Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/14689/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14689/24 пров. № А/857/16612/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Матковської З.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року (судді Андрусенко О.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/14689/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в якому просить: визнати бездіяльності протиправною щодо незарахування у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) періоду роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 в дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани»; зобов`язати відповідача зарахувати у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоду роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 в дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани», здійснивши перерахунок пенсії з дати призначення пенсії, тобто з 02.08.2023, та провести виплату з урахуванням проведених платежів. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року задоволено позов частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо незарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019, за винятком періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною: з 15.08.2013 по 30.08.2013, з 01.11.2015 по 15.11.2015, з 11.08.2017 по 11.08.2017, з 17.01.2019 по 17.01.2019, з 19.11.2007 по 18.08.2010, з 19.08.2010 по 17.01.2011, та провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 02.08.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 06.03.1993 по 25.11.2019 працювала на посадах санітарки-прибиральниці, молодшої медичної сестри в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» (з 06.06.2019 реорганізовано в Комунальне підприємство «Волинський обласний санаторій «Згорани» Волинської обласної ради. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №140/6176/24, яке набрало законної сили 15.10.2024, зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 02.08.2023 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV. ГУ ПФУ у Волинській області на виконання рішення суду у справі №140/6176/24 призначило з 02.08.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV; страховий стаж позивача становить 42 роки 2 місяці 23 дні, в тому числі робота за Списком №2 - 36 років 4 місяців 22 дні, про що свідчить рішення про призначення пенсії від 22.11.2024 №032750004296 (а.с. 7-8). При цьому, відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку стажу, відповідачем при призначенні позивачу пенсії до пільгового стажу за Списком №2 зараховано період роботи з 06.03.1993 по 31.12.2003 у подвійному розмірі (кратність 2), а період роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 в одинарному розмірі (кратність 1), в той же час до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано такі періоди з 15.08.2013 по 31.08.2013, з 11.08.2017 по 11.08.2017, з 17.01.2017 по 17.01.2017. Листом від 25.11.2024 №15565-15439/С-02/8-0300/24 ГУ ПФУ у Волинській області, у відповідь на заяву позивача від 19.11.2024, повідомило, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років; рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №140/6176/24 виконано в межах покладених зобов`язань та таке судове рішення не містить зобов`язання щодо обчислення тривалості страхового стажу за період з 01.01.2004 по 31.12.2019 з урахуванням вимог статті 60 Закону №1788-XII (а.с. 19). Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування періоду роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ, звернулася до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законами України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні правовідносини були врегульовані Законом №1788-ХІІ. Згідно преамбули Закону №1058-IV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно абзацу першого частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Згідно пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-ХІІ, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій. Згідно статті 60 Закону № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. Згідно статті 7 зазначеного Закону регламентовано, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону. Пунктами 7, 12 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2001 №2586-III «Про протидію захворюванню на туберкульоз» (далі Закон №2586-III) визначено, що туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я, посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров`я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою, залучених до надання реабілітаційної допомоги у складі мультидисциплінарних реабілітаційних команд в закладах охорони здоров`я», зокрема, затверджено Перелік закладів охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я містить, зокрема, санаторій (у т.ч. дитячий, однопрофільний, багатопрофільний, спеціалізований). Наказом Міністерства охорони здоров`я від 16.07.2009 № 514 затверджено «Перелік протитуберкульозних закладів, в якому міститься: розділ

1. Лікувально-профілактичні заклади, пункт 1.2 Санаторно-курортні заклади: санаторій (протитуберкульозний, туберкульозний, спеціалізований, спеціальний, у т.ч. дитячий). Відтак, протитуберкульозний дитячий санаторій належить до закладу охорони здоров`я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі. Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 у період з 06.03.1993 по 25.11.2019 працювала на посадах санітарки-прибиральниці, молодшої медичної сестри в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» (з 06.06.2019 реорганізовано в Комунальне підприємство «Волинський обласний санаторій «Згорани» Волинської обласної ради. Довідкою Волинського обласного санаторію «Лісова пісня» (правонаступника Комунального підприємства «Волинський обласний санаторій «Згорани» Волинської обласної ради) від 29.05.2022 №01-13/104 також підтверджено, що позивач дійсно працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» у період з 06.03.1993 по 25.11.2019. Така ж довідка містить відомості про перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати: з 15.08.2013 по 30.08.2013, з 01.11.2015 по 15.11.2015, з 11.08.2017 по 11.08.2017, з 17.01.2019 по 17.01.2019 та у відпустках по догляду за дитиною: з 19.11.2007 по 18.08.2010 по догляду за дитиною віком до трьох років, з 19.08.2010 по 18.08.2021 по догляду за дитиною віком до чотирьох років, однак 17.01.2011 така відпустка була перервана згідно наказу №7-ос від 17.01.2011 (а.с.22). Отже, ОСОБА_1 у період з 06.03.1993 по 25.11.2019 працювала на посадах санітарки-прибиральниці, молодшої медичної сестри в інфекційному закладі охорони здоров`я. Позивачу період роботи з 06.03.1993 по 31.12.2003 зараховано подвійному розмірі, а період роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 в одинарному розмірі (а.с. 8 зворот). При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що пільгове обчислення страхового стажу відповідно до статті 60 Закону №1788-XII застосовується лише до 01.01.2004. За правилами статті 60 Закону №1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 11.02.2025 у справі №420/8637/24, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV. Редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №689/872/17, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону №1788-XII, то він мав би виключити із Закону №1788-XII усі інші положення, чого зроблено не було. Відповідно до довідки від 29.05.2022 №01-13/104 позивач ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати: з 15.08.2013 по 30.08.2013 (наказ №64 від 12.08.2013), з 01.11.2015 по 15.11.2015 (наказ №48-в від 29.10.2015), з 11.08.2017 по 11.08.2017 (наказ №34-в від 11.08.2017), з 17.01.2019 по 17.01.2019 (наказ №17-ос від 16.01.2021) та у відпустках по догляду за дитиною: з 19.11.2007 по 18.08.2010 по догляду за дитиною віком до трьох років (наказ №190 від 19.11.2007), з 19.08.2010 по 18.08.2021 по догляду за дитиною віком до чотирьох років (наказ №116-ом від 19.11.2010), однак 17.01.2011 відпустка по догляду за дитиною віком до чотирьох років перервана (наказ №7-ос від 17.01.2011). Згідно з частинами першою, другою статті 84 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 30 календарних днів на рік. Відповідно до статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується. Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах передбачено статтею 60 Закону №1788-ХІІ, а саме робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Згідно статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Статтею 30 КЗпП України передбачено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Таким чином, робота в розумінні статей 21, 30 КЗпП України є виконання певних дій працівником в межах трудових правовідносин за трудовим договором. Пільги, передбачені статтею 60 Закону №1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах, вказаних у цій статті, тому період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №314/404/17, від 28.11.2019 справа №349/422/16-а. Отже, період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 15.08.2013 по 30.08.2013, з 01.11.2015 по 15.11.2015, з 11.08.2017 по 11.08.2017, з 17.01.2019 по 17.01.2019 та у відпустках по догляду за дитиною: з 19.11.2007 по 18.08.2010 та з 19.08.2010 по 18.08.2021, яка фактично була перервана з 17.01.2011, зараховується до стажу роботи лише в одинарному розмірі, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що стаж роботи позивача в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» (яке в подальшому було реорганізовано в Комунальне підприємство «Волинський обласний санаторій «Згорани» Волинської обласної ради) з 01.01.2004 по 25.11.2019, за винятком періодів перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною: з 15.08.2013 по 30.08.2013, з 01.11.2015 по 15.11.2015, з 11.08.2017 по 11.08.2017, з 17.01.2019 по 17.01.2019, з 19.11.2007 по 18.08.2010 та з 19.08.2010 по 17.01.2011, повинен зараховуватися у подвійному розмірі, а ГУ ПФУ у Волинській області протиправно не було враховано позивачу при призначенні пенсії вказані періоди у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, шляхом прийняття рішення про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо незарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ та зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ період роботи з 01.01.2004 по 25.11.2019, за винятком періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною: з 15.08.2013 по 30.08.2013, з 01.11.2015 по 15.11.2015, з 11.08.2017 по 11.08.2017, з 17.01.2019 по 17.01.2019, з 19.11.2007 по 18.08.2010 та з 19.08.2010 по 17.01.2011, та провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 02.08.2023, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №140/14689/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Ільчишин судді В. В. Гуляк З. М. Матковська Повне судове рішення складено 15.12.25