержувача аліментів, передбаченого ч.3 ст.181 СК України щодо визначення способу стягнення аліментів. Саме стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментівв частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі. У свою чергу, платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, але може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Оскільки ОСОБА_1 у прохальній частині не заявляв вимог про зменшення розміру аліментів у межах способу їх стягнення, який визначений оскаржуваним судовим рішенням, а просив стягувати такий у твердій грошовій сумі, підстав для задоволення апеляції зі зміною відповідно до її прохальної частини рішення суду першої інстанції не має. Відтак на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу, яка правильності по суті, законності та справедливості рішення суду першої інстанції, який передовсім вірно виходив із необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини, не спростовує, слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 367 ч. 1, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 червня 2025 року - залишити без змін . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 16 січня 2026 року. Головуючий: Судді: