Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1409/25

Справа № 130/1409/25 Провадження № 22-ц/801/2661/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2025 рокуСправа № 130/1409/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Рішення ухвалив суддя Шепель К. А., Рішення ухвалено без повідомлення (виклику) сторін у м. Жмеринка Повний текст рішення складено 12 жовтня 2025 року, Встановив: У травні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 17 січня 2024 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 486765-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» 17 січня 2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 486765-КС-001 про надання кредиту та 17 січня 2024 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 486765-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7966, на номер телефона НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,16395 процентів за кожен день користування кредитом. Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіка платежів. Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору. ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , котру позичальник вказав при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про перерахування коштів. Також, 15 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 486765-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов додаткової угоди ТОВ «Бізнес позика надає позичальнику додатково кредит в сумі 7000,00 грн. Боржник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості на договором № 486765-КС-001 позичальника ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов`язання, визначені договором. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 486765-КС-001 позичальника ОСОБА_1 , відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором № 486765-КС-001 на загальну суму 13 687,08 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Зважаючи на ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у нього станом на 29 квітня 2025 року утворилась заборгованість за договором № 486765-КС-001 в розмірі 56 390,27 грн., що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14 316,18 грн., суми прострочених платежів по процентах - 41 579,79 грн., суми заборгованості по штрафах - 0,00 грн., суми прострочених платежів за комісією - 494,30 грн. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 жовтня 2025 року позов ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за кредитом від 17 січня 2024 року в загальній сумі 56 390,27 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки позивачем не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам і обставинам, підійшов формально до вивчення обстави справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а також не сприяв повному, об`єктивному її розгляду. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 41 579,79 грн., є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності до добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, оскільки тіло кредиту становить лише 17 000,00 грн. Позивач також просив стягнути заборгованість за комісією у розмірі 494,30 грн. посилаючись на умови кредитного договору, укладеного сторонами. Як убачається зі змісту договору в№ 2974321 від 13 січня 2021 року про надання кредиту відповідач погодив комісію «за надання кредиту», засвідчивши це своїм електронним підписом, тоді як у договорі позивач не зазначив та не надав доказів, переліку послуг «за надання кредиту», їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору ураховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту у розмірі 1500,00 грн. є нікчемними, відповідно до частини 5 статті 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач ТОВ «Бізнес Позика» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи апеляційної скарги вважає неприйнятними. Відповідач виявляє непослідовну позицію, оскільки з однієї сторони він не оспорює факт укладання кредитного договору та отримання коштів за ним, а з іншої - просить відмовити у задоволенні вимог кредитора в повному обсязі, що не піддається логічному поясненню, адже незрозуміло, на підставі чого відповідач може мати можливість взяти у кредит кошти та потім не повертати їх, чим незаконно збагатився. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2024 року між ТОВ «Бізнес позика» і ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями укладено договір № 486765-КС-001 про надання кредиту, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн., строк дії договору - до 08 травня 2024 року, стандартна процентна ставка за кредитом в день - 1,16395000 фіксована, комісія за надання кредиту 1 500,00 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 21 040,00 грн. (а. с. 19-23). ТОВ «Бізнес Позика» 17 січня 2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти кредитний договір (а. с. 24-28). 17 січня 2024 року ОСОБА_1 прийняв вказану пропозицію, підписавши акцепт електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7966, направленим на вказаний ним номер мобільного телефону (а. с. 29-33). Свої зобов`язання ТОВ «Бізнес Позика» за договором кредиту виконало, надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000, 00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , що вбачається із підтвердження від 17 січня 2024 року щодо здійснення переказу грошових коштів, наданого ТОВ «ПрофітГід» (а. с. 46), а також підтверджується банківською випискою АТ "Сенс Банк" по вказаній банківській картці, що була витребувана судом при відкритті провадження у справі за клопотанням представника позивача (а. с. 69, 147-182). ТОВ «Бізнес Позика» (клієнт) та ТОВ «ПрофітГід» (установа) 04 листопада 2020 року уклали договір про надання послуг № ПГ-5, відповідно до якого установа надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів, що надходять на користь клієнта в якості повернення (сплати) платниками сум кредитів/позик/фінансових кредитів/відсотків (інших платежів) за кредитами/позиками/фінансовими кредитами, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та/або перерахування грошових коштів (послуги); установа забезпечує технологічне обслуговування прийому платежів та перерахування грошових коштів на підставі договору про співробітництво з оператором послуг платіжної інфраструктури - ТОВ «Платежу Онлайн», яке під час надання послуг використовує Систему Platon (а. с.116-120, 120 зворот -122). Наказом директора ТОВ «Бізнес Позика» № 8-ОД від 04 жовтня 2023 року затверджено Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» у новій редакції, що набрали чинності з 09 жовтня 2023 року (а. с. 47-56). 15 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес позика» і ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями укладено додаткову угоду до договору № 486765-КС-001 від 17 січня 2024 року про збільшення суми кредиту на 7000,00 грн., підписану у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». За умовами додаткової угоди кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 7000,00 грн., строк дії договору - до 30 серпня 2024 року, орієнтовна річна процентна ставка - 7106,20 %, комісія за надання додаткової суми кредиту 1050,00 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 35 527,16 грн. (а. с. 36-37). ТОВ «Бізнес Позика» 15 березня 2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти додаткову угоду до кредитного договору (а. с. 38-39). В той же день відповідач ОСОБА_1 прийняв вказану пропозицію, підписавши акцепт електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-9291, направленим на вказаний ним номер мобільного телефону (а. с. 40-41). Паспорт споживчого кредиту, підписаний позичальником ОСОБА_1 15 березня 2024 року, свідчить про основні умови кредитування з урахуванням побажань позичальника: сума/ліміт кредиту 14 316,18 грн.; строк кредитування 169 днів; спосіб та строк надання кредиту: безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів; вид забезпечення кредиту: неустойка; процентна ставка, відсотків річних - 424,84175; процентна ставка фіксована; комісія за надання кредиту 1050,00 грн.; загальні витрати за кредитом - 21 210,98 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь стирок користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 35 527,16 грн. У пункті 5 «Порядок повернення кредиту» наявний графік платежів з 29 березня 2024 року по 30 серпня 2024 року: 12 платежів, загальний розмір одного платіжу - по 2970,00 грн., усього 35 527,16 грн. (а. с. 34-35). Свої зобов`язання ТОВ Бізнес Позика» за додатковою угодою виконало, надало позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , що вбачається із підтвердження від 15 березня 2024 року щодо здійснення переказу грошових коштів, наданого ТОВ «ПрофітГід» (а. с. 46 зворот), а також підтверджується банківською випискою АТ "Сенс Банк" по вказаній банківській картці, що була витребувана судом при відкритті провадження у справі за клопотанням представника позивача (а. с. 69, 147-182). В рахунок повернення кредитних коштів ОСОБА_1 сплатив 13 687,08 грн. у період з 01 лютого 2024 року по 29 березня 2024 року (а. с. 123-128). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із правомірності правочину - договору про надання кредиту та додаткової угоди № 1 до нього, що відповідач, взявши на себе зобов`язання виконувати умови кредитного договору у відповідності до їх умов та вимог законодавства, свої зобов`язання порушив, умови кредитного договору не виконав та не сплатив грошові кошти на виконання умов кредитного договору і додатку № 1 до нього, при цьому не дотримувався графіка погашення заборгованості, що призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, зазначеної у графіку погашення заборгованості та із правомірності нарахування позивачем комісії. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою нараховані позивачем в межах дії договору, а саме: з 17 січня 2024 року по 30 серпня 2024 року, в сумі 41 579,79 грн., яка після закінчення строку дії договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) - 30 серпня 2024 року, залишалася незмінною. Цей наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності із випискою з рахунку позичальника та іншими доказами, є належним і допустимим доказом, який не спростований відповідачем. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів. За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Відповідач ОСОБА_1 стверджує про свою необізнаність в укладенні кредитного договору, про спонукання позивача на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які він не міг оцінити належно, а також про те, що встановлений розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності і добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку. Такі твердження відповідача відхиляються судом апеляційної інстанції з урахуванням наступного. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших). Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо несправедливості умов кредитного договору, оскільки при його укладенні він був повідомлений про розмір відсотків, комісії, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір, підписавши його без будь-яких застережень, та користувався отриманими коштами. Також відхиляються доводи щодо необізнаності в укладенні такого кредитного договору, оскільки цей договір з усіма його умовами позичальником ОСОБА_1 підписаний одноразовим ідентифікатором, що свідчить про його ознайомлення, обізнаність і згоду саме із такими умовами кредитного договору, які він особисто підписав, прийнявши їх, тобто свою згоду зі змістом кредитного договору він виразив своїм підписом. Такими ж безпідставними є доводи відповідача в частині його спонукання позивачем на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які він не міг оцінити належно, оскільки такі міркування відповідач не підтвердив належними, допустимим й достовірними доказами, яких би було достатньо для встановлення такого факту. Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами. При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, у тому числі їх не оскаржив позичальник - відповідач у справі, вони не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню обох сторін. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне. Свої доводи апеляційної скарги про нікчемність положень кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту у розмірі 1500,00 грн., відповідач нічим не підтвердив і вони спростовуються матеріалами справи, у тому числі умовами кредитного договору № 486765-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), що укладений 17 січня 2024 року, де його пунктом 2.5 визначено: «Комісія за надання кредиту: 1500,00 грн.». Кредитний договір із такими умовами щодо визначення комісії та її розміру підписаний позичальником ОСОБА_1 без будь-яких заперечень чи застережень чи зауважень. За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. М. Стадник