Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/7804/19

ПОСТАНОВА Іменем України 24 грудня 2025 року м. Кропивницький справа № 405/7804/19 провадження № 22-ц/4809/1272/25 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л., за участі секретаря - Бойко В. В., учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2025 року у складі судді Драного В. В. і В С Т А Н О В И В: Короткий зміст вимог позовної заяви В жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. та просили визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, що здійснює функції державного реєстратора, Кобєлєвої А. М. від 01.10.2015 № 24943200 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Позовна заява мотивована тим, що 15.03.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (який в подальшому змінив назву на ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 30.06-04/67, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 45 000 доларів США зі строком погашення до 14.03.2011. З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язання з повернення кредиту 15.03.2006 було укладено іпотечний договір стосовно квартири, що розташована по АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (після смерті якої її частку успадкував ОСОБА_1 ). В подальшому, рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.09.2012 звернуто стягнення на предмет іпотеки - вказану квартиру шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу 51 002 доларів США, що еквівалентно становить 407 388 грн. Пізніше, 28.11.2012 ВАТ «Сведбанк» відступило відповідачу ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договором. 01.10.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на дану квартиру за відповідачем ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивачі вказували, що новий кредитор не повідомив боржників про придбання права вимоги до них, а тому вони були позбавлені можливості прийняти участь у прилюдних торгах. Іпотечний договір передбачає, що іпотекодержатель може обрати лише один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом укладення окремого договору про це, який між сторонами не було укладено. При цьому, нотаріус здійснила державну реєстрацію безпосередньо права власності, а не права іпотеки, не вчиняючи при цьому жодних нотаріальних дій, які могли б бути підставою для державної реєстрації права власності, однак, нотаріус може вчиняти реєстраційні дії лише поряд із вчиненням нотаріальної дії. Крім того, постановою державного виконавця від 05.03.2012 на спірну квартиру було накладено арешт, який на час вчинення спірних реєстраційних дій не було скасовано. Також, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі оскаржуваного рішення нотаріуса відбулося під час дії мораторію на таке звернення. Про вказані порушення своїх прав позивачі дізналися 10.05.2017 та, як наслідок, звернулись до суду з відповідним позовом. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2025 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Вектор-Плюс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, що здійснює функції державного реєстратора Кобелєвої А. М. від 01.10.2015 № 24943200 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор-Плюс». Стягнуто з ТОВ «ФК «Вектор-Плюс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп, по 384 грн 20 коп, з кожного. Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності є обґрунтованими і доведеними та підлягають задоволенню, оскільки оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є протиправним, так як було прийнято приватним нотаріусом з порушенням своїх повноважень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції недостатнім чином врахував норми матеріального права, що регулюють відносини між учасниками справи. Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції в частині наявності іпотечного застереження та його достатності для звернення стягнення на предмет іпотеки без укладання окремого правочину є правильним та відповідає нормам матеріального права у судовій справі. Суд першої інстанції не з`ясував неналежність зберігача, у якого не мається витребуваних доказів та при прийнятті оскаржуваного рішення надав неправильну оцінку отриманим відомостям. Відповідач вважає, що позивачами не було доведено ані відсутність нотаріальної дії неналежного відповідача Кобєлєвої А. М. , ані порушення їх прав чи законних інтересів. З`ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивачів, обраний спосіб захисту не відповідає специфіці правовідносин. Суд першої інстанції неправильно визначив порушника права та спосіб його порушення, як наслідок, обрав неправильний спосіб захисту. Скасування рішення про державну реєстрацію речового права може тягнути за собою підстави для скасування права власності іпотекодержателів, а згідно приписів ч. 2 ст. 328 ЦК України суд не має припиняти належно набуте право власності, в той час, як незаконність такого набуття не доведена. Крім того, неправильними є висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивачі не пропустили строк позовної давності, адже останні не надали доказів, що строк пропущений з поважних причин, а підставам та доказам відповідача суд першої інстанції не надав належну оцінку. Відзиви на апеляційну скаргу Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції В судовому засіданні апеляційного суду представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» Ковалевський Є. В. підтримав доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_2 адвокат Багірян Е. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги. ОСОБА_1 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою ОСОБА_1 та оголошенням, розміщеному на офіційному веб-сайті судової влади України, про виклик Кобелєвої А. М . Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що 15.03.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 30.06-04/67-К, згідно якого банк надав боржнику ОСОБА_3 грошові кошти в якості кредиту в розмірі 45 000 доларів США, які остання зобов`язалася повернути до 14.03.2011, сплативши проценти за користування кредитом. З метою забезпечення виконання боржником вказаного кредитного договору 15.03.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (Іпотекодержатель) з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (Іпотекодавці) з іншої, укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Цимбаревич Л. Ю., згідно якого останні передали банку в іпотеку належне їм майно, а саме квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 . Рішенням Позачергових Загальних зборів акціонерів від 15.10.2007 АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на ВАТ « Сведбанк». Згідно Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.05.2008 № 18978068 квартира, що розташована по АДРЕСА_1 , належала направі спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть. Згідно довідки ОКП «Кіровоградське ООБТІ» від 17.12.2008 № 33610198394 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить 2/3 частини вказаної квартири на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.01.1997 № НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 - 1/3 частина на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.12.2008 № 2-1725. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.09.2012 в цивільній справі № 1111/5607/12 позовні вимоги ПАТ «Сведбанк » до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено в повному обсязі, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Сведбанк» по кредитному договору № 30.06-04/67-К від 15.03.2006 у сумі 39977,71 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 319521,85 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру під номером АДРЕСА_2 , загальною площею 88,36 кв.м., яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві приватної власності. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири під номером АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною продажу 51 002 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 407 388 грн. 28.11.2012 на підставі Договору факторингу № 15 та Договору про відступлення прав за іпотечним договором ВАТ «Сведбанк» відступило свої права вимоги за укладеними кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Факт укладання даного договору сторонами не заперечується. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10.05.2017 № 86633742 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято 01.10.2015 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 24943200, а саме про реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки № 561 від 15.03.2006. Крім того, на дану квартиру накладено 3 обтяження (номери 11420848, 11420803, 11420779) на підставі постанови Ленінського ВДВС про арешт майна боржника від 05.03.2012 відносно боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відомості з Державного реєстру Іпотек відсутні. Відповідно до з листа Київського державного нотаріального архіву від 03.04.2023 № 358/01-21 документи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального кругу Кобелєвої А. М. щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за період з 05.01.2015 по 30.12.2015 вилучено до знищення відповідно до Протоколу № 81 засідання експертної комісії ГТУЮ у м. Києві від 20.11.2019. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається впорядку, визначеному законом та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки) - іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом; Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється трьома різними способами: на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно: із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У свою чергу, відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції на час спірних реєстраційних дій, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав; виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі. За змістом п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року. Статтею 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно; нотаріус як спеціальний суб`єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Зокрема, абзацами 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. За змістом ч. 9 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Абзацом 7 п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868), встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». В силу вимог п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус, як спеціальний суб`єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав. Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прозареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Пунктом 36 Порядку № 868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. Підпунктом 1 п. 37 Порядку № 868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат. Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об`єкт нерухомого майна і документом, що буде підтверджувати відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі. Матеріалами справи підтверджується, що 15.03.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 30.06-04/67-К, згідно якого банк надав боржнику ОСОБА_3 грошові кошти в якості кредиту в розмірі 45 000 доларів США, які остання зобов`язалася повернути до 14.03.2011, сплативши проценти за користування кредитом (том 1 а. с. 14-16). Згідно розділу 2 цього договору забезпеченням виконання боржником своїх зобов`язань є іпотека - квартира, що розташована по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . При непогашенні заборгованості перед банком у строки, передбачені кредитним договором, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки та/або звернутися в суд. З метою забезпечення виконання боржником вказаного кредитного договору 15.03.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (Іпотекодержатель) з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (Іпотекодавці) з іншої, укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Цимбаревич Л.Ю., згідно якого останні передали банку в іпотеку належне їм майно, а саме квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 12-13). Згідно п. 12 цього договору Іпотекодержатель за своїм вибором застосовує один із способів стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, а саме: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; за договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у п.п. 12.3.1 і 12.3.2 цього договору. Так, відповідно до п. 12.3.1 цього договору задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до цієї статті у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої п.п. 12.3.1 цього договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. Сторони з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцями в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що позичальник за кредитним договором (основним зобов`язанням) повністю його виконав. Згідно п. 12.3.2 цього договору задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що була встановлена відповідно до висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.05.2008 № 18978068 квартира, що розташована по АДРЕСА_1 , належала направі спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (том 1 а. с. 17). ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть (том 1 а. с. 23). Згідно довідки ОКП «Кіровоградське ООБТІ» від 17.12.2008 № 33610198394 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить 2/3 частини вказаної квартири на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.01.1997 № НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 - 1/3 частина на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.12.2008 № 2-1725 (том 1 а. с. 19, 24). Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.09.2012 в цивільній справі № 1111/5607/12 позовні вимоги ПАТ «Сведбанк » до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено в повному обсязі. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Сведбанк» по кредитному договору № 30.06-04/67-К від 15.03.2006 у сумі 39 977,71 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 319 521,85 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру під номером АДРЕСА_2 , загальною площею 88,36 кв.м., яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві приватної власності. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири під номером АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною продажу 51002 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 407388 грн (том 1 а. с. 25-26). 28.11.2012 на підставі Договору факторингу № 15 та Договору про відступлення прав за іпотечним договором ВАТ «Сведбанк» відступило свої права вимоги за укладеними кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10.05.2017 № 86633742 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято 01.10.2015 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 24943200, а саме про реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки № 561 від 15.03.2006. Крім того, на дану квартиру накладено 3 обтяження (номери 11420848, 11420803, 11420779) на підставі постанови Ленінського ВДВС про арешт майна боржника від 05.03.2012 відносно боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відомості з Державного реєстру Іпотек відсутні (том 1 а. с. 10-11). Відповідно до листа Київського державного нотаріального архіву від 03.04.2023 № 358/01-21 документи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального кругу Кобелєвої А. М. щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за період з 05.01.2015 по 30.12.2015 вилучено до знищення відповідно до Протоколу № 81 засідання експертної комісії ГТУЮ у м. Києві від 20.11.2019 (том 2 а. с. 164). З аналізу викладеного слідує, що підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на об`єкт нерухомого майна та прийняття спірного рішення був іпотечний договір від 15.03.2006 реєстровий № 561, тобто договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у п.п. 12.3.1 і 12.3.2 іпотечного договору від 15.03.2006. Однак, жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації відповідачем приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. , як спеціальним суб`єктом державної реєстрації, не вчинялась. Враховуючи положення ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається саме шляхом набуття іпотекодержателем права власності на останній. Разом з тим, з огляду на норми закріплені ч. 9 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та абзацом 7 п. 2 Порядку № 868, нотаріус як спеціальний суб`єкт, проводить державну реєстрацію прав на нерухоме майно, набутих виключно у результаті вчинення нотаріальної дії з таким майном. Крім того, згідно п. 1 Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» (чинного на час спірних правовідносин) у разі подання до територіальних органів Мін`юсту, посадовим особам органів місцевого самоврядування, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державним реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру. Зі змісту п. 2 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого цим же Наказом, слідує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін`юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (чинного на час виникнення спірних правовідносин). Таким чином, дії відповідача приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. щодо прийняття спірного рішення про державну реєстрацію права власності були протиправними у зв`язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном та щодо права на майно, яке виникло на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачами вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в частині того, чи набув іпотекодержатель предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було здійснено 01.10.2015, в той час як постановою державного виконавця Ленінського ВДВС про арешт майна боржника від 05.03.2012 було накладено арешт на іпотечне майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що дані обтяження були накладені саме в рамках виконання рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.09.2012 в цивільній справі № 1111/5607/12 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Тому, наявність зареєстрованих обтяжень на вказане майно не перешкоджає державної реєстрації права власності за іпотекодержателем ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до скасування (зняття) відповідних обтяжень, так як його вимоги мають пріоритет над вимогами інших кредиторів. Окрім того, відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об`єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав. Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. було вчинено реєстраційні дії стосовно нерухомого майна, яке знаходиться не в м. Києві, а в м. Кропивницький, тобто поза межами території, на якій діє відповідний нотаріус-державний реєстратор. Наявне в матеріалах справи рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.09.2012 в цивільній справі № 1111/5607/12, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки та визначено спосіб його реалізації, свідчить про те, що відповідачем обрано судовий спосіб звернення стягнення, а реєстрація приватним нотаріусом права власності на спірне нерухоме майно на підставі іпотечного застереження, за наяності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, суперечить умовам договору іпотеки та нормам ЗУ «Про іпотеку». Крім того, в матеріалах справи відсутні докази направлення іпотекодавцям іпотекодержателем, яким є ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу, укладеного з банком, вимоги про усунення порушень кредитного договору та повідомлення про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки. За наведених обставин, вчинення приватним нотаріусом реєстраційної дії за поданою заявою ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не можна вважати правомірним, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту, з огляду на таке. У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). Разом із цим судом встановлено, що спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та підставою виникнення у нбого права власності на об`єкт спірного нерухомого майна є іпотечний договір. Тобто між позивачами та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» фактично наявні договірні відносини, які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернуло стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору. Суд зауважує, що обраний позивачами спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивачів з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Таким чином, оскільки порушення права власності позивачів відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», заявлені ними позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. До схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позивачем обрано правильний та ефективний спосіб захисту свого порушеного права шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя, що узгоджується із ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Суд також не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивача пропущено строк позовної давності, з огляду на таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц. Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю. Так, оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було прийнято приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. 01.10.2015, трирічний строк спливає 01.10.2018, а з даним позовом позивачі звернулися до суду 22.10.2019. Водночас, згідно ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. 10.05.2017 позивачі вже зверталися до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., треті особи - ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, що здійснює функції державного реєстратора Кобелєвої А.М. від 01.10.2015 № 24943200 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована по АДРЕСА_3 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (справа № 405/2437/17). Відтак, оскільки позивачами раніше пред`являлася відповідна вимога до суду в межах строку позовної давності, то строк позовної давності перервався, а тому вони не пропустили строк позовної давності для пред`явлення вказаних позовних вимог у цій справі. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому не дають підстав для скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що/ вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02.01.2026. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді С. М. Єгорова О. Л. Карпенко