Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/10867/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/10867/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Кругового О.О., Малиш Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 р. (суддя Турлакова Н.В) в адміністративній справі №160/10867/25 за позовом Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 , про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі ,- В С Т А Н О В И В: Військова академія (м. Одеса) звернулася до суду із позовною заявою, в якій, із урахуванням уточнень, просила суд стягнути з ОСОБА_1 витрати, пов`язані із утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 510 911,34 грн. В обґрунтування позовної вимоги зазначалось про те, що ОСОБА_1 з 19.08.2014 проходив навчання за контрактом, який був розірваний через його службову невідповідність згідно наказу №19-РС від 15.02.2019. 25 лютого 2019 р. складено довідку - розрахунок №1/55/338 витрат, пов`язаних із утриманням ОСОБА_1 у Військовій академії (м. Одеса), а 06 березня 2025 р. направлено вимогу-пропозицію про порядок та строки відшкодування витрат №26/5/260, яка була отримана відповідачем 25 березня 2025 р. Добровільного переказу коштів в рахунок існуючої заборгованості відповідач не здійснив, із письмовою заявою про відстрочку чи розстрочку сплати вказаної суми не звертався. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, позовну заяву Військової академії (м. Одеса) задоволено. У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що повторне направлення йому позивачем вимоги-пропозиції про відшкодування витрат на навчання відбулося 06 березня 2025 р., тобто більше ніж через шість років з моменту його відрахування з навчання та повідомлення про суму витрат вперше. Позовна заява про стягнення з нього примусово суми витрат подана позивачем із порушенням строку встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, вказуючи на те, що відсутність факту відмови відповідача від добровільного відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, унеможливлює звернення до суду із позовом про стягнення таких витрат, про що наявні висновки Верховного Суду у справі №520/1444/22, №400/210/21, №620/13591/23. Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі: Між Військовою академією (м.Одеса) та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання). Наказом начальника Військової академії №19-РС від 15 лютого 2019 р. сержанта ОСОБА_1 відраховано із числа курсантів за недисциплінованість та розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України. Згідно витягу із наказу №36 від 15 лютого 2019 р. визначено ОСОБА_1 відшкодувати витрати, пов`язані із його утриманням у Військовій академії (м.Одеса) з 19 серпня 2014 р. по 15 лютого 2019 р. у сумі 510 911,34 грн. Згідно витягу із наказу №45 від 25 лютого 2019 р. внесено до наказу №36 від 15 лютого 2019 р. зміни в частині визначення ОСОБА_1 суми відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням у Військовій академії (м.Одеса) у сумі 513 310,94 грн. Відповідно до довідки-розрахунку №1/55/338 від 25 лютого 2019 р., загальний розмір витрат складає 513 310,94 грн. В довідці наявна відмітка "із розрахунком згоден" 31 жовтня 2019 р. підпис ОСОБА_2 . 06 березня 2025 р. Військовою академією (м.Одеса) сформовано вимогу - пропозицію №26/5/260, в якій запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 днів з моменту її отримання сплатити суму заборгованості. Вимогу направлено засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 та отримано ним 25 березня 2025 р. Згідно довідки №6/21/520 від 23 квітня 2025 р. станом на 22 квітня 2025 р. залишок заборгованості за ОСОБА_1 складає 510 911,34 грн. Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку не погашено суму заборгованості за навчання, Військова академія (м.Одеса) 14 квітня 2025 р. звернулася до суду із позовною заявою про стягнення коштів в примусовому порядку. Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами контракту відповідач взяв на себе зобов`язання, зокрема, відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані із утриманням його у закладі, в якому він проходить військову службу (навчання) в разі дострокового його розірвання через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість. Докази відшкодування відповідачем витрат за його утримання у вищому військовому навчальному закладі відсутні. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перевірка рішення здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 10 статті 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "и" пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані із їх утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 р. у справі №804/285/16 наголошувала на тому, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних із утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову відбувається після звільнення з публічної служби. Як вбачається із наявних в матеріалах справи письмових доказів, ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів за недисциплінованість 14.01.2019 та розірвано з ним Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України (а.с.13). Згідно витягу із наказу №36 від 15 лютого 2019 р. визначено ОСОБА_1 відшкодувати витрати, пов`язані із його утриманням у Військовій академії (м.Одеса) на суму 510911,34 грн. (а.с.14). 15 лютого 2019 р. та 25 лютого 2019 р. позивачем складено довідки-розрахунки №1/55/338 та №1/155/271 витрат, пов`язаних із утриманням ОСОБА_1 у Військовій академії (м.Одеса). В довідках наявна відмітка "з розрахунком згоден" 31 жовтня 2019 р. підпис ОСОБА_2 . Проте, у довідках не вказана кінцева дата для відшкодування витрат (а.с. 15 - зворот,72). 06 березня 2025 р. Військовою академією (м.Одеса) сформовано вимогу - пропозицію №26/5/260, в якій запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 днів з моменту її отримання сплатити суму заборгованості. Вимогу направлено засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 та отримано ним 25 березня 2025 р. (а.с. 7, 9-10). До суду позовна заява Військової академії (м. Одеса) про відшкодування зазначених витрат шляхом їх стягнення з ОСОБА_1 надійшла 15 квітня 2025 р. Суд першої інстанції ухвалою від 21 квітня 2025 р. залишив позовну заяву без руху, у тому числі, з підстави порушення строку звернення до суду (а.с.26-28). Позивачу було запропоновано судом надати заяву про поновлення строку звернення до суду, вказавши обґрунтовані підстави та докази на підтвердження поважності причин його пропуску. На виконання вимог цієї ухвали позивач надав суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому повідомив про вжиття ним заходів досудового врегулювання спору, тому, на його думку, строк звернення до суду слід враховувати зі спливу визначеного у вимозі-пропозиції добровільно сплатити витрати, тобто з 03.04.2025. Суд першої інстанції ухвалою від 06 травня 2025 р. за позовною заявою Військової академії (м.Одеса) відкрив провадження у справі (а.с.60). Однак, ця ухвала не місить ані обґрунтування наявності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, які визнані судом поважними, ані висновку суду про поновлення такого строку. В мотивувальній частині оскарженого рішення суд першої інстанції послався на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 18.04.2024 у справі №620/13591/23, відповідно до якого "строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби, у даному випадку, необхідно обчислювати з наступного дня після спливу визначеного позивачем добровільного відшкодування" (а.с.82). Отже, при прийняття позовної заяви суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, у зв`язку із чим залишив її без руху. Провадження у справі відкрив після виправлення недоліків адміністративного позову, про що зазначено в ухвалі від 06 травня 2025 р. При цьому, строк звернення до суду не поновив і дотримання позивачем строку звернення до суду не обґрунтував. Здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги колегія суддів, дотримуючись приписів статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовує актуальні правові висновки Верховного Суду, сформульовані у справах з подібних правовідносин, які виникли за участю Військової академії (м. Одеса). Так, Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2024 р. у справі №160/20365/23 та від 18 жовтня 2024 р. у справі № 160/19633/23, дійшов висновку, що "не зазначення у довідках - розрахунках строку, в якій особа має відшкодувати витрати на навчання, пасивна поведінка академії у здійсненні захисту своїх прав та невжиття нею жодних активних дій для дотримання місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для поновлення строку звернення до суду, за умови відсутності об`єктивно непереборних та незалежних від волевиявлення академії обставин". Верховний Суд також визнав обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що "початок перебігу строку не може бути пов`язаний з відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати, оскільки позивач не визначив строк відшкодування. Незазначення у довідці-розрахунку строку, в якій відповідач має сплатити відшкодування витрат на навчання, свідчить про пасивну поведінку позивача у здійсненні захисту прав, невжиття ним жодних активних дій для дотримання місячного строку звернення, передбаченого статті 122 КАС України, що обраховується з моменту закінчення терміну добровільного виконання (що мало ним усвідомлюватися). Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав та інтересів, він має довести, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду у встановлений законом строк. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Відповідно до частини першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежала виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача". Колегія суддів апеляційного суду встановила, що Військова академія (м. Одеса) протягом п`яти років (з 2019 року) була обізнана про невиконання відповідачем вимоги про відшкодування витрат на навчання, про що також свідчить повторне направлення вимоги-пропозиції про відшкодування цих витрат (від 06 березня 2025 року), в якій вже визначено порядок та строки відшкодування. За правовим висновком Верховного Суду у наведених вище справах "звернення позивача до відповідача із вимогою про відшкодування витрат на навчання, більше ніж через п`ять років, не змінює момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду". Своєю чергою, відрахування ОСОБА_1 з навчання у Військовій академії (м. Одеса) 14 січня 2019 року та в подальшому направлення йому вимоги про відшкодування витрат на навчання 06 травня 2025 року, більше ніж через п`ять років, також свідчить про надмірне зволікання та зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2022 у справі №990/102/22 зазначено, що "строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Розумні строки в адміністративному судочинстві це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів)". У постанові від 08 жовтня 2020 р. у справі №9901/32/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що "інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо". Позивачем не доведено наявність об`єктивно непереборних та незалежних від його волевиявлення обставин для своєчасного звернення ним до суду із позовом. За вимогами частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3,4 статті 123 цього Кодексу. Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач не зазначив жодної підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду, наполягаючи на тій обставині, що такий строк має обчислюватись з дня відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати. Свої доводи позивач обґрунтував правовими висновками Верховного Суду, сформульованими постановами, які були прийняті 06.04.2023, 19.10.2023, 01.02.2024, 18.04.2024. Натомість, колегією суддів при розгляді апеляційної скарги застосовані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.08.2024 та 18.10.2024, тобто, як зазначено вище, актуальні та у спірних правовідносин за участю Військової академії (м. Одеса). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів скасовує оскаржене рішення суду першої інстанції як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права та залишає позовну заяву Військової академії (м. Одеса) без розгляду з підстав та мотивів, наведених вище. Керуючись статтями 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 р. в адміністративній справі №160/10867/25 - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовну заяву Військової академії (м.Одеса) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі - залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 13 січня 2026 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя О.О. Круговий суддя Н.І. Малиш