Окрема думка КГС ВС № 910/16507/23

ОКРЕМА ДУМКА 26 листопада 2025 року м. Київ cправа № 910/16507/23 судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Кондратової І. Д. у справі № 910/16507/23 1. 26 листопада 2025 року більшістю голосів колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову, якою було задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/16507/23, а справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2. Не можу погодитися з висновками моїх колег та наведеною в рішенні Суду мотивацією, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.

3. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі" (далі - ТОВ "ДТЕК Мережі") та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків.

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 у справі № 910/16507/23 позовну заяву залишено без руху на підставі пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України (до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (у сумі 179 611,91 грн)).

5. Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 відкрито провадження у справі №910/16507/23 та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

6. В подальшому розгляд справи судом неодноразово відкладався.

7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/16507/23 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: - письмової заяви з уточненням змісту позову в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину; - доказів сплати судового збору у встановленому розмірі; - доказів можливості повернення виконаного за оспорюваним правочином.

8. Підставою залишення позову без руху була встановлена в ході судового розгляду обставина, що заява в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину не містить змісту позовних вимог.

9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 вказану позовну заяву залишено без розгляду.

10. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 та від 13.11.2024 у справі № 910/16507/23 повернуто скаржнику, з підстав того, що вказані ухвали не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/16507/23 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 (про залишення без розгляду позовної заяви) скасовано. Справу № 910/16507/23 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

12. Суд апеляційної інстанції, переглянувши та скасувавши ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви, дійшов висновку, що в порушення частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху повинен був зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), чого в порушення вимог процесуального законодавства України не було зроблено судом першої інстанції в ухвалі суду від 13.11.2024 та в подальшому призвело до залишення позовної заяви без розгляду. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що інформація про ціну спірного договору купівлі-продажу та номінальну вартість однієї акції наявна в матеріалах справи.

13. У постанові від 26.11.2025 у справі № 910/16507/23 Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем було заявлено до суду спільно дві вимоги: одну вимогу немайнового характеру (визнання договору недійсним) та одну вимогу майнового характеру (застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування 11 795 194,20 грн збитків), про що також зазначалося судом першої інстанції. При цьому, із оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами перегляду ухвали про залишення позову без розгляду, яка була прийнята за наслідком невиконання ухвали місцевого господарського суду про залишення позову без руху, судом апеляційної інстанції не надавалася оцінка правомірності залишення місцевим господарським судом позову без руху.

14. За висновком касаційного суду, встановлені у цій справі порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, які полягали у тому, що суд не надав оцінки змісту позовних вимог та правомірності залишення судом першої інстанції позовної заяви без руху, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, а відтак Суд вважав за необхідне направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

15. Разом з тим, такий висновок Суду вважаю помилковим та не погоджуюсь із ухваленою по суті постановою.

16. Так, згідно з частинами одинадцятою, тринадцятою статті 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

17. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

18. Зазначені процесуальні норми не містять жодних застережень щодо допустимості залишення позову без розгляду виключно до закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у разі, якщо позивач не усунув недоліків оформлення позовної заяви, які полягають у несплаті або недоплаті судового збору.

19. Аналогічні правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 910/5120/20.

20. Відтак, зазначені процесуальні норми не містять і жодних застережень щодо допустимості залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, а навпаки, положення частин одинадцятої, тринадцятої статті 176 ГПК України регламентують обов`язок суду залишити позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі, у випадку встановлення недотримання позивачем вимог статей 162, 164, 172 цього Кодексу.

21. При цьому, зазначені процесуальні норми також не містять жодних застережень щодо неможливості повторного залишення позову без руху після відкриття провадження у справі, у випадку залишення позову без руху до вирішення питання щодо відкриття, відмови у відкритті провадження у справі, або повернення позову.

22. Тому, в цьому випадку надання або ж ненадання судом апеляційної інстанції оцінки правомірності повторного залишення місцевим господарським судом позову без руху вже після відкриття провадження у справі, жодним чином не впливає на кваліфікацію спірних правовідносин, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, дійшов висновку про те, що залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху повинен був зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), чого в порушення вимог процесуального законодавства України не було зроблено судом першої інстанції в ухвалі суду від 13.11.2024 та в подальшому призвело до залишення позовної заяви без розгляду.

23. Відтак, визначена Верховним Судом у справі № 910/16507/23 підстава для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, на мою думку, жодним чином не впливає на правильність висновків апеляційного господарського суду, оскільки не спростовує вже встановлених судом обставин наявності порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що стало підставою для скасування ухвали про залишення позову без розгляду.

24. При цьому, дослідження апеляційним господарським судом при новому розгляді наведених Верховним Судом обставин жодним чином не вплине на факт вже встановленої наявності порушення норм процесуального права судом першої інстанції, що має наслідком необхідність скасування такої ухвали суду першої інстанції, а тому дослідження таких обставин, на мою думку, не може мати наслідком ухвалення іншого судового рішення, ніж було ухвалено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 26.11.2025 у справі № 910/16507/23.

25. Окрім незгоди із ухваленою постановою по суті, також вважаю, що Суд в цьому випадку вийшов за межі касаційної скарги, з огляду на таке.

26. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/16507/23 виключно в частині мотивів її ухвалення, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати мотивувальну оскаржувану частину постанови суду апеляційної інстанції та викласти зазначену частину в іншій редакції.

27. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

28. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

29. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

30. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац перший частини четвертої статті 294 ГПК України).

31. Відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 290 - 295, 298 ГПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц та постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17.

32. Згідно з пунктами 2, 5 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

33. Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

34. Частинами першою, третьою статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

35. Відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

36. Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

37. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

38. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

39. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

40. Такі висновки Верховного Суду щодо застосування принципу диспозитивності підлягають застосуванню і під час реалізації особою своїх прав на оскарження судового рішення в апеляційному та касаційному порядках.

41. Із наведеного убачається, що ОСОБА_1 здійснюючи розпорядження своїми правами щодо формування вимог касаційної скарги на власний розсуд та відповідно до вказаних норм чинного процесуального закону, в прохальній частині просив скасувати мотивувальну оскаржувану частину постанови суду апеляційної інстанції та викласти зазначену частину в іншій редакції.

42. При цьому, із змісту касаційної скарги не вбачається про незгоду скаржника із резолютивною частиною оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, як такою, що ухвалена на користь останнього.

43. Принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius"), визначає, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула у попередній інстанції у результаті своєї ж скарги.

44. Проте, з огляду на повне скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, включно із резолютивною частиною, яка (резолютивна частина) не була предметом касаційного оскарження, Суд цього не врахував і не звернув уваги на те, що у вказаній частині постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили, адже не оскаржувалася до суду касаційної інстанції жодною із сторін спору у цій справі.

45. Внаслідок наведеного скаржник отримав результат погіршення становища, адже суд касаційної інстанції скасував резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції, якою було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , тоді як вказана резолютивна частина не була предметом оскарження.

46. Таким чином вважаю, що під час касаційного провадження у цій справі Верховним Судом залишено поза увагою принципи "заборони повороту до гіршого" та диспозитивності.

47. Наведене, на мою думку, в свою чергу мало наслідком вихід за межі касаційного перегляду, позаяк Суд переглянув судове рішення суду апеляційної інстанції повністю, а не лише у частині, оскарженій у касаційному порядку.

48. Тому, все вищенаведене, на мою думку, унеможливлює передачу справи на новий розгляд, та є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Суддя І. Кондратова